«Червоне свIтло» для шкільних поборів

Шкільне фінансування — не менш болюче питання, ніж запровадження Нової української школи чи результати ЗНО. Хто має справу зі школами, переконався, що на батьківські збори нема чого ходити з порожнім гаманцем, неодмінно попросять скинутися на ремонт, меблі, охорону чи інвентар у спортзал.

Та нещодавно Міністерство освіти і науки підготувало наказ про заборону батьківських зборів. Вони можливі лише в тому разі, якщо батьків хочуть ознайомити з навчальним процесом і показати шкільні приміщення. Тож експерти радять батькам поставитися до цього серйозно і врешті припинити спонсорування шкіл. Фахівці команди DoZorro навіть підготували спеціальну інструкцію, за якою можна перевірити, чи насправді потрібні школі гроші на фарбу-книжки-гардини, і так захистити себе від фінансового тиску.

ЧОМУ НЕ ТРЕБА НЕСТИ ГРОШІ В ШКОЛУ

Фінансування загальноосвітніх навчальних закладів протягом останніх років зросло в рази. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман днями заявив, що фінансування освіти збільшилося зі 129 мільярдів гривень 2016 року до 222 мільярдів гривень 2018-го. Окремо уряд профінансував впровадження Нової української школи, а це ще майже мільярд гривень. На розвиток освіти надають кошти місцеві органи влади. Приміром, у Києві цього року на школи й садочки надано майже 13 мільярдів гривень.

Візуально зміни також помітні. У школах поступово замінюють вікна, перекривають дахи, ремонтують спортивні та актові зали. Батьки уже не зобов’язані купувати миючі засоби на потреби шкіл. Деякі заклади примудряються перемагати у громадському бюджеті, щоб отримати ще більше коштів на розвиток шкільної інфраструктури.

Але при цьому батьківські внески нікуди не зникають. Так, «дірок» багато, бо накопичувалися не один рік. Проте завдання директора в цій ситуації — домогтися потрібних коштів від держави, а не просити у батьків. Звісно, так складніше. Але в новому освітньому просторі батьки можуть стати лише помічниками в отриманні державних грошей.

ІНСТРУКЦІЯ З ФІНАНСОВОЇ ОБОРОНИ

Як саме це зробити, спробували розібратися в команді DoZorro. Їхня інструкція базується на тому, що батьки мають перевірити, які запити давала школа до управління освіти щодо фінансових потреб, які суми отримала і що за них придбала.

«Для цього треба дізнатися код ЄДРПОУ управління освіти чи школи, за ним можете знайти всі закупівлі на сайті DoZorro, — пояснює Аріна КУЦ, аналітик DoZorro. — Якщо бачите, що щось купували, а цих товарів у школі нема, можна залишити в системі DoZorro відгук, тоді цю інформацію перевірять. Якщо виявлять порушення, дані передадуть правоохоронним органам. Але в системі будуть відображені договори про закупівлі на суму від 50 тисяч гривень. Тоді потрібно перевірити, що школа взагалі просила у міста, а для цього варто підготувати запит до управління освіти або попросити кошториси у школах. Якщо в кошторисі бачите, що, приміром, мали купувати вікна, але про це знову просять вас, то все-таки треба звертатися до управління освіти. Але ніхто не може вимагати з вас гроші. Якщо є тиск, звертайтеся до поліції чи прокуратури».

Щоб підготувати запити до управлінь освіти, можна скористатися шаблонами на сайті DoZorro, треба лише вписати дані своєї школи. У разі аварійних ситуацій, коли, наприклад, прорвало водопровідний кран, батьки справді можуть стати рятувальним кругом. Вони можуть виправити неполадки швидше, ніж районне управління освіти. Але в будь-якому разі робити це треба офіційно, оплачуючи все через спецрахунки школи та обов’язково вказавши призначення платежу.

ПРИХОВАНІ ЗВІТИ

Є ще один спосіб дізнатися, як школи витрачають гроші. Треба продивитись їхні фінансові звіти, котрі мають публікувати на сайті школи. Але з цим теж біда. Минулого року Міносвіти розсилало листа до шкіл з вимогою опублікувати свою фінансову звітність до 1 грудня 2017 року. Однак, за словами міністра освіти і науки Лілії ГРИНЕВИЧ, не всі школи це зробили. Одні пояснюють, що це нікому нецікаво, інші просто ігнорують виконання норм закону про освіту. Як пояснює Лілія Гриневич, контролювати це мають засновники шкіл, тобто місцева влада, котра може виносити директорам шкіл догани через втаємничені звіти.

У DoZorro наголошують, що, знову-таки, у це мають втручатися батьки, які є рівноцінними учасниками навчального процесу, як учні та вчителі. Вони мають відучити школу від приховування інформації.

Олена БОНДАРЕНКО: Сьогодні освіта отримує безпрецедентні суми, тож проблема не в грошах, а в тому, що ми не навчилися ними розпоряджатися. Я кажу «ми», бо від нашої позиції залежить, чи навчиться місцева влада використовувати ці гроші ефективно. Батьки — це сила, але не в тому, що занесли сто гривень у школу, а в тому, що застосували свої знання. Бо коли ви вкладаєте у школу гроші, думаючи, що інвестуєте в освіту, то насправді інвестуєте в те, щоб наша влада була надалі безпорадною, щоб вона могла сказати: нічого, що ми не купили парти, батьки куплять. Ми самі винні в тому, що привчили владу перекладати все на наші плечі

Як бути зі шкільними поборами та як відучити школи від фінансової залежності — ці питання вже не один рік роз’яснюють батькам у Міносвіти. Цього разу з початком навчального року відомство, спільно з телепрограмою «Сніданок з «1+1», підготувало серію тематичних відеороз’яснень.

«Тиснути на батьків з приводу так званих добровільних внесків не можна. Батьки можуть допомагати школі добровільно. Якщо хтось тисне на вас, ви повинні звернутися до органів місцевого самоврядування, — розповідала у відеоролику Лілія Гриневич. — Загальна середня освіта є безоплатною, ніхто не може зобов’язати батьків купувати підручники, робочі зошити, комп’ютери, телевізори або ще що-небудь із навчального обладнання для школи».

«БЕЗ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НОВАЦІЇ — ПОРОЖНІЙ ЗВУК»

Видається, що в усьому винен директор, якому легше попросити грошей у батьків, ніж оббивати пороги районних управлінь і закидати їх листами. Та хоча рамковий закон про освіту прописує фінансову автономію шкіл, директор часто до цього не готовий, бо не має відповідних навичок. Він не вміє готувати бухгалтерські звіти, не може грамотно скласти фінансовий запит до управління освіти тощо. А держава дає школі дедалі більше грошей. То чи готові школи впоратися з новими викликами?

«Для фінансової автономії шкіл потрібно декілька речей. По-перше, психологічна і змістовна готовність директорів, — пояснює «Дню» Юрій ШУКЕВИЧ, директор столичного Фінансового ліцею, голова Асоціації керівників шкіл міста Києва. — Директори повинні освоювати ведення бухгалтерського обліку, школам потрібно надати бухгалтерів. Без бухгалтерського обліку слова про фінансову самостійність — це порожній звук. Інша річ, що можуть бути інші моделі. Припустимо, в Польщі школам надали фінансову самостійність, дали бухгалтерів, але потім, коли рівень економічної освіченості директорів шкіл піднявся, це стало економічно невигідно, тож утворили кустові бухгалтерії».

«До речі, в Деснянському районі Києва всі школи з 1992 року мають бухгалтерії. Це був експеримент, який зберігся досі, — продовжує Юрій Шукевич. — Тому там і підготовлені директори, вони знають слово «тендер». Бо слова про тендерні процедури збивають з пантелику будь-якого директора. В інших районах Києва також є кілька таких шкіл, але цього не досить. Це означає, що як пілотний експеримент у кожному регіоні потрібно запровадити ці речі для певної групи шкіл. Та для цього треба віддати їм за якимось нормативом фінанси. За кордоном це формула, що гроші йдуть за учнем. У нас усі субвенції та формули доведені до рівня району. Та сама Нова українська школа, на якій зосереджено стільки уваги, її матеріальні ресурси беруть на обліки районні управління, бо у школах матеріального обліку немає. Як тоді можна говорити про фінансову самостійність?»

«НЕ ІНВЕСТУЙТЕ У БЕЗПОРАДНІСТЬ ВЛАДИ»

Та якщо сильно захотіти, школа втримається на плаву без батьківських грошей. Успішні приклади є. Так, наймолодший директор школи в Україні, керівник спеціалізованої школи №210 Оболонського району Києва Дмитро ЛАМЗА має свій рецепт фінансового виживання. Журналістам він розповідав, що поняття фондів класу чи школи в його закладі не існує. Натомість є поняття спонсорства, але не з боку батьків, а від магазинів, власників підприємств тощо. Чому б школі не звернутися до них з листами про підтримку?

«Сьогодні освіта отримує безпрецедентні суми, тож проблема не в грошах, а в тому, що ми не навчилися ними розпоряджатися, — вважає Олена БОНДАРЕНКО, співголова громадської організації «Батьки SOS». — Я кажу «ми», бо від нашої позиції залежить, чи навчиться місцева влада використовувати ці гроші ефективно. Батьки — це сила, але не в тому, що занесли сто гривень у школу, а в тому, що застосували свої знання. Бо коли ви вкладаєте у школу гроші, думаючи, що інвестуєте в освіту, то насправді інвестуєте в те, щоб наша влада була надалі безпорадною, щоб вона могла сказати: нічого, що ми не купили парти, батьки куплять. Ми самі винні в тому, що привчили владу перекладати все на наші плечі».