Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Чия кімната?

В Україні понад мільйон мешканців гуртожитків залишаються незахищеними. Ситуація довкола гуртожитку Броварської центральної районної лікарні — як квінтесенція проблеми
8 серпня, 2013 - 18:50
АРТЕМ СИВОХА ВИНОСИТЬ ІЗ ГУРТОЖИТКУ СВОЇ РЕЧІ. ПІСЛЯ ДВАДЦЯТИ РОКІВ ПРОЖИВАННЯ ТУТ ЧОЛОВІК ОПИНИВСЯ НА ВУЛИЦІ
У ГУРТОЖИТКУ, ПОБУДОВАНОМУ 1988 РОКУ, ЩЕ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОВОДИВСЯ КАПІТАЛЬНИЙ РЕМОНТ. ТУТ ПРОТІКАЄ ДАХ ТА ПРОРИВАЄ ТРУБИ, СТІНИ УРАЖЕНІ ГРИБКОМ... МЕШКАНЦІ ЗМУШЕНІ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ ПІДРУЧНИМИ ЗАСОБАМИ
ЗА ОФІЦІЙНОЮ СТАТИСТИКОЮ, НАВЕДЕНОЮ НА САЙТІ «УКРАЇНА КОМУНАЛЬНА», СТАНОМ НА 2011 РІК У ГУРТОЖИТКАХ МЕШКАЛО МАЙЖЕ 1,2 МІЛЬЙОНА СІМЕЙ. ІЗ НИХ 807 ТИСЯЧ — ПОНАД 10 РОКІВ. ЦЕ ПРИ ТОМУ, ЩО ГУРТОЖИТКИ РОЗРАХОВАНО НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ...

Гуртожиток Броварської центральної районної лікарні на трохи більше ніж 200 кімнат збудували ще 1988 року. Відтоді стіни та комунікації цього будинку не знали капітального ремонту. Ще у процесі зведення будівлі багато майбутніх мешканців допомагали будівельникам. «Ми виносили сміття за ними, мили тут усе, допомагали фарбувати. Висаджували дерева, облаштовували територію. Виходили постійно на суботники», — розповідає мешканка гуртожитку Марія ЄРМОЛАЄВА, яка працює в лікарні з 1988 року. У цей гуртожиток селили молодих спеціалістів, а також тих, хто стояв у черзі на квартиру. В перспективі, згідно з радянською системою житлового забезпечення, за кілька років усі мешканці мали б отримати повноцінні квартири. А в їхніх кімнатах у гуртожитку оселилися б нові молоді спеціалісти. Та розвал комуністичної країни фактично прикував сотні сімей до маленьких кімнаток, не пристосованих до довготривалого проживання. Люди одружувалися, народжували дітей. В кімнатах, площею 10 квадратних метрів, жило до п’яти осіб. Брак площі призвів до того, що люди почали облаштовувати для житла підсобні приміщення, актову залу, туалети.

«Якщо пройтися гуртожитком, то побачимо: люди живуть, як у гетто. У багатьох немає ні туалету, ні рукомийника, немає на чому готувати їжу. Гроші, які збирають з цих мешканців, ідуть на баланс лікарні. При тому, що жодного ремонту з дня побудови керівництво лікарні не робило», — розповідає «Дню» Олександра ЧОРНА, мешканка гуртожитку. За її словами, взимку розмір квартплати може сягати 600 гривень. «При цьому в будинку нічого не робиться. Труби ми міняємо самостійно. Ставимо пластикові вікна. На верхніх поверхах тече дах. Стіни у людей чорні від грибка. Відпадають шпалери. А головлікар відзвітувався в райадміністрації, що вже відремонтував покрівлю», — наголошує пані Чорна. Більше того, ще кілька років тому мешканці гуртожитку платили щомісяця за воду з розрахунку — 20 кубометрів води на людину. «В мене в кімнаті живе чотири людини. І раніше я платила за 80 кубів на місяць. Потім ми усе-таки дописалися, і мер міста нам дозволив поставити лічильники. Тепер я витрачаю 2-3 куби води на місяць», — розповідає Єрмолаєва.

Пізніше була проведена експертиза, яка виявила: загальний будинковий лічильник показував неправильні дані. «Це дуже обурило головного лікаря — він довго намагався довести, що загальний лічильник по дому працює правильно. Не інакше як саме через це він нині не дозволяє встановити індивідуальні лічильники електроенергії», — додає Єрмолаєва.

НЕДОСЯЖНА ПРИВАТИЗАЦІЯ

При цьому люди ніяк не можуть вплинути на цінову політику, тому що приміщення їм юридично не належать. Номінально його власником є центральна райлікарня. Виходом із цієї ситуації міг би стати закон 2009 року, який дозволяє приватизовувати кімнати в гуртожитку. За словами Олександри Чорної, скористатися новим законом мають намір 73% мешканців гуртожитку. Але з самого початку вони зіштовхнулися з проблемами. «Люди тоді зібралися й обрали мене головою Об’єднання користувачів гуртожитку. Провели загальні збори мешканців гуртожитку, і 18 серпня 2011 року вперше на сесії Броварської міської ради розглядалося питання приватизації кімнат у гуртожитку медичних працівників», — розповідає жінка.

Право на житло ще 1988 року мешканці даного гуртожитку отримали відповідно до норм чинного законодавства. У них є ордери на кімнати, таким чином вони мають повне конституційне право на це житло. «Але тоді, як і зараз, більшість депутатів не підтримало ініціативу мешканців гуртожитку, бо головний лікар Валентин Багнюк наполіг, що тільки він є «головним господарем свого персоналу і всього майна лікарні». Йому нагадали, що він технічний персонал і має займатися лампочками, вікнами, трубами і дахом. А якраз ми, мешканці гуртожитку, маємо вирішувати — буде приватизація чи ні. Після цього мене звільнили, а в лютому цього року я поновилася через суд», — повідомляє Олександра Чорна. Жінка розповідає, що за кілька місяців після поновлення її поставили в такі умови, що вона мусила звільнитися за станом здоров’я.

З часу відмови у приватизації люди вже пройшли не одну інстанцію, писали в усі можливі установи. Місцеві суди і влада підтримали позицію головного лікаря, а прокуратура та Адміністрація Президента стали на бік мешканців.

БЕЗ РЕЧЕЙ — НА ВИХІД

І все б нічого, говорять мешканці гуртожитку, можна було б і далі жити у цих кімнатах без приватизації, якби головлікар не почав виселяти людей під різними приводами. Юрій ОЛЕВСЬКИЙ працює в лікарні дитячим психіатром ще з 1983 року. «Вселився у гуртожиток із самого початку, ще 1988 року, тут і прописаний. А тепер мене звідси викидають, бо я нібито тут не проживаю. Ще апелюють до того, що в мене є частина батьківського житла у Броварах, яке я отримав у спадок. Але там живе моя сестра з сином. Нещодавно я повернувся з роботи, а в моїй кімнаті замінений замок. Дзвоню коменданту, а він каже, що я там більше не живу і тепер ордер виписаний на іншу людину», — розповідає лікар.  а словами Олевського, свої речі він знайшов біля смітника.

Подібна ситуація й у травматолога Василя НОВАКА. «Я 23 роки відпрацював у лікарні і пішов нещодавно на пенсію за вислугою років. Після цього мене почали виселяти з кімнати площею 11,5 кв. м. За моєї відсутності комендант гуртожитку з помічниками вибили двері, винесли всі мої речі й замінили замки. А потім у кімнати поселили двох дівчат. Я звернувся в лікарню. Дівчат виселили і поселили мені молодого психіатра. Я прописаний за цією адресою, а цей хлопець — ні», — наголосив Новак.

ПРИМІЩЕННЯ — У СПІЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ МІСТА ТА РАЙОНУ

За словами головного лікаря Валентина БАГНЮКА, приміщення перебувають у спільній власності міста та району, а «такі гуртожитки приватизації не підлягають». Окрім того, він апелює й до поганого стану приміщення. «Щоб віддати на приватизацію це приміщення, потрібно витратити декілька мільйонів гривень. Треба повністю зробити ремонт усього — поставити лічильники, замінити проводку тощо», — підкреслив Багнюк. У лікарні, на балансі якої перебуває гуртожиток, зауважують, що виселяють лише за рішенням суду — тих, хто має інше помешкання. Конфлікт триває вже не перший рік.

Проблемами мешканців гуртожитку зацікавився й народний депутат від фракції «УДАР», заступник голови парламентської комісії з питань приватизації Павло РІЗАНЕНКО, який був обраний по броварському округу. В коментарі «Дню» він розповів, що найближчим часом має намір піти до міського голови і з ним шукати шляхи остаточного вирішення цього питання. Розповідає, що у місті є ще один подібний проблемний гуртожиток, жителям якого не дають дозволу на приватизацію житла. «До мене звернулися мешканці цих двох гуртожитків. Місцева влада ігнорує законні права мешканців. Я зроблю все, щоб люди змогли виконати дане законом право на приватизацію житла», — підкреслив Різаненко.

У той же час міська влада налаштована більш оптимістично. Мер міста Ігор САПОЖКО раніше в одному з інтерв’ю заявив, що найближчим часом планується прийняти компромісне рішення — приватизувати частину гуртожитку. «Ми зможемо залишити частину кімнат для службового використання, а частину — для людей, які мають право на приватизацію. Вони зможуть оформити на себе свої оселі», — підкреслив чиновник. Та правозахисники не впевнені, що найближчим часом ситуація так просто вирішиться. Заступник голови Комітету з соціального захисту мешканців гуртожитків Альона ГЕТЬМАН розповідає «Дню», що така ситуація існує по всій Україні й на даний момент вирішується дуже важко. «Зазвичай палки у колеса вставляють балансоутримувачі, які так чи інакше з особистих корисливих міркувань виступають проти приватизації. Для того, щоб приватизувати гуртожиток, його потрібно передати в комунальну власність міста. Щоб це зробити — має бути рішення балансоутримувача. Крім того, це необхідно узгодити з адміністрацією міста. Але на практиці цього дуже важко досягти» — розповідає Гетьман. «Балансоутримувачі часто домовляються з адміністраціями і, спільно діючи, не дають людям приватизувати оселю. За нашими даними, таких людей в Україні — до чотирьох мільйонів. Але насправді їх стає менше, але не через те, що вони отримують у власність свої помешкання. Багатьох вже повиселяли через суди. Деяким скасували ордери і примусили підписати договори оренди. А через рік управлінці гуртожитку можуть просто не продовжити договір і виселити людину на вулицю, хоча вона там прожила 15 — 20 років і була прописана», — підсумувала Гетьман.

Поки лікарі борються за свої кімнати в гуртожитку, назріває інша проблема: немає де жити молодим спеціалістам. Так, на одну кімнату в цьому гуртожитку претендують... 48 лікарів.

Загалом же, згідно з офіційною статистикою, наведеною на сайті «Україна комунальна», станом на 2011 рік в гуртожитках проживало майже 1,2 мільйона сімей, з них 807 тисяч — більше 10 років, 150 тисяч — протягом 6 — 9 років, ще 190 тисяч — від року до 5 років.

Віталій СЕЛИК, фото Миколи Тимченка, «День» Київ — Бровари
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments