Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?
Михайло Коцюбинський, український письменник

Драма будинку «Слово»

Згадка про трагічні події чи архітектурна пам’ятка? Погляд крізь призму архівних креслеників
17 березня, 2017 - 11:16
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Прогулюючись вулицями Харкова, можна побачити безліч будинків, кожен з яких має свою історію, але серед них є один особливий, якому і присвячена стаття — це будинок «Слово». Розташований він на вулиці Культури, 9 (це теперішня назва), а первинною назва вулиці була Червоних Письменників, 5, яка після того ще декілька разів змінювалася. Частина документів щодо спорудження цього будинку зберігається у Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України), де і можна ознайомитися з ними детально.

Будинок «Слово» спочатку був ідеальним місцем, можна навіть сказати «райським місцем» для культурної еліти України. Та бути таким йому судилося не довго, вже через три роки його спіткала страшна доля, він ніби манив до себе працівників НКВС, не дарма він із часом отримав прізвисько «Крематорій».

Зібрати в одному будинку всю інтелігенцію було чудовим рішенням, чи не так? У колі людей близьких тобі по духу та зі спільною метою завжди приємніше жити і працювати. Збиратися можна було в когось дома, і не треба було далеко йти, максимум — в інший під’їзд чи квартиру. Але, доля розпорядилася по-іншому, їхнє ідеальне життя майже в мить перетворилося на жах: переслідування, неправдиві звинувачення, арешти, заслання, розстріли. Все це доводилося терпіти геніям пера. Як виявилося потім, так краще було їх контролювати, а в органах НКВС скрізь були свої вуха та очі, завдяки чому вони завжди все знали. До того ж у кожній квартирі було встановлено телефон, що спрощувало знайти докази для звинувачень.

Початком масового знищення української інтелігенції вважають травень 1933 р., коли 12 травня відбувся арешт Михайла Ялового, а 13 травня — самогубство Миколи Хвильового. Все це відбувалося у будинку «Слово», через що він і нажив собі недобру славу. Саме з цими подіями і пов’язують початок Розстріляного Відродження.

Є чудова фраза «Із забуття — в безсмертя», яка коротко описує наслідки тих трагічних подій. Сталінський режим винищував творців української культури. Але знищити їх фізично — не значить, що пам’ять про них зникне, навпаки, їхня значущість тільки збільшиться. Люди, які поплатилися своїм життям, але не відмовилися від своїх принципів, навіки залишаться в нашій історії та пам’яті.

Хотілося б звернути увагу на будинок, у якому мешкали літератори Розстріляного Відродження, на його особливості. З першого погляду він нічим примітним не виділяється з маси інших будівель, розташованих поряд, але насправді він несе у собі історичну цінність та є цікавим з архітектурної точки зору. Якщо дивитися на будинок із висоти пташиного польоту, то видно, що побудований він у формі букви «С». А зважаючи на те, що призначався він для письменників, то символічно, що називали його будинок «Слово».

Розробка та реалізація проекту здійснювалася під керівництвом Михайла Дашкевича у будівельному товаристві «Укрпайбуд». Документи цієї організації зберігаються у ЦДНТА України, серед них і частина робочого проекту зі спорудження будинку. А саме: кресленики генплану, фасадів, планів поверхів, світлокопії креслеників фасадів, розрізів, даху із солярієм тощо. На креслениках позначено площу кожної кімнати, довжину та висоту стін, двері, вікна, сходи і т. ін. Що дозволяє в повній мірі охарактеризувати будівлю.

Ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники — Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч, С. Пилипенко та Остап Вишня. Спочатку будівництво планували закінчити восени 1928 р, але бракувало коштів. Після цього літератори звернулися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря, за наказом якого було додатково виділено ще 51 тис. крб.

Володимир Куліш у своїй книжці-спомині пише: «Названо будинок «Словом», і почав він своє недовге існування зимою в місяці грудні 1930 р. Мешканцями будинку, в першу чергу, були письменники, поети, драматурги, малярі, композитори, актори. Та окрім них мешкали й люди, які не мали ніякого відношення до мистецтва, тобто оселилися «по блату».

Будинок «Слово» був п’ятиповерховим, мав п’ять під’їздів. На кожному поверсі було по дві квартири, у деяких випадках — три, які в свою чергу мали по 3—4 кімнати відповідно. У сумі в будинку нараховувалося 66 квартир. Кожен під’їзд мав два виходи (на вулицю та внутрішній двір), які між собою були наскрізними. На документі чітко зазначено, що площа трикімнатної квартири становила 57,29 м2, чотирикімнатної квартири — 75,84 м2. Із документів ми бачимо, що було запроектовано та побудовано солярій, якій розміщувався на даху. А у 30-ті роки ХХ ст. це була розкіш, не всі навіть знали, що це таке, не те щоб користуватися. Про цей факт згадують і діти літераторів у своїх споминах.

Приміщення були побудовані таким чином, що спочатку мешканець заходив до невеличкого передпокою, з якого був вихід до кожної кімнати. Усі квартири мали лазничку, вбиральню, кухню з невеличкою піччю, яку треба було опалювати вугіллям або дровами, будинок мав центральне парове опалення. Кожен поверх, не залежно від планування, мав три або два помешкання. Наприклад, у першому та п’ятому під’їздах було їх по три, а решта (з другого по четвертий включно) мали по два помешкання. У книжці В. Куліша ми читаємо: «Кожне помешкання має один балкон. Середина мала по два балкони, причому тут виявився якийсь загадковий розрахунок архітектора: наші два балкони були маленькими, й один із них був спільним з балконом П. Панча, і власне його балкон був удвічі більшим за наш. Крім того, П. Панч мав ще другий окремий балкон, але це не був якийсь привілей, тільки невеличкі різниці в будові та розміщенні. Позатим усе було подібне, як дві краплі води». Дивлячись на кресленики, усі ці детальні чітко видно.

Згідно з креслеником «плану напівповерху та напівпідвалу», там були котельна, склад палива, опалювач та чотири житлові площі. Наприклад, перше житлове приміщення має площу 57,29 м2, в якому нежитлова площа складає 25,34 м2, кухня — 6,32 м2.

Про будинок «Слово» вже написано немало статей і навіть книжок, що є свідченням того, що він є частиною тих подій, певною мірою, навіть уособлює їх. Але ми не бачимо відомостей про сам будинок, його особливості будівництва, а це також важливо. Лише поглянувши на робочий проект, стає зрозумілим, якими були умови життя, якою була площа квартир, як і з чого його будували та багато іншого. Знаючи усі ці деталі, ми ніби переносимось у ті часи. І уявляємо, як цими сходами піднімався Лесь Курбас, а ось саме такі двері кожного дня відчиняв Микола Куліш, повертаючись додому, ось квартира, в якій мешкав Остап Вишня. Адже побудувати цілісну картину можна, лише знаючи деталі. Усі бажаючі можуть ознайомитися із документами відомого харківського будинку в ЦДНТА України.

Юлія КОВАЛЬ, провідний спеціаліст відділу використання інформації документів Центрального державного науково-технічного архіву України (ЦДНТА України)
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments