«День» і Прилуки: кроки назустріч

Живе місто, активні люди, прекрасна атмосфера... Це все про Прилуки. Для мешканців міста приїзд «десанту» «Дня» стало справжнім святом. Після відкриття фотовиставки (23 лютого), на яке прийшло більше сотні осіб — від дітей до людей похилого віку, до міського будинку культури щоденно приходять відвідувачі. Дехто навіть по кілька разів.

Батьки приходять не тільки самі, а приводять і своїх дітей. В минулому матеріалі ми розповідали, наскільки наша фотовиставка вразила дітей, а нас — їхні враження і думки, яких на подію організовано привело молоде подружжя Марія та Роман Зінченки. В рамках прилуцької міськрайонної громадської організації «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка» вони займаються патріотичним вихованням дітей («День», №33-34 за 23 лютого 2017 р.). 

«До знань і прекрасного потрібно привчати з дитинства, — каже Вікторія Кіпікіна, яка прийшла на фотовиставку з сином. — Вражає. Це точно не постановочні фото, це реалії нашого життя. Фотографи змогли вловити момент і передати його нам. Подобається розміщення фото, ракурс, композиція... Дуже багато емоцій. Абсолютно різних».

«Побачивши анонс заходів, ми точно вирішили їхати з сином в Прилуки (самі з району), так би мовити, культурно прогуляли уроки (з дозволу вчителя звичайно)», — розповідає «Дню» юрист Андрій Перевера. Тут автор одразу згадав особисту історію, коли у 2006 році прогуляв пари, навчаючись в Одеському університеті (з дозволу викладача, звичайно) і пішов в місцеву бібліотеку на зустріч з головним редактором Ларисою Івшиною, де вона представляла книги Бібліотеки газети «День». Про цю історію я вже розповідав на шпальтах «Дня». Нагадаю лише, що в результаті тривалої дистанційної співпраці з газетою Лариса Івшина запросила мене спробувати свої сили в «Дні». Спробував... Сьогодні за дорученням газети представляю її проекти в Прилуках.

«Мене завжди цікавило у вашій газеті те, що ви показуєте причинно-наслідкові зв’язки проблем, даєте глибоку аналітику і вказуєте на перспективу, — повертаємося до розмови з Андрієм Переверою. — Ваші книги мають бути в кожній школі, в кожній бібліотеці. І, до речі, щоб читати «День», потрібен відповідний рівень».

«Точно не жалкую, що замість уроків прийшов сьогодні подивитися фотовиставку «Дня», — додає тринадцятирічний син Андрій. — Навпаки, для нас приїзд таких гостей — це шанс відкрити для себе щось нове. І я дуже задоволений, що ми використали цей шанс. Головне, що ваша виставка, знайомство з Бібліотекою «Дня» змушує думати і аналізувати».

Ще одну цікаву історію нам розповів місцевий фотограф Микола Твєрдохлєбов. Для нього фотовиставка і газета мають давній інтерес. «Я і моя родина з 2000 року читаємо «День», двічі мій син брав участь у вашій фотовиставці, одного разу навіть був нагороджений, — ділиться враженнями наш співбесідник. — Ваша газета — одна з найкращих і передових в Україні. Читати вас завжди цікаво. Я постійно кажу: «День» — це вчитель. Мені як фотографу, звичайно, дуже цікава фотовиставка. Хочу відзначити ваших фотографів — це взагалі окрема фотошкола. Я знайомий, наприклад, з Миколою Лазаренком, який раніше працював у «Дні». Тут представлені не просто знімки. Кожне фото несе в собі інформацію, має велику силу і може суттєво доповнити будь-яку статтю. Відчувається професіоналізм — навіть якщо це не фахові роботи. Відчувається, що люди живуть фотографією... Знаю точно, що прийду сюди ще не раз». 

В Прилуках ми зустріли багато людей, які мають свої відносини з «Днем». Кожен розповідав, як і коли познайомився з газетою, фотовиставкою, книжками або про зустріч під час першої поїздки Лариси Івшиної до Прилук у травні 2004 р.

«Я пам’ятаю ту зустріч з Ларисою Івшиною, під час якої відбулася презентація книг «Україна Incognita» та «Дві Русі», — розповідає бібліотекар Ольга Лукаш. — Зустріч була дуже цікавою, пізнавальною. І дуже правильно, що хоч і через стільки років, ви знову приїхали до нас. Мені навіть важко сказати, які фото більше сподобалися, тому що в цілому виставка дуже сильна. Кожне фото має своє емоційне наповнення, відповідно викликає різні почуття. Виникає і дуже багато запитань, зокрема коли дивишся на фото з політиками. Чому вони в 90-х роках нічого не зробили для країни, чому зараз хизуються і представляють нашу країну? Є таке твердження, що народ, який бачить і визнає свої помилки, може далі розвиватися і йти переможним шляхом. Ми ніби і бачимо свої помилки, але, напевно, не до кінця, тому нічого по суті не змінюється. Боляче дивитися на фото, де каліцтво, смерть, сльози. До прикладу фото «Рана землі» — так, воно болюче, бо земля зруйнована, сплюндрована, але водночас і життєстверджуюче, тому що поряд стоїть чоловік, який захищає цю землю. Сьогодні багато говорять, що ми програємо в інформаційній війні, але побувавши на фотовиставці «Дня», на зустрічі з представниками газети, можна ввечері і не дивитися телеканали, де будуть показувати всілякі жахіття».      

Показово, що саме цього дня всі ЗМІ обговорювали історію з так званим викраденням в Одесі народного депутат від «БПП» Олексія Гончаренка. Навіть якщо припустити, що це і було інсценування викрадення — «спецоперація щодо сепаратистської, терористичної групи, яка діє в Одесі і планувала нанесення тяжких тілесних ушкоджень Гончаренку», то піару і шоу вистачало. Відповідно розібратися в масиві інформації пересічному громадянину складно.

Тут доречно згадати, що днями Президент Петро Порошенко своїм указом увів в дію рішення РНБО «Про Доктрину інформаційної безпеки України». В ній, зокрема, йдеться про те, що державні органи мають брати участь у захисті «українського інформаційного простору від пропагандистської аудіовізуальної та друкованої продукції держави-агресора; розробці пріоритетів і стимулів розвитку українського кіно, телевізійного контенту, книгодрукування, зокрема щодо висвітлення героїчного спротиву українського народу російській агресії».

Якщо влада і не здатна або не має бажання створити і реалізувати дієву концепцію гуманітарної політики в державі, то вона має хоча б опертися і використати те, що робиться зусиллями громадськості. Наприклад, книгодрукування, про яке йдеться в Доктрині інформаційної політики. Цього року Бібліотеці газети «День» виповнюється 15 років. Щорічно газета своїми силами готує і видає книги, присвячені історії України, причому як давній, так і новітній (за всі роки в цілому видано майже 150 тис. примірників). Деякі видання навіть перекладено англійською мовою («Україна Incognita. ТОП-25», «День і вічність Джеймса Мейса», «Котел, або Справа без терміну давності»). Однак навіть такий готовий продукт наша влада не готова підхопити, донести. Є, правда, міста, де відповідальна влада намагається сама вирішувати ці питання. Приклади поїздок «Дня» до Дніпра, Прилук… про це говорять. І з підписанням якраз Президентом Доктрини є шанси, що така діяльність перестане бути тільки волонтерською роботою.

«День» спілкується з читачами в різних формах — за допомогою статей, фото, книг, поїздок в регіони. А все для того, щоб був прямий зв’язок, донести думки, налагодити «Національний діалог». І саме на тему із такою назвою пройшла дискусія (під час якої були представлені книги з Бібліотеки «Дня») з автором, котрий, зокрема, є упорядником книги «Котел, або Справа без терміну давності». Діалогу нашим регіонам дійсно не вистачає, що є підґрунтям для тиражування різних міфів ворогами про розкол країни. За досвідом попередніх зустрічей в регіонах, можу сказати, що за допомогою правдивої історії і фактів стереотипи можна стирати і об’єднувати суспільство.

«Колись ми робили спеціальну виставку одної газети, — каже директор Прилуцької міської центральної бібліотеки ім. Любові Забашти Людмила Зубко. — І це була газета «День». До речі, до мене вже підійшла директор Школи мистецтв і замовила для прочитання книгу «Сила м’якого знака». Тобто ми ще не встигли отримати книжки, а читачі вже вишиковуються в чергу».

Зустріч з прилучанами тривала більше двох годин і, сподіваюся, залишила позитивні враження. Окрім екскурсу в історію, особливо стосовно періоду незалежної України, говорили і на актуальні теми.

«Дуже вразила розповідь Івана Капсамуна про нашу систему влади, — ділиться враженнями після зустрічі студентка/слухач Школи молодого журналіста з Чернігова Людмила Лесік. — Якось зразу прийшло розуміння, що живеш у гнилій системі, яку побудували в 90-х і в якій ми живемо протягом всього періоду незалежної України. На жаль, українці вірять популістам і тим самим віддають їм всі козирі в руки. Проте та мета, яку взяла для себе редакція газети «День» — це перший і дуже важливий крок у боротьбі за щасливе майбутнє незалежної країни без війни, бідності та популізму».

У процесі спілкування викладач Юрій Скиба правильно зауважив, що одним із перших дзвіночків майбутньої російської агресії стала ситуація навколо острова Тузла в 2003 р. Дійсно, тоді Росія відкрито продемонструвала, що ніякого Будапештського меморандуму вона дотримуватися не буде. Але завдяки грамотній і рішучій позиції тодішнього міністра оборони Євгена Марчука загрозу вдалося відвести. Аналогічно це вдалося зробити і під час першого прояву російської імперськості в 1994—1995 рр. (Марчук на той час очолював СБУ). Стосувалося це тоді так званої «мешковщини» в Криму, яка була нейтралізована. 

Чому не вдалося нейтралізувати «русскую весну» в 2014-му? Так, існував вакуум влади, і були слабкими правоохоронні органи, спецслужби, армія, але чомусь тоді паралельно в Києві насамперед ділили владу за допомогою квот. Думаю, правда про ті події, як про події на Майдані, ще має прозвучати.

Спектр запитань від прилучан був абсолютно різний — цікавилися щодо ставлення до так званої блокади Донбасу, як може змінитися політика щодо України з приходом до влади в США Дональда Трампа, створення нарешті суспільного телебачення, улюблене фото на фотовиставці... Але одним із ключових було запитання (власне, воно прозвучало від кількох осіб) про альтернативу — на що і на кого спиратися в нинішніх складних умовах?

Насамперед знання власної історії і реальної ситуації в країні можуть убезпечити від помилок і розчарувань. Саме на просвітництві суспільства за допомогою власних проектів робить акцент газета «День» вже протягом 20 років. Є, звичайно, й інші майданчики — як на загальноукраїнському рівні, так і на місцях. Наприклад, в Прилуках — це культурологічний часопис «Прилуки. Фортеця», компанія «Бритіш Американ Тобакко Україна», або навіть згадане подружжя Зінченків, які займаються патріотичним вихованням дітей. І що більше буде розумного простору, то менше шансів дати ошукати себе. Тоді і з’явиться альтернатива. А можливо, вона вже є, просто потрібно вміти її побачити.