Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

«Донбас треба рятувати від перетворення на пустелю»

Радник віце-прем’єр-міністра В. Вощевського з екологічних питань Ганна Свириденко — про екологічні наслідки війни на сході та чому українцям уже час сортувати сміття
8 квітня, 2015 - 11:41
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"
ГАННА СВИРИДЕНКО

На сході гострі екологічні проблеми були ще до війни — численні промислові комплекси, затоплені шахти та сховища з токсичними речовинами — відходами хімічних виробництв. Сьогодні, коли на Донбасі точиться війна, екологічних проблем стало більше, і вони досягли критичного рівня. Це і руйнування природного ландшафту внаслідок обстрілів із систем залпового вогню, і забруднення води, і ризик техногенної катастрофи, якщо котрийсь зі снарядів влучить у хімічний завод чи склад отруйних речовин...Скільки часу знадобиться, щоб подолати ці наслідки? Хто має цим опікуватися? І хто компенсує ці втрати Україні?

На тій території, де зараз немає війни, теж вистачає багаторічних невирішених проблем — це нелегальні та переповненні сміттєзвалища і полігони, недосконала система вивозу та переробки сміття, відсутність культури сортування відходів та до кінця не сформоване екологічне мислення в людей.

Про ці та інші проблеми та шляхи їх вирішення «Дню» розповіла Ганна Свириденко.

«НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА — ЦЕ РУЙНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, СКЛАДІВ ІЗ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ...»

— Важлива екологічна тема сьогодні — це наслідки воєнних дій на Донбасі. Як ви можете їх охарактеризувати?

— Безумовно, це трагедія. Ми щодня бачимо хроніки про жертви, руйнування — багато населених пунктів просто перетворилися на руїни, зникли в буквальному розумінні. Але коли ми говоримо про військові та політичні наслідки цих подій, варто пам’ятати про ще одну страшну загрозу -екологічну, техногенну катастрофу.

Донбас уже зараз треба рятувати від страшного лиха — загрози перетворення на пустелю. По-перше, стан промислових підприємств. У місті Єнакієвому затоплена шахта «Юнком», де 1979 року проводили ядерний вибух. У будь-який момент отруєні води можуть винести радіацію на поверхню, що призведе до зараження величезних територій. Крім того, в Горлівці на шахті «Олександр-Захід» знаходиться невивчена гримуча суміш — 50 тонн мононітрохлорбензолу під землею вступили в реакцію з іншими отруйними речовинами. За прогнозами фахівців, через чотири-п’ять місяців неконтрольоване затоплення шахт винесе цю пекельну суміш на поверхню — це загрожує отруєнням питної води. Вижити в таких умовах буде практично неможливо.

Зараз у нас немає об’єктивних даних, скільки шахт затоплено, в якому вони стані. Але існує загроза, якщо неконтрольовані підземні води об’єднаються з великим об’ємом води на різних горизонтах, усе це потрапить в акваторії Сіверського Донця та Азовського моря. Постраждає не тільки Україна, а й Росія, і це — екологічна катастрофа, проживати на такій території стане просто неможливо, це може бути другий Чорнобиль.

Що стосується лісів та ґрунтів. Ліси у степовій зоні відновити буде вкрай складно. Доведеться залучати волонтерів, напевне, з усієї України... Це вже, звісно, після закінчення конфлікту.

Необхідно передбачити місця складування забруднених ґрунтів для подальшої їхньої очистки та рекультивації, залучити спеціалістів-аграріїв для розробки рекомендацій щодо фіторемідітації сільськогосподарських угідь, забруднених хімічними речовинами та нафтопродуктами.

— У війні на Донбасі застосовуються види сучасної зброї — важка артилерія, системи залпового вогню. Як це впливає на навколишнє середовище?

— Застосування сучасної зброї на території Донбасу вже призвело до руйнування природних ландшафтів, високого рівня забруднення повітря, земель, водних ресурсів. Але найбільша загроза — це все ж таки руйнація тих же підприємств хімічної промисловості, складів з отруйними речовинами.

На початок 2014 року в Донецькій області було 10,16 т відходів пестицидів, у Луганській області — 11,23 т Відходи, що утворилися, належать до І, ІІ та ІІІ класів небезпеки. Що з ними зараз?

— Яким чином можна завадити катастрофі?

— Історія з катастрофою на шахті ім. Засядька показала: бойовики не хочуть допускати українських рятувальників навіть на місця катастроф. Тому мають долучатися міжнародні організації, спільно з українськими науковцями, екологами, волонтерами...

Вирішення будь-якої проблеми починається з моніторингу. Для того, щоб, наприклад, була погоджена спеціальна екологічна місія у складі ООН чи ОБСЄ, ініціатива має йти саме від України. Нам необхідно в короткий термін зібрати принаймні первинний масив інформації, достатній для того, щоб залучати міжнародних партнерів. Європейці працюють проектно, системно — вони не виділяють кошти, а тим більше своїх спеціалістів, поки не бачать ретельно виписаного алгоритму.

Тому я бачу таку схему вирішення проблеми:

•  провести екологічний аудит із метою визначення масштабів завданих збитків навколишньому середовищу;

•  визначити першочергові заходи та розробити алгоритм роботи;

•  удосконалити природоохоронне законодавство;

•  створити єдиний науково-виробничий центр із моніторингу забруднення довкілля;

•  звернутися до міжнародних організацій, представництв зарубіжних країн надати міжнародну технічну допомогу на проведення стратегічної екологічної оцінки та допомогу в створенні міжнародного фонду для відновлення східного регіону України з урахуванням економічних, соціальних та екологічних проблем;

•  запровадити дієвий громадський контроль за проведенням окреслених робіт.

— А чи можна говорити про механізм компенсації збитків від цієї завданої Україні шкоди?

— Поки ми маємо юридичну невизначеність, якщо говорити про міжнародне право, з ким воює Україна? І чи це війна, чи антитерористична операція? До кого ми будемо позиватися? До «ДНР» і «ЛНР»? Але їх, слава Богу, не існує як суб’єктів міжнародного права... Однак, провівши повноцінний екологічний моніторинг — а це і наша доказова база, — ми отримаємо можливість захищати свої інтереси в міжнародних судах на майбутнє.

— Скільки часу може піти на повне відновлення Донбасу?

— Це буде залежати від того, як швидко екологи, профільні фахівці потраплять на ту територію і почнуть роботу. Це процес не на один місяць, звісно.

Однак починати готуватися до нього потрібно було ще вчора. Вже необхідно збирати круглі столи, моніторингові групи, мають працювати телефони гарячої лінії, бо це питання життя і смерті, в буквальному розумінні.

«ПЛОЩА ТІЛЬКИ ОФІЦІЙНИХ ПОЛІГОНІВ — 12 ТИСЯЧ КВАДРАТНИХ КІЛОМЕТРІВ»

— Поговоримо про «вічні теми» — нелегальні та переповненні звалища, розбиті контейнери... Коли ці питання можна вирішити й яким чином?

— У нас критична ситуація з екологічної точки зору. Лише офіційно накопичено чверть мільярда тонн побутових відходів. Площа тільки офіційних полігонів — 12 тисяч квадратних кілометрів. Це дорівнює площі таких країн, як Чорногорія та трохи більше за Кіпр. А у нас такого розміру смітник всередині нашої з вами країни. Але ж не варто забувати — це за офіційними даними. Однак як мінімум 50% відходів потрапляють на стихійні звалища. Варто проїхатися за містом балками, урвищами — це страшна картина.

Ми підписали Угоду з ЄС. Але в Європу не можна інтегруватися фрагментами — окремими містами, підприємствами чи однією показово реформованою галуззю. Це кропітка робота.

Є 29 директив та регламентів галузі «Навколишнє природне середовище», які охоплюють вісім секторів — це якість атмосферного повітря, управління відходами та ресурсами, ГМО, зміна клімату, якість води та управління водними ресурсами, охорона природи, промислове забруднення, управління довкіллям та інтеграція екологічної політики. Тому є дуже багато проблем і задач, які треба вирішувати і на законодавчому рівні, й на, скажімо так, ментальному. У нас має бути екологічна культура, яка б дорівнювала екологічній культурі розвинених європейських країн.

І не можна сьогодні питання якості нашого життя, нашої безпеки — води, їжі, повітря — ставити нижче за матеріальні цінності, як-от: досягнення рівня європейських зарплат чи пенсій.

«ТЕРИТОРІЇ ПОЛІГОНІВ І НЕСАНКЦІОНОВАНИХ ЗВАЛИЩ В УКРАЇНІ ВЖЕ ПЕРЕВИЩУЮТЬ ПЛОЩУ ДЕРЖАВНОГО ПРИРОДНО- ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ...»

— Яка зараз в Україні ситуація з твердими побутовими відходами?

— Є головний принцип, за яким діють у цивілізованих країнах із відходами: розділяй і переробляй.

У нас у третині міст взагалі немає централізованого вивозу твердих побутових відходів! А щодо сіл — то лише в кожному десятому цей процес якось упорядковано. І це ще велике питання — куди саме везуть ці речовини з міст? Часто компанії, які укладають договори з муніципалітетом, не мають власних зареєстрованих полігонів, а просто висипають відходи у найближчу балку за містом — це в кращому разі. Території полігонів і несанкціонованих звалищ в Україні вже перевищують площу державного природно-заповідного фонду...

Сміття накопичується за містами у лісах, на берегах річок, уздовж доріг — там, де люди звикли викидати непотріб. Велика біда? Так. Наприклад, до 17% весняних повеней викликані тим, що річкові русла завалені поліетиленовими пакетами.

За даними Національного проекту «Чисте місто», в Україні щорічно утворюється від 12 до 14 мільйонів тонн твердих побутових відходів, з яких переробляють лише 2—3%, сортують як вторсировину 7—8% і понад 90% відправляють на полігони та звалища.

Поки що підхід до вирішення проблеми зі сміттям у нас такий, як у Китаї або Росії — країнах із великою територією. Переповнилося одне звалище — давайте виділимо ще кілька десятків гектарів на нове. Коли країна велика, то виникає ілюзія, що все це само собою розчиниться і зникне. Але пластик — це не папір і не ганчірка, він повільно розкладається, перетворюючись на токсичні отрути, які накопичуються в ґрунті, потім переходять у воду. До речі, вчені США вже заявили, що якісна прісна вода буде ресурсом номер один у світі вже через 10—15 років. Саме сміття згубить воду...

«МОЖНА РОЗМІРКОВУВАТИ ПРО ВАЖЛИВІ РЕЧІ, А МОЖНА ПРОСТО ПОЧАТИ СОРТУВАТИ СМІТТЯ»

— Коли ситуація стане критичною для України?

— Ситуація вже є критичною. Ми не можемо пити воду з крана без додаткового очищення, ми боїмося купатися в наших річках. А самі полігони вже взяли в щільне кільце наші міста. За експертними оцінками, тільки 5% функціонуючих сьогодні українських полігонів відповідають вимогам Директиви про поховання відходів.

Але не треба бути навіть експертом — якщо проїхатися за місто, в будь-який обласний центр, то ми побачимо ці полігони й їхній стан. Часто — це просто територія, огороджена сіткою, де вітер розвіює сміттєві терикони на десятки кілометрів навкруги, і стоїть страшенний сморід. Ви не побачите такого в жодній європейській країні.

А от щоб закрити старий, переповнений полігон, як свідчить, наприклад, досвід Естонії, необхідно витратити від ста до трьохсот тисяч євро за гектар. 2006 року на закриття поблизу Таллінна такого сміттєвого сховища під відкритим небом площею 22 гектара було потрібно 8 мільйонів євро. Вельми сумнівно, що в сьогоднішній ситуації у нашої держави знайдуться кошти для виконання цих робіт або з’являться інвестори, які готові закрити хоча б 1000 полігонів, що абсолютно не відповідають нормам екобезпеки.

Виникає питання: чому тоді в Німеччині, де населення практично в два рази більше, ніж в Україні, існує всього 162 полігони ТПВ? Навряд чи в життєдіяльності українців з’являється настільки багато сміття, що нам потрібно понад шість тисяч полігонів і практично 33 тисячі несанкціонованих сміттєзвалищ. Як кажуть в екологічних колах, можна розмірковувати про великі речі, а можна просто почати сортувати сміття.

«НАУКОВЦІ ПОРАХУВАЛИ, ЩО НА КОЖНОГО ЖИТЕЛЯ ЗЕМЛІ ПРИПАДАЄ ПРИБЛИЗНО ОДНА ТОННА СМІТТЯ НА РІК»

— Як вчили європейців сортувати сміття і як взагалі там прийшли до цієї практики?

— Давайте, я одразу скажу про очевидні переваги цього підходу.

Вартість розділення сміття та його переробки досить висока. Однак вона окупається тим, що є великий дохід від вироблених із вторинної сировини продуктів. Навіть коли даного економічно позитивного результату швидко досягти не вдається, завжди є результат для навколишнього середовища: повітря чистішає, поліпшується якість води і загальний рівень забруднення знижується.

Ще однією перевагою є те, що громадяни, завдяки поділу сміття, стають більш відповідальними перед своїм містом, своєю країною, своєю планетою.

Заснування виробництв із вибіркового збору сміття і підприємств із його переробки створює нову потребу в робочій силі — це потужна зброя проти безробіття.

Європейці прийшли до цієї практики через обмежену площу своїх країн. Ну, не може дозволити собі Бельгія, Голландія, чи Британія віддавати десятки гектарів щорічно під смітники. Науковці порахували, що на кожного жителя Землі припадає приблизно одна тонна сміття на рік. Тому і були впроваджені базові принципи — розділяй і переробляй.

— Українці готові сортувати сміття?

— Ми повинні сформувати нову культуру поводження з відходами. Хоч би скільки набудували сучасних сміттєпереробних заводів, без екологічної дисципліни і влади, і громадян — нічого не вийде.

Ще до початку воєнних дій на сході України агентство «Медіа ДАК» у Луганську проводило дослідження готовності аудиторії сортувати побутові відходи: близько 17% респондентів були готові почати це робити просто зараз і майже 65% схвалювали цю ідею. Отже, українці не лінуються, і хтось уже потроху сортує побутові відходи, хтось ось-ось наважиться це робити, але всі чекають щирої зацікавленості держави. Почати ніколи не пізно: в місті Вознесенськ буквально за чотири роки роздільний збір відходів вдалося налагодити на 80% території.

— Які корисні речі можна виробляти зі сміття?

— При нинішніх технологіях зі сміття цілком реально виробляти енергетичне паливо — біогаз, акумулювати з відходів електроенергію. Наприклад, у жовтні було представлено технологію виробництва пластикових відходів автомобільного пального вартістю 3,5 грн/л. За допомогою такого обладнання можна отримувати і газ для опалення.

Про відходи з паперу відомо кожному школяреві — це збереження лісів.

Щодо пластику та упаковок — європейський принцип: забруднювач платить. Тобто виробники цих упаковок платять спеціальні податки, які відправляють підприємствам, що утилізують або переробляють потім ці використані упаковки.

Але хочеться також навести і маленький життєвий приклад. Ми всі можемо долучитися до порятунку природи, елементарно користуючись сумками, пакетами багаторазового використання при здійсненні тих же покупок.

У радянські часи були так звані авоськи — і це, до речі, досить правильна практика. Подивіться, скільки купується поліетиленових пакетів у магазинах, на касі. І скільки цей пакет служить? Годину, дві? І одразу — на смітник. А щоб цей пакет повністю зник у природних умовах, потрібно не менше тисячі років! І весь цей час отруйні речовини, продукти розпаду поліетилену будуть труїти воду і повітря.

«ШТРАФ ЗА ТЕ, ЩО ВИ ВИСИПЛЕТЕ САМОСКИД СМІТТЯ У НАЙБЛИЖЧОМУ МІСЬКОМУ ПАРКУ, — ПРИБЛИЗНО 1000 ГРИВЕНЬ...»

— Тож якщо підсумувати тему з відходами — що потрібно зробити, щоби впровадити європейські практики?

— Реальний вихід — це комплексний підхід:

•  адаптація українського законодавства;

•  екологічна культура населення — треба заохочувати, вчити, починаючи з дитячого садочка;

•  економічне стимулювання — ми маємо підтримувати підприємства, які будуть впроваджувати сучасні стандарти у переробку і сортування відходів;

•  контроль — гарантія дотримання правил, це розуміння невідворотності покарання за їхнє порушення. Забруднювати навколишнє середовище, отруювати іншим життя — це має бути дуже дорогим задоволенням.

Щодо штрафів хочу сказати окремо. Якщо ми говоримо про впровадження екологічної культури, то треба змінювати не лише природоохоронне законодавство, а й Адміністративний та Кримінальний кодекси. Зараз у нас надто ліберальне ставлення до забруднення природи та знищення екосистеми. Наприклад, штраф за те, що ви висиплете самоскид сміття у найближчому міському парку, — приблизно 1000 гривень. Майже всі незаконні звалища підпадають під адміністративні правопорушення. Тому підприємству, для якого така сума не є непід’ємною (а штрафують же не кожного місяця), вигідно складувати сміття на своїй території чи неподалік, а не перейматися його вивозом на офіційний полігон.

Микола ГРИЦЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ