...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Джеймс Мейс, видатний історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Два роки – без даху

Які механізми має виробити держава, щоб забезпечити переселенців постійним житлом або відшкодувати його вартість
11 серпня, 2016 - 10:05

Знайома переселенка з Горлівки два роки орендує житло у Києві, повернутись у рідне місто не може, бо її ім’я у «розстрільних» списках. Була навіть думка виїхати за кордон — туди кличуть друзі, пропонуючи підтримку з роботою та помешканням. Поки жінка залишається у столиці. З надіями, що держава врешті змінить своє ставлення до проблем переселенців.

Однак стосовно житла ця категорія громадян опинилась у патовій ситуації: міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш нещодавно заявив, що державних програм на постійні помешкання для переселенців не існує і, вочевидь, найближчим часом не буде, бо для цього треба вносити зміни до бюджету, а в казні на ці витрати нічого не передбачається. Отримати хоча б часткову компенсацію за втрачене у зоні АТО майно — нереально навіть через суди. Про пільгове кредитування, на яке очікує економічно активна частина переселенців, наразі не йдеться. Які ж тоді шанси ВПО на власне житло?

«ДЕРЖАВА НІЧОГО НЕ ВИГАДАЛА, КРІМ ГУРТОЖИТКІВ ТА МОДУЛЬНИХ МІСТЕЧОК»

Переселенцям не лишається іншого виходу, як облаштовуватися на нових місцях самотужки. Оксана Єрмішина, співголова ГО «Всеукраїнська організація зі справ вимушених переселенців», два роки орендує помешкання у Києві та разом із такими, як сама, переселенцями шукає інвесторів для будівництва нового. Наразі організація завдяки інвесторам із США реалізує проект зі зведення житлового комплексу. Навесні планують завершити будівництво та запросити на презентацію чиновників. Як зазначає Оксана Єрмішина, від них очікують насамперед допомоги із виділенням земельних ділянок у прийнятних місцях, а фінансування нових проектів готові взяти на себе.

«Поки держава нічого не вигадала, окрім надання гуртожитків у тимчасове користування та влаштування у модульні містечка. Наша організація пропонувала на розгляд у парламент законопроект №2167 щодо компенсації вартості пошкодженого майна ВПО, датований лютим 2015 року. Оскільки це стосується питань коштів та різних політичних моментів, він «завис» у Верховній Раді, — зазначає правовий аналітик благодійного фонду «Право на захист» Олена Виноградова. — Можливо, якби Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО створили з самого початку конфлікту, ця проблема трохи б просунулась уперед. Адже самих коштів тут недостатньо, ними треба грамотно розпорядитися».

«ВЛАДА НЕ ЗМІНЮЄ ПІДХОДІВ ДО ЛЮДЕЙ»

«Ми — ресурс для економіки країни, та він не використовується, і це діагноз, що влада може змінювати обличчя, але підходи до людей — ні, — зауважує Оксана Єрмішина. — Наприкінці 2015 року була прийнята Комплексна державна програма щодо підтримки, адаптації та реінтеграції ВПО на період до 2017 року. Але в бюджеті під неї закладено «нуль». Є ще програма «Власний дім», котра дозволяє будувати дім у селі, та Програма сприяння молодіжному будівництву, до яких внесли зміни спеціально для внутрішньо переміщених осіб. Але щоб отримати кредит на житло, треба стояти у черзі та бути зареєстрованим на території проживання. Ці умови унеможливлюють участь переселенців у цій програмі. Щодо «Власного дому», людина має півроку працювати та жити саме в селі, де хоче будуватися. Переселенці півроку без роботи у селі не зможуть прожити. Прибрати цю перепону уряд відмовився».

Навіть якщо комусь пощастить долучитися до згаданих програм, не факт, що коштів вистачить на всіх. Так, минулого року програмою «Власний дім» загалом скористалася лише тисяча осіб, включаючи інші категорії, крім переселенців. Для пенсіонерів, людей з інвалідністю та осіб літнього віку потрібні інші схеми забезпечення помешканням. В ідеалі ще з осені 2014 року мала би діяти державна стратегія з вирішення житлової проблеми.

ПРОВАЛ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ

Добитися правди через суди також непросто. На всю країну існує лише одна прецедентна справа, коли Апеляційний суд Донецької області виніс рішення на користь позивача — родини зі Слов’янська, яка втратила житло під час захоплення міста бойовиками («День» писав про це у матеріалі «Війна зруйнувала, влада — відшкодувала» у №85 за 19 травня 2016 року). Держава мала відшкодувати сім’ї близько 380 тисяч гривень. Вести цю справу потерпілим допомагали юристи Української Гельсінської спілки з прав людини. Наразі справа оскаржується державними органами у Вищому спеціалізованому суді. Є побоювання, що суд відмовить у відшкодуванні збитків, оскільки напрацьованої судової практики не існує, а те, як діяти у подібних випадках, у законодавстві чітко не прописано.

У Європейському суді з прав людини теж розглядаються подібні позови, і не завжди успішно. Нещодавно ЄСПЛ відхилив три справи щодо компенсації шкоди за зруйноване внаслідок проведення АТО житло. Позови визнали необґрунтованими. Олена Виноградова пояснює, що до Європейського суду з прав людини потрапили справи по суті слабо підготовлені. Це проблема кваліфікації юристів, котрі допомагали потерпілим збирати документи в ЄСПЛ. Та, як підкреслює Олена Виноградова, сам факт розгляду трьох справ у досить короткий проміжок часу означає, що подібні звернення будуть пріоритетними — за умови правильної підготовки та належної доказової бази. Це чи не єдина маленька надія для переселенців...

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: