Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

«Це робота», або Як дівчата з інвалідністю стажувалися в держорганах

26 березня, 2020 - 13:55

Тетяні Герасимовій – 28, за освітою – фінансистка. Останні два роки займається тестуванням програмного забезпечення. Після завершення школи політичної участі «Лідерка» стажувалася в Центральній виборчій комісії...

Історія Тані була б «звичайною», якби не одне «але». Вона вже п’ять років користується інвалідним візком. Дівчина переконана, через те, що має інвалідність, повинна працювати набагато більше: «Досі є компанії, де тебе можуть не взяти, навіть якщо ти 100% фахівець. Але я сподіваюся, що люди з інвалідністю почнуть отримувати престижні посади, і ніхто не зважатиме на їхню інвалідність, а оцінюватимуть тільки фаховий рівень».

«НА МЕНЕ НЕ РЕАГУВАЛИ ЯКОСЬ ПО-ОСОБЛИВО, ТОМУ ЩО Я НА ВІЗКУ»

Таня – одна з кращих випускниць «Лідерки». У цій школі разом з нею орієнтовно 20 дівчат та жінок з усієї України, які мають інвалідність, дізнавалися більше про політичну участь та інструменти впливу на державні процеси, спілкувалися з провідними жінками країни та закордону.

Сама школа, а потім і робота в держоргані – стали унікальним для дівчини досвідом.

«Коли мене брали на стажування в ЦВК, хвилювалася, що воно недоступне. Виявилося, що це не так. На вході – пандус зручний, пологий. Є хіба невелике ускладнення: я прохожу кожний день через коридор, який зазвичай замкнений. А тому мені кожний ранок його відчиняють. Але мене не носять по сходах. Це перемога, це доступність для мене», – пригадує Тетяна свої побоювання.

Дівчина потрапила у відділ інформатизації і… з полегшенням видихнула. Це була знайома для неї сфера. Довгий час за станом здоров’я вона не могла влаштуватися на роботу. А одного дня її друг-програміст якось попросив протестувати сайт, який він писав. Дівчині було весело і легко це робити. А друг каже: «Ти знаєш, що це професія і за це беруть гроші».

Тетяна зацікавилася й почала шукала курси, де б могла підвищити свій рівень. Виявилося, що такі – аж в обласному центрі, у Дніпрі (сама вона – з Кам’янського Дніпропетровської області).

«Я їздила туди три місяці, не на низько підлоговому транспорті, з перешкодами, – іронічно усміхається Таня. – Але я дуже цього хотіла. У цьому побачила шанс – шанс віддаленої роботи для людини з інвалідністю: мати роботу і бути фінансово незалежною».

На стажуванні дівчина тестувала на доступність сайт ЦВК – наскільки він зручний тим, хто погано бачить.

«А почали ми з того, що формулювання «люди з вадами зору» замінили на більш коректне – «люди з порушенням» зору», – усміхається моя співрозмовниця і продовжує, що сама не так багато знала про те, яким має бути доступний сайт. А тому почала вивчати стандарти, зверталася за порадами до своїх подруг по «Лідерці», які мали інвалідність по зору. І всі виявлені помилки на сайті ретельно записувала, пропонувала колегам по відділу – як їх виправити.

«Мене вразило, що керівництво сприймало мої зауваження… нормально. Я поговорила з програмістом, а він за кілька годин повернувся і каже: «Дивіться, я вже зробив кольори і шрифти по-іншому, і ще зміню – буде гарно». Звісно, за три тижні що я стажувалася, не можуть бути кардинальні зміни. Я намагалася знайти еталон серед сайтів gov.ua. і не знайшла. Але ЦВК мені пообіцяла, що таким еталоном стануть», – розповідає Таня.

Ще дівчина зізнається: «На мене не реагували якось по-особливо, тому що я на візку». І додає усміхнено: «Я їм постійно набридала: ось на сайті ще щось знайшла – виправте…».

Натомість її наставник Володимир Сом, завідувач сектору в управлінні інформатизації, різко заперечує: «Не можна сказати, що набридала. Коли виконується робота – це не набридала. Таня виконувала свою роботу, і, до речі, гарно».

Тетяна Герасимова каже, що амбіції в неї великі – планує переїзд у Київ, нині шукає роботу.

«Це поки складно. Бо всі престижні вакансії вимагають бодай частково, але бути в офісі. З тобою навіть не дуже хочуть спілкуватися, якщо ти фізично не в Києві, і от прямо зараз не можеш приїхати на співбесіду…», – пригадує свій попередній досвід. Утім, Таня налаштована оптимістично.

А ще дівчина цікавиться екологічною тематикою, є прихильницею руху «Zero waste» (мінімізація сміття у житті). Її хобі – виготовляти прикраси з бісеру, стразів, каміння сваровських. У захваті від Львова. І кожного року ставить собі за ціль побувати у двох нових містах в Україні, і одне – за кордоном. Тож коли чує щодо своєї інвалідності ойкання «за що це тобі, дитино» – відверто сердиться: «Бісить, що ти можеш досягти будь-яких висот, а тобі на вулиці дають 2 гривні».

Дівчина хвильку помовчала, а потім важко додала: «Ви питали мене про суспільний тиск? Є інше. Нині спільнота [ті хто мають інвалідність – авт.] розділилася на два табори: одні за права борються по крихтах. А інші не хочуть відпускати соціальну модель, бо це зручно: я можу попросити – і мені дадуть. І от із цим набагато важче боротися…».

«А КАЗАЛИ, ЩО ЖІНКА НЕ МОЖЕ БУТИ ГЕНЕРАЛОМ…»

Вікторія Харченко – інша випускниця «Лідерки», яка стажувалася в Офісі віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Журналістка за фахом, цікавиться справами Європейського суду з прав людини. Каже, що їй бракує юридичної освіти, щоб правильно читати документи. А тому серед планів її незабаром здобути. А ще провести свою «Лідерку» на Херсонщині, звідки дівчина родом.

Віка глибоко вивчає питання ґендерної рівності. Тож, потрапивши в Офіс віцепрем’єра, була рада побачити, як твориться ґендерна політика у вищих ешелонах влади. Чи не найбільшим для неї викликом стала нарада з представниками сектору безпеки оборони.

«Були представники Національної поліції, МЗС, РНБО. Як зайшли – трохи стало лячно, бо здебільшого це були чоловіки…» – стихла Вікторія, а згодом додала: «Навіть якщо і обирається у міністерство жінка, то йди в соціальну сферу. А де «чоловіча» сфера – не можна».

Під час стажування Вікторія дізналася про першу жінку-водолазку в Держслужбі з надзвичайних ситуацій Оксану Чехместренко. Її наполегливість дівчину дуже вразила.

«А казали, що жінка не може бути генералом», – гірко жартує моя співрозмовниця. Як і те, що жінка з інвалідністю може обіймати високі посади. Хоча для цього доведеться подолати чимало перешкод.

«Часто кажуть, треба прибрати всю соціальну допомогу людям з інвалідністю – хай ідуть працювати. Я із цим не можу погодитися. Бо для того, щоб працювати, потрібно мати освіту. А не всі її можуть отримати, особливо якщо ти родом з маленького містечка чи села. Також це стосується і доступних для людей з інвалідністю курсів підвищення кваліфікації, перекваліфікації. А щоб претендувати на високу посаду – потрібно бути в мейнстрімі», – переконана Вікторія.

«І, звісно, щоб була доступність там, де працюєш, – додає моя співрозмовниця. – Зі мною перші два тижні стажування була супроводжувачка, а потім вона захворіла. Тож доводилося часто просити про допомогу. Зупинила навіть одного з радників Дубілета [тодішній ще міністр Кабміну – авт.]. І поки він мені допомагав піднятися, прочитала коротку лекцію, чому сходи мають бути з поручнями та який кут нахилу у пандуса».

Її наставниця Любов Гордієнко, національна консультантка в ООН Жінки, яка співпрацювала з Офісом, каже: «У нас переважно робота з документами. І я не бачу перешкод, щоб її виконували люди з інвалідністю. Якщо, звісно, забезпечені умови. А тим більше з Вікторією – така завзята».

Організувати стажування дівчат з інвалідністю в органах державної влади було непростим завданням. Про це розповідає координаторка «Лідерки» Ірина Текучова: «Ми розуміли, що це буде справжнім викликом, і не помилились. Усі офіційні листи в Міністерства, Комітети Верховної Ради України залишились без відповіді…».

Тоді вирішили піти «навпростець» – Ірина разом із колегами почала шукати можливості особисто поспілкуватися з посадовцями і пояснити, чому важливе це стажування не тільки жінкам з інвалідністю, а й у першу чергу, і самим органам влади. «Це чи не найкраще руйнує стереотипи, на що здатні жінки з інвалідністю, справжні лідерки», – пояснює координаторка школи.

І це спрацювало: тож сім випускниць «Лідерки» упродовж трьох тижнів у лютому-березні цього року працювали в Комітеті ВРУ з питань соціальної політики, Офісі Омбудсмана, Українському культурному фонді, Центральній виборчій комісії, Офісі віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Іншим викликом для організаторів став пошук доступного житла. Забезпечити проживання в готелі для кожної стипендіатки на місяць не дозволяв бюджет, а квартиру на такий короткий термін всі орендодавці відмовились надавати. Зрештою, домовилися про житло з оплатою подобово.

«На жаль, ми так і не знайшли повністю доступну квартиру. Але через два дні після заселення, дівчата взяли в свої руки організацію доступності: вони зв’язались з орендодавцем та вмовили його обладнати тимчасовий пандус для сходів на першому поверсі. Тоді ми, організатори школи, зрозуміли, що не помились із вибором найкращих», - з гордістю за своїх випускниць додає Текучова.

Ірина ВИРТОСУ, ZMINA, фото надані авторкою

Проєкт «Школа політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю «ЛІДЕРКА» реалізується ГО «Боротьба за права» за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) та Міністерства міжнародних справ Канади.


НОВИНИ ПАРТНЕРІВ