Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Доктрини освіти України та Росiї

Лінії збігу й розбіжності
8 вересня, 2001 - 00:00


Надрукувавши 9 червня ц.р. листа дніпропетровського вчителя Владислава Ляпіна «Не пригнічуйте самостійність вчителів», ми запросили фахівців, експертів та наших читачів до дискусії з питання: які саме реформи потрібні нашій освіті? При цьому ми мали на увазі насамперед обговорення проекту Національної доктрини розвитку освіти України. У рамках дискусії на шпальтах «Дня» вже було опубліковано ряд листів (№№ 106, 118, 123, 128). Сьогодні ми надаємо слово проректору ЛНУ ім. Івана Франка Марії ЗУБРИЦЬКIЙ.

На теренах пострадянського освітнього простору жанр доктрини для довготермінового планування розвитку освіти обрали Росія, Киргизія й Україна. На перший погляд, не існує жодних істотних відмінностей в технологіях підготовки, обговорення і затвердження проектів Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Росії і Киргизії. Сценарій однаковий: укази президентів, створення робочих груп для опрацювання проекту доктрини, громадські обговорення, численні з’їзди освітян, покликані прийняти чи затвердити доктрину (у Росії 14—15 січня 2000 року в Кремлівському палаці відбулася Всеросійська нарада працівників освіти, у якій брали участь близько 5000 осіб, а Всеукраїнський з’їзд працівників освіти відбудеться 7—9 жовтня цього року в Києві, в Національному палаці «Україна»). Подібний не тільки сценарій, уважного читача може вразити і буквальна подоба змісту проекту Національної доктрини розвитку освіти в Україні та російської освітньої доктрини, як, наприклад, у такому формулюванні: «Доктрина визначає мету і завдання освіти і виховання, шляхи їх досягнення засобами державної політики в галузі освіти, очікувані результати системи освіти на період до 2025 року». Але значно цікавішим і несподіванішим за своїми результатами є детальний аналіз усіх стадій розвитку подій навколо освітньої доктрини в Росії і в Україні, який виразно засвідчує, що в проекті Національної доктрини розвитку освіти в Україні схематична і буквальна подоба до російської освітньої доктрини є найлегшою і найслабшою лінією сходження обох стратегічних документів. Глибиннішими є принципово важливі фундаментальні розбiжностi двох доктрин, і такі розбiжностi аж ніяк не на користь проекту української освітньої доктрини.

Перша фундаментальна відмінність двох освітніх доктрин полягає, передусім, у тому, що наші сусіди розглядають освіту як основу модернізації суспільства, тоді як в Україні освіту й надалі сприймають як одну із галузей народного господарства. Друга фундаментальна відмінність полягає в якості самих технологій підготовки, обговорення та прийняття освітніх доктрин в Україні та Росії.

Російський уряд дедалі частіше наголошує на зростанні ролі освіти в модернізації суспільства. На думку російських урядовців, «модернізація країни повинна спиратися на модернізацію освіти, на оновлення її змісту та структури» — саме так зазначено в «Основных направлениях социально-экономической политики Правительства Российской Федерации на долгую перспективу». Тому не викликає жодного подиву, коли російська освітня доктрина наголошує, що базування на освіченості суспільства та на якості людського капіталу дозволить Росії зберегти своє місце серед держав, здатних впливати на світові процеси.

Натомість проект української освітньої доктрини проголошує головною метою української системи освіти «створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створення і розвиток цінностей громадянського суспільства».

Тут і варто зауважити, що поява російської освітньої доктрини стала логічним завершенням цілої низки інших доктрин: військової, зовнішньополітичної, інформаційної безпеки Росії. Освітня доктрина наших сусідів органічно вписалася в єдину систему координат, де були зведені стратегічно найважливіші завдання і проблеми, які розглядали через цілісний блок сучасних вимог. Не меншої уваги заслуговує і той факт, що в Росії чимало дискусій точилося навколо самих доктринальних дефініцій, тобто визначення доктрини як цілісного документа.

В Україні проект Національної доктрини розвитку освіти на сьогоднішній день є єдиним документом такого роду. Зрештою, цей факт може засвідчувати як те, що освіту й надалі, за інерцією пострадянського мислення, розглядають не системно, а якось фрагментарно та ізольовано, так і брак стратегічного підходу до реформування освіти як передумови економічних реформ та інструменту впровадження послідовної й відповідальної політики в умовах демократії. Для виявлення ліній розбiжностi між проектами освітніх доктрин нашої держави та російської їх порівняльний аналіз найдоцільніше побудувати на описі технологій їхньої підготовки й обговорення, які, у свою чергу, мали б впливати на технології впровадження.

Для підготовки проекту Національної доктрини розвитку освіти Росії була створена представницька міжвідомча комісія, до якої входило якнайширше коло експертів як із урядових, так і з незалежних інституцій. Росіяни забезпечили участь усіх зацікавлених сторін у підготовці стратегічно важливого документа.

До підготовки проекту Національної доктрини розвитку освіти в Україні було залучено значно вужче коло експертів, яке в основному склали освітяни. Про відлагоджену технологію, яку відпрацювали в Росії, годі й мріяти. Відсутність такої технології підготовки стратегічно важливого освітнього документа суттєво позначилася на змісті та структурі проекту української освітньої доктрини. Якщо ми хочемо досягнути реальних змін у нашій освіті, то повинні пам’ятати, що ці зміни мають відбуватися в усій освітній політиці, яка зачiпає як соціально-економічну та інформаційно-технологічну політику, так і усі сфери нашого суспільного життя.

Що стосується технології обговорення, то, за словами тодішнього заступника міністра освіти РФ Володимира Шадрикова, 104 федеральні міністерства і відомства відгукнулися на текст доктрини. Комісія, яка працювала над аналізом зауважень та пропозицій, узагальнила понад 150 сторінок усіх побажань. Із них понад тридцять, на думку робочої комісії, найсуттєвіших пропозицій було включено у текст доктрини.

Усі обговорення освітньої доктрини РФ найчастіше зводилися до центральної проблеми: освітяни мали б значно більше пропозицій щодо удосконалення проекту доктрини, якби вони розуміли, для чого вона їм конкретно потрібна. Які гарантії виконання того, що з таким ентузіазмом декларує доктрина? Кого і до чого вона зобов’язує? Яку юридичну силу має доктрина? Тому процес обговорювання часто торкався проблеми необхідності зміни законодавства, яка повинна сприяти реалізації доктрини. Російські урядовці та парламентарі, представники громадських організацій наголошували на необхідності зміни 15—20 законів, щоб впорядкувати як освітнє, так і інші види законодавства в рамках єдиної стратегії освіти. Чимало дискусій точилося навколо механізмiв реалізації доктрини та її матеріальною базою і, зокрема, навколо організаційно-фінансового механізму освіти в Росії. Такі якнайширші, дуже детальні обговорення, очевидно, не могли не позначитися на якості стратегічного документа.

В Україні громадські обговорення розпочалися нещодавно, після того як відбулося офіційне представлення проекту Національної доктрини розвитку освіти для представників засобів масової інформації. Однак технології обговорення, масштабність залучення до цього процесу якнайширшого кола зацікавлених інституцій, якість та ефективність таких громадських обговорень не мають жодного порівняння з технологіями, які застосовували наші сусіди.

І насамкінець, щодо механізмів дієвості та ефективності розв’язання проблем у проекті української доктрини і в російській доктрині. Тут на особливу увагу заслуговує порівняння тих розділів, які наголошують на результатах реалізації доктрин. Навіть пересічного читача, що далекий від проблем освіти, вразить розмитість і загальність результатів реалізації українського проекту доктрини на фоні конкретності та приземленості результатів російської. Слід зауважити, що і Національна доктрина розвитку освіти в Киргизії так само набагато конкретніша і чіткіша від проекту нашої доктрини. Мабуть, варто сподіватися, що у нас за час, що залишився, таки відбудуться якнайширші обговорення проекту Національної доктрини розвитку освіти в Україні, які доповнять і наповнять конкретними механізмами реалізації найщиріші й найгуманніші освітні декларації.

Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор з навчальної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments