Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Архітектурний «котлован»

Бізнес-інтереси та несприйняття комуністичного минулого можуть знищити яскраві зразки радянського модернізму
8 грудня, 2017 - 11:54
КІЛЬКА МІСЯЦІВ ТОМУ В ІНТЕРНЕТІ АКТИВНО ПОШИРЮВАЛИ ВІЗУАЛІЗАЦІЮ РЕКОНСТРУКЦІЇ БУДІВЛІ ЖИТНЬОГО РИНКУ. АДМІНІСТРАЦІЯ РИНКУ ЗАПЕВНИЛА ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ, ЩО ДО ЦЬОГО ПРОЕКТУ НЕ МАЄ СТОСУНКУ. РИНОК ТОЧНО ПОТРЕБУЄ РЕМОНТУ, ВАРІАНТ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТЕЖ МОЖЛИВИЙ — ІЗ ОГЛЯДУ НА ПРАГНЕННЯ ВЛАДИ РОЗВИВАТИ ПОДІЛ ЯК ТУРИСТИЧНУ ТА РЕКРЕАЦІЙНУ ЗОНУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

«День» уже писав про зустріч із архітектором «літаючої тарілки» на Либідській площі Флоріаном Юр’євим у матеріалі «Врятувати сірий зорельот» (№212-213 за 24—25 листопада). Незабаром молоді київські архітектори започаткували рух #SAVEKYIVMODERNISM. В однойменній фейсбук-спільноті небайдужі обговорюють варіанти захисту споруд радянського періоду, зокрема будівлі УкрІНТЕІ (Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації, це й є «тарілка»), яку може поглинути черговий торговий центр.

Нещодавно Флоріан Юр’єв оприлюднив відкритого листа до керівництва уряду та Київської міської держадміністрації з вимогою публічно обговорити  проект цього будівництва, ремонт споруди та використання її в культурних цілях. Активісти ж хочуть домогтися надання будівлі пам’яткоохоронного статусу.

Захисту та визнання архітектурної цінності потребує не тільки цей зразок радянського модернізму. Але чи готове суспільство правильно сприйняти цю спадщину та знайти їй розумне застосування в сучасних реаліях?

НЕДООЦІНЕНА СМІЛИВІСТЬ

У середині 1950-х років партійні функціонери різко змінили курс в архітектурі та будівництві. Треба було подолати післявоєнну житлову кризу та відділитися від попередньої епохи не просто критикою, а чимось ґрунтовнішим. Модернізм із його прагненням до новизни, функціональністю та простотою  здавався ідеальним рішенням. Всесоюзний експеримент розтягнувся на кілька десятиліть і став потужним поштовхом до урбанізації СРСР, змінивши обличчя багатьох населених пунктів.


ЗАЛИ ПРОЩАННЯ КРЕМАТОРІЮ НА БАЙКОВІЙ ГОРІ  - ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ ВІД ПРОЕКТУ ПАРКУ ПАМ’ЯТІ ХУДОЖНИКІВ АДИ РИБАЧУК, ВОЛОДИМИРА МЕЛЬНИЧЕНКА ТА АРХІТЕКТОРА АВРААМА МІЛЕЦЬКОГО

Архітектори мусили підкорятися будівельникам, розробляючи типові проекти для швидкого та дешевого житлового будівництва. Віддушиною для них могли бути лише індивідуальні проекти громадських будівель. Проте й сюди грубо втручалися бюрократи та ідеологи, економія й дефіцит матеріалів. Незважаючи на це, багато модерністських споруд вийшли доволі оригінальними та сміливими, як на той час.

Тодішня влада не сприймала архітектуру попередніх століть як перешкоду — вона її просто знищувала. Але минуло кілька десятиліть, і тепер через низьку якість матеріалів та інтенсивну експлуатацію без ремонтів зразки радянського модернізму вже виглядають непривабливо. Нерідко люди вважають їх непотребом, який занадто новий, щоб мати історичну цінність, а забудовники заглядаються на «ласі шматки» землі під ними.

У 1990-х громадські будівлі масово перепродавалися та здавалися в оренду. Як результат — втрата початкової функції, оригінального зовнішнього вигляду, запустіння чи руйнування. Так, ряд київських універсамів сховано за корпоративними кольорами одного із супермаркетів, кінотеатр «Супутник» теж осучаснили, а кінотеатр «Аврора» швидко «зачистили», щоб побудувати там торговий центр.

Будівлі, які збереглися в первинному стані, відлякують людей непривабливим зовнішнім виглядом і поганим станом. Ускладнює ситуацію й стигматизація всього, що пов’язане з СРСР.


ВИСОТНУ ЧАСТИНУ БУДІВЛІ УКРІНТЕІ СЬОГОДНІ СЛУГУЄ ПІДСТАВКОЮ ДЛЯ РЕКЛАМНИХ ПЛОЩ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«Період радянського модернізму є недооціненим і недостатньо дослідженим. Тільки зараз наше суспільство починає замислюватися про значення цієї архітектури. На жаль, пам’яткоохоронна галузь не завжди встигає за цими тенденціями. До того ж заважає чиновницький спротив. Ці об’єкти не всім зрозумілі, тож документацію для надання статусу погоджувати дуже важко», — зазначає Олена Мокроусова, головний спеціаліст відділу обліку пам’яток Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій.

КАТАРСИС ПІД БЕТОНОМ

Усе частіше лунають заклики знести незручні об’єкти або перебудувати їх за проектами, що не враховують ані функцію будівлі, ані культурний та суспільний контекст. Так, із багатоповерхівки, де працює Міністерство соціальної політики, поступово демонтують сонцерізи. Чиновники наполягають на тому, що вони є аварійними і можуть завдати комусь шкоди при падінні. Небайдужі громадяни, серед яких є архітектори, переконані — все можна відреставрувати, було б бажання. Проте металевих пластин на будівлі все менше.

Утім, у Києві все-таки популярніший протилежний метод — розфарбовування чи «прикрашання». Один із останніх прикладів — будівля «Укравтодору», спроектована Авраамом Мілецьким, яку кілька тижнів тому очистили від зелені та пофарбували.

АРХІТЕКТОР «ТАРІЛКИ» ФЛОРІАН ЮР'ЄВ ЗАПЕВНЯЄ, ЩО КОНСТРУКЦІЇ БУДІВЛІ МІЦНІ. НА ЙОГО ДУМКУ, ВОНА НЕ ПОТРЕБУЄ РЕСТАВРАЦІЇ, ТІЛЬКИ ЯКІСНОГО РЕМОНТУ / / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

 

Дістається й більш відомим спорудам. Кілька місяців тому в інтернеті активно поширювали візуалізацію реконструкції будівлі Житнього ринку. На цих зображеннях форму будівлі змінено, металеве оздоблення демонтовано, а скляну частину прикрашено рослинним орнаментом. Адміністрація ринку запевнила громадських активістів, що до цього проекту не має стосунку. Ринок точно потребує ремонту, варіант реконструкції теж можливий — із огляду на прагнення влади розвивати Поділ як туристичну та рекреаційну зону.

Якщо переформатування Житнього ринку поки уявне, то загроза для «тарілки» на Либідській реальна й вже набула форми котлована для торгово-розважального центру Ocean Mall. Міністерство освіти і науки, на чиєму балансі перебуває будівля, передало її малоповерхову частину в довгострокову оренду на умовах використання в освітніх цілях. За словами директора Малої академії наук Оксена Лісового, інвестор ТРЦ готовий профінансувати створення на кількох поверхах висотки музею науки на кшталт Варшавського центру науки «Коперник». Доля «тарілки» все ще залишається невідомою. Інвестор Ocean Mall до дискусії поки не долучається, чи вплине думка громади на його бізнес-інтереси — покаже час.


ПРАЦІВНИКИ МІНСОЦПОЛІТИКИ НЕ БОЯТЬСЯ АНІ СОНЦЯ, АНІ ГНІВУ АКТИВІСТІВ: СОНЦЕРІЗИ, ЯКІ Є ФІШКОЮ БУДІВЛІ, ДЕМОНТУЮТЬСЯ ШВИДКО ТА БЕЗЖАЛЬНО / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

Не так далеко від будівлі УкрІНТЕІ розміщена ще одна пам’ятка доби радянського модернізму — зали прощання київського крематорію. Проект Парку пам’яті, створений художниками Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком у співпраці з архітектором Авраамом Мілецьким, не був реалізований у повному обсязі. Зелені схили зайняв колумбарій, а двохсотметровий барельєф, який увібрав у себе класичні міфи й українські легенди, традиції та ритуали, ще за радянських часів залили бетоном, знехтувавши унікальною технологією та зусиллями великої команди.

«Рибачук і Мельниченко хотіли побудувати життєствердне місце, а не фабрику для спалювання людських тіл, — розповідає мистецтвознавиця Ася Баздирєва. — Вони цікавилися тим, що таке душа людини, як вона зберігається у вічності. Перед початком роботи художники мандрували Україною, вивчали місцеві практики вшанування пам’яті померлих. Шлях уздовж барельєфа був все-таки шляхом живих. Тут мав наставати катарсис — очищення через горе. Парк мав нагадувати, що життя продовжується».

Важливо не просто опікуватися долею окремих об’єктів, а подивитися на споруди доби радянського модернізму як на важливий містобудівний комплекс, відновити в ньому смислові та стильові зв’язки. Безперечно, будівлі мають жити, бути актуальними для киян. Якщо громада зрозуміє цінність цього надбання, то воно стане ще привабливішим для туристів, науковців, архітекторів і митців

Враження від нинішнього комплексу крематорію та колумбарію неоднозначні. Безумовно, ідея була надпотужною, деяку силу зберегла навіть в урізаному варіанті. Утім, облущені та посірілі від часу екстер’єри залів прощань, бруд невпорядкованих доріжок і перетворені на стільники схили здатні радше поглибити горе, аніж призвести до катарсису. Технічно відкрити світові фантастичні барельєфи можливо. Однак висохла яма замість озера попід бетонною стіною красномовно нагадує: в сучасному світі шедеври значущі не для всіх.

ПОТРІБНІ ВІЗІЯ ТА ГРАМОТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

«Для європейців кожна епоха — зріз знань і можливостей, які ми часто втрачаємо, — переконаний Віктор Герасименко, архітектор, активіст руху #SAVEKYIVMODERNISM. — Треба берегти надбання попередніх епох, бо ми маємо бачити, як усе розвивалося, щоб на чомусь вчитися робити нове».

Спільно із відділом обліку пам’яток, який очолює Олена Мокроусова, активісти готуватимуть пакет документів для визнання «тарілки» пам’яткою архітектури. Затягнути чи зупинити цей процес можуть не тільки бюрократичні формальності, а й небажання власника підписувати документацію та шукати кошти на подальше відновлення «тарілки». До того ж, стверджують експерти, статус пам’ятки — ненадійний захист від лиха.


АКТИВІСТИ ПРОПОНУЮТЬ ЗРОБИТИ ПРОСТІР ЖИТНЬОГО РИНКУ БІЛЬШ ДРУЖНІМ ТА ДОСТУПНИМ: ВІДРЕМОНТУВАТИ ТА ВІДЧИСТИТИ, СТВОРИТИ ОСТРІВЦІ ВІДПОЧИНКУ, ВІДКРИТИ ДЛЯ ОГЛЯДУ ПАНОРАМНІ БАЛКОНИ ТРЕТЬОГО ПОВЕРХУ, ЯКІ НЕЩОДАВНО ЗВІЛЬНИЛИ ВІД КІОСКІВ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

«Традиційний шлях включення об’єкта до реєстру пам’яток заведе в глухий кут, — вважає Катерина Гончарова, керівниця науково-дослідного відділу Інституту «УкрНДІпроектреставрація». — Для початку треба визначитися, що саме ми хочемо зберегти, в чому цінність тієї чи іншої будівлі. Для кожної споруди потрібна візія, зрозуміла всім, та грамотний менеджмент».

«За знищенням будь-якого об’єкта стоять чиїсь інтереси. З визначення зацікавлених сторін і починається відстоювання пам’ятки, — наголошує Євгенія Губкіна, архітекторка, дослідниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи. — Світова спільнота може давати рекомендації, засуджувати, писати листи підтримки, проте це далеко не завжди допомагає запобігти злочинові. Дієвою допомогою можуть бути гранти на реставрацію, але питання контролю обігу коштів залишається відкритим».

Хороший рецепт — збереження початкової функції або хоча б наближеної до неї. Універсальні варіанти — навчальні та мистецькі проекти. Наприклад, кінотеатр «Краків» на Русанівці реорганізували в культурний центр, а в «Братиславі» поруч із кінозалою може з’явитися центр інноваційного розвитку підприємництва. Музей науки в будівлі УкрІНТЕІ — теж хороша ініціатива. Сама ж «тарілка» могла би стати камерною концертною залою.

У Житньому ринку учасниці літньої школи Центру урбаністичних студій «Фемістичний урбанізм/урбаністичний фемінізм: принципи гендерно-чутливого планування» пропонують акцентувати на фермерських продуктах, зробити будівлю доступнішою та привабливішою — відремонтувати дах, відмити й освітити, відкрити панорамні балкони, облаштувати місця для відпочинку та зелені зони навколо. Оновлений ринок зможе стати ще однією привабливою локацією в пішохідних маршрутах Подолу.

Окрім того, важливо не просто опікуватися долею окремих об’єктів, а подивитися на споруди доби радянського модернізму як на важливий містобудівний комплекс, відновити в ньому смислові та стильові зв’язки. Безперечно, будівлі мають жити, бути актуальними для киян. Якщо громада зрозуміє цінність цього надбання, то воно стане ще привабливішим для туристів, науковців, архітекторів і митців.

До того ж ситуація з розподілом землі та знесенням пам’яток у столиці гостра. Тож не можна обмежуватися однією подією чи акцією — треба постійно тримати руку на пульсі, пояснювати цінність об’єктів і досліджувати те, що поки не зруйновано.

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments