Капітан Володимир Семенович, командир львівського «Дракона», відразу ж мене розчарував:

— «Дракон» — це назва неофіційна. Можете записати її на бойовий рахунок вашого брата-журналіста. Колись давно «акули пера» приїхали і почали діставати. Мовляв, є «Беркут», «Сокіл», «Скорпіон», а як ваша група називається? Хтось із хлопців візьми та й бовкни: «Ми — «Дракон». З того часу ми і «драконимо». А якщо офіційно, то наше найменування таке: міжобласний загін спеціального призначення при управлінні з виконання покарань УМВС по Львівській області.

— Це вас називають «тюремним спецназом»?

— Нас і таких, як ми. Усього в Україні таких загонів шість. Львівський спецназ обслуговує вісім областей Західного регіону.

— Я бачу, ми діємо паралельно: Західне бюро газети «День» теж «накриває» ці вісім областей. А як у вас із кількісним складом?

— У загоні 25 чоловік. П’ятеро — офіцери, 20 — бійці штурмової групи. Тільки спеціальності хлопців називаються незвично: боєць-підривник, боєць-снайпер.

— Тобто, у вас швидше антитерористична група?

— Швидше за все, так. Бо таким кількісним складом, як у нас, масові безпорядки не втихомириш. Хоча без зайвої скромності можу сказати: мої хлопці легенько втихомирять 250—300 чоловік.

— А як це виглядає на практиці?

— Останній випадок масової непокори був у сорок восьмій «зоні» рік тому. Ув’язнені відмовились приймати їжу, і не підкорились жодним умовлянням відновити дисципліну. Після цього нам дали команду. Ми увійшли в «зону» і затримали 28 зачинщиків, яких розіслали по інших «зонах».

— Буває страшно?

— По-різному. На мою думку, мужності без страху не буває. Але звикаєш до всього. Така робота...

— А в чому полягає ця «робота»?

— Заходимо в камери, ШІЗО (штрафний ізолятор), виводимо спецконтингент, ставимо «на розтяжки». Співробітники УВП починають робити обшуки. «Заточки», наркотики, гральні карти — поки все не витягнуть «на-гора». Ми «виховуємо» ув’язнених.

— Б’єте?

— Ви бачили нинішніх ув’язнених? Таких нужденних людей бити рука не піднімається. Присідають, віджимаються від землі — це є. Трапляються неврівноважені — таким ми доступно роз’яснюємо, що вони не мають слушності.

— Помсти не боїтесь?

— «Дракон» завжди діє в масках. Навчені гірким досвідом: одного з бійців колишні ув’язнені впізнали і важко поранили ножем (хлопець залишився без селезінки).

— У «зону» входите озброєні?

— Тільки кийки, бронежилети, кайданки і шоломи. Хоча раз на квартал проводимо навчання, де озброюємось «на повну». У нас, між іншим, на 25 чоловік 90 одиниць вогнепальної зброї. Є пістолети системи Стєчкіна, автомати з приладами нічного бачення з підствольними гранатометами, снайперки. Під час навчань увесь спецконтингент виводиться із установи по виконанню покарань, 15—20 «зеків» барикадуються в якомусь бараку, а ми відпрацьовуємо на них методи знешкодження, способи визволення заручників тощо.

— А справжніх заручників доводилось визволяти?

— Бог милував. Останнє захоплення заручників на Львівщині було ще в 70-х роках.

— Чи не чинять опору в’язничні «авторитети»?

— Це помилкова думка. Чим більший «авторитет», тим швидше він ставить руки на стінку і стає на «розтяжку». Авторитетно вам заявляю.

— «Драконівці» — хлопці спортивні?

— Бокс, кікбоксінг, карате, рукопашний бій — весь джентльменський набір. Із нашого загону — і командир «Беркута», і командир «Сокола».

— Чи правда, що ваш попередник, командир «Дракона» в приміщені міськвідділу УМВС убив себе ножем?

— Офіційна версія звучала саме так.

— Ви вірите в його самогубство?

— Особисто я — ні. Чисто на психологічному рівні не вірю, щоб людина, яка кохалась у холодній зброї, заподіяла собі смерть чимось на зразок кухонного ножа. Але мені не хотілось би коментувати це питання.

— «Швидка допомога» з «драконівцями» — це не легенда?

— Коли через загорожу йде «перекид» у «зону» недозволених речей, ми дійсно одягаємось у білі халати і, осідлавши «швидку», поспішаємо під покриті колючим дротом мури.

— За що можуть виключити з «Дракона»?

— Скажу за що вже виключали: порушення дисципліни, втрата посвідчення.

— А за боягузтво?

— Ображаєте. Боягузи в «Дракон» не приходять.

№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»