Електромеханіка всесвітнього потопу
У глобальному потеплінні винен не вуглекислий газ, а зміна швидкості обертання ЗемліПогода цікавила людство завжди. Наше життя достатньо часто напряму залежить від того, що відбувається за вікном. Клімат надто важливий для людства, оскільки його стан і процеси, що в ньому відбуваються, мають не лише побутову й економічну, а й політичну складову. Згадаємо, що великі переселення народів ( а їх було в історії кілька) значною мірою були спричинені зміною кліматичних умов на гірше.
У принципі, все в атмосфері відбувається відповідно до законів термодинаміки. У ній діє гігантський тепловий насос. Повітря нагрівається в екваторіальних широтах і прямує до полярних областей. Його потоки зсуваються обертанням нашої планети, у зіткненні теплих і холодних повітряних мас виникають атмосферні фронти, за якими утворюються області низького тиску — циклони й високого — антициклони. Перші приносять дощ й снігопад, другі — спекотну суху погоду влітку та сильний холод узимку. Загальну картину істотно спотворює ціла низка чинників. Значно впливає на регіональний клімат топографія місцевості. Гірські хребти, що простягнулися в широтному напрямку, затримують холодне повітря. Тому на Південному Кавказі, який північніше Вашингтона, майже субтропіки. А в незахищеній горами Флориді може випадати сніг, хоча географічно вона розташована практично у тропіках. Так само крижані вітри Антарктиди можуть погубити врожай кави у Бразилії. Тепла течія Гольфстрім, що зсувається обертанням Землі до Європи, робить Мурманськ незамерзаючим портом, а південніше розташована Гренландія вкрита крижаним панциром.
Ця мінливість клімату — регіональна, щоправда, вона охоплює величезні площі. Але в історії нашої планети були зміни глобальні. Геологія й палеонтологія встановили, що у крейдовому періоді на Землі не було полярних холодних зон. Є підстави вважати, що Антарктида тоді мала такий самий вологий і теплий клімат, як басейн Амазонки. Такою ж була картина й у північній півкулі. Нинішній Північний Льодовитий океан фактично був теплим морем. Але почалося глобальне похолодання. Льодовики наступали й відступали. Останній льодовиковий період був уже в історичну епоху, коли на Землі з’явилася людина. І ось тепер ми спостерігаємо нову глобальну зміну клімату — потепління.
Із кінця ХIХ століття температура приземного шару повітря виросла майже на один градус. Не варто нехтувати цим через малість цієї величини. Таке підвищення температури призвело до підйому рівня Світового океану на 15 см. Науковці вважають, що цей процес відбуватиметься за наростаючою й до середини майбутнього сторіччя величина підйому рівня океану сягне кількох метрів. А це вже катастрофа для острівних держав: Великої Британії, Японії чи Індонезії. Але не лише для них. Під загрозою опиняться прибережні райони цілих континентів. У першу чергу північно-західної Європи, Скандинавії, Канади, Китаю та багатьох інших. А саме тут живе більша частина населення Землі. Але це ще не все, що несе із собою потепління. Прибережні райони будуть затоплені, а у внутрішніх частинах континентів клімат стане сухішим, почнуть наступати пустелі. Площа, придатна для ведення сільського господарства, різко зменшиться. Звідси проблеми із продовольством, які й наразі стоять досить гостро. Таким чином, глобальне потепління може призвести до катастрофи планетарного масштабу.
Дуже швидко було знайдено винуватця майбутніх лих — вуглекислий газ. Світ охопила антивуглекислотна істерія. Щось на кшталт страшних картин загибелі всього живого в результаті стоншення озонового шару й виникнення так званих озонових дір. Тепло на планеті було тоді, коли вміст вуглекислого газу в атмосфері був набагато вищим.Отож, начебто все сходилося. Далі розпочалася політика. Збиралися наради на рівні голов держав, підписувалися декларації й угоди щодо зменшення викидів в атмосферу. Розробляються нові технології виробництва енергії тощо. Дехто на цій істерії непогано заробив і продовжує заробляти. Як із заміною фреону в холодильниках і косметичних балончиках на інші начебто не небезпечні гази. Кількість вуглекислого газу в атмосфері дійсно збільшується, але чи лише людство цьому провиною. Адже набагато масштабніші викиди цього газу і зростання його кількості в повітрі було тоді, коли людини в сучасному розумінні на Землі просто не було. Хто ж тоді забруднював таким нелюбим газом у таких масштабах атмосферу.
Такі проблеми, як зміна клімату, в принципі не можуть бути вирішені прямолінійно, запобіганням дії одного або кількох чинників. Звісно, зменшення викидів в атмосферу завжди корисне. Вплив людини на навколишнє середовище має бути мінімізований. Але вже з’явилися дані, що глобальне потепління не зводиться до парникового ефекту або зменшення товщини озонового шару. Радше вони є наслідком інших глибших причин. Як це часто буває в науці, відповіді на запитання кліматології можуть дати інші науки.
У тому, що Всесвітній потоп був, упевнені всі сучасні науковці. Як показують дослідження, їх було кілька. Навіть в історичному періоді від переказів шумерів і біблійних текстів можна нарахувати 31 потоп. При цьому відбувалися й регіональні потопи, причому охоплювані ними території були також досить великими. Позаяк такі явища, як глобальне потепління і підвищення рівня Світового океану, відбуваються неодноразово, відтак, у їхній основі лежать якісь повторювані процеси. У них слід розібратися, аби правильно розставити по місцях причини й наслідки.
На уроках фізики ми вивчали основні закони електротехніки, розглядали модель електричної машини. У витку дроту, що обертався в магнітному полі, наводилася електрорушійна сила, а при замиканні ланцюга в ній протікав електричний струм. Електромеханіка лежить в основі науково-технічного прогресу. Всі досягнення сучасності — від комп’ютерів до телебачення, мобільного зв’язку та інтернету — стають мертвими без електричної енергії. Гігантські електромагнітні процеси відбуваються й із нашою планетою.
Земля є гігантським магнітом. Космічні частки захоплюються ним, гальмуються й віддають їй свою механічну енергію, що перетвориться на електричну. Планета є електричним генератором, тільки особливим — магнітогідродинамічним (МГД-генератор). За принципом оборотності електричних машин, планета є й електродвигуном. Цей гігантський природний МГД-генератор постачає електроенергію у двигун планети Земля: рідка магма, що виконує функції ротора, рухається за складними спіралеподібними траєкторіями між ядром і корою, і таким чином створюється момент, що обертає Землю.
Але обертання планети нерівномірне. Електромагнітні процеси, що відбуваються в її надрах, не стаціонарні, а перехідні. Тому обертання Землі то прискорюється, то уповільнюється. В останньому випадку, за зменшення кутової швидкості обертання планети на одну секунду за рік у результаті гальмування виділяється величезна енергія — приблизно 10 в 14 ступені кВт-год. Це сто тисяч мільярдів кВт-год, що на порядок більше, ніж виробляє людство енергії у будь-якому вигляді.
Про те, що наша доба збільшується, відомо вже давно. Час від часу астрономи й служби точного часу додають секунду до тривалості року. Відповідно, виділена від гальмування планети енергія має кудись подітися. Адже енергія не знищується, а лише переходить із одного виду в інший.
Сонячна система в цілому рухається в Галактиці за гвинтовою спіраллю. Великий крок спіралі дорівнює 200 — 220 млн. років, а малий крок — 26 тис. років. У кожному 13-тисячолітньому напівциклі поперечний струм, що визначає струм навантаження уніполярного двигуна планети, змінює свій напрямок на протилежний. У результаті цього перехідного процесу відбувається гальмування обертання Землі навколо своєї осі. За час існування Галактики наша Сонячна система зробила кілька десятків обертів за великою спіраллю й сотні тисяч — за малою спіраллю.
Перехідний процес можна розділити на три частини. Перша — найкоротша, тривалістю близько 500 років і найактивніша. У цей період відбувається швидке гальмування обертання планети, зумовлене проявом її електромеханічних властивостей. Саме гальмування, а не антропогенна діяльність — основна причина глобального потепління. У цій стадії відбувається зміна розташування теплих і холодних зон, а також зміна циркуляції океанічних течій та атмосфери. Глобальне потепління веде до підвищення рівня Світового океану, що разом зі зміною клімату призводить до початку великого переселення народів. Цивілізоване суспільство бере свій початок відтоді, як стародавня людина розвела багаття й взяла в руки палицю. Це сталося близько 400 тис. років тому. Тому з урахуванням часу напівциклу 13 тис. років, коли поперечний струм Землі змінює свій напрямок на протилежний, можна стверджувати, що ми живемо на початку чергового Всесвітнього потопу.
У другій стадії магнітне поле стабілізується, а електромагнітний момент і швидкість обертання Землі зростають. Планета Земля знову підходить до режиму, близького до номінального електромеханічного стану.
На третьому етапі галактичний перехідний процес завершиться, настане сталий режим, і енергетичний баланс планети характеризуватиметься умовами останніх тисячоріч.
Основна частина тепла виділяється в рідкій магмі. Розподіл теплих і холодних зон на Землі залежить від будови уніполярного двигуна планети. Магма опускається в екваторіальній зоні й, прискорюючись у робочій зоні, за спіралеподібними траєкторіями підходить до теплих зон літосфери й потім знову опускається до ядра в екваторіальній зоні.
Два найважливіші чинники — глобальне потепління і зсув на захід теплих і холодних зон чинитимуть найближчими десятиліттями різний вплив на цілі регіони північної та південної півкуль. На регіони, які ще не захопило переміщення теплих і холодних зон, впливає тільки глобальне потепління. У північній півкулі це райони Західної та Центральної Європи, Сибіру і Примор’я, а також Аляски й заходу Північної Америки. У південній півкулі — Південна Америка й Австралія.
На Скандинавію та північний схід європейської зони наступає холодна зона, і тут глобальне потепління та зсув холодної зони діють зустрічно. На західному узбережжі Північної Америки обидва ці чинники діють узгоджено, тому потепління тут найбільш помітне. У південній півкулі, у Новій Зеландії похолодання помітно позначиться вже найближчим часом.
Поперечний струм в уніполярній електричній машині Землі здебільшого визначає океанічні течії. Так, за експериментальними оцінками, представленими на Міжнародному конгресі океанологів влітку 2002 року в Лондоні, потужність течії Гольфстрім за останні роки зменшилася на 20%. Ця важлива для Європи подія також визначається зсувом теплих і холодних зон. Зменшення обсягу теплої води, що потрапляє в Північний Льодовитий океан, спричиняє погіршення льодової обстановки в західному секторі Арктики та зниження потужності холодної течії Куросіо, що виносить арктичну воду. Таким чином, поведінка Гольфстріму впливає на кліматичну обстановку всієї північної півкулі.
Зміни циркуляції атмосфери призвели до небувалих катастрофічних повеней у колись спокійних районах Західної та Центральної Європи. Південні циклони, зароджуючись у Сахарі, заливають водою країни Західної Європи. Смерчі й торнадо чимдалі частіше проносяться по Північній Америці. В атмосферу виділяється велика кількість енергії, у тому числі й у вигляді тепла. Причому виділення це, як ми бачили, відбувається нерівномірно й не по всій поверхні. За законами термодинаміки теплові потенціали повинні вирівнюватися. Причому чим вище потенціал у якійсь зоні, тим вище швидкість вирівнювання. Поступово вона зменшується, але на перших етапах відбувається передача величезних кількостей, зокрема, теплової енергії у вигляді руйнівних атмосферних явищ.
Активна вулканічна діяльність дедалі більше зсувається на захід уздовж розламу між Євроазійською й Африканською плитами. Найближчі десятиліття можна прогнозувати посилення вулканічної активності та землетрусів. Що ми спостерігали в Ісландії та Японії.
Згадаємо трагедію в Керченській протоці, що призвела до екологічної катастрофи, наслідки якої не ліквідовані дотепер. Але ж шторм був лише в 4 бали. І викликав його циклон.
Процес утворення циклонів можна розділити на три стадії. У першій, завдяки енергії, що надходить із ядра Землі, утворюється невидимий вихор електромагнітної енергії. У другій стадії вихор, розширюючись і втягнувши в обертання величезні повітряні маси, стає видимим (з’являються грозові хмари, починаються опади), що і вважається появою циклона. У третій стадії, вичерпавши енергію, циклон закінчує своє існування. На його місце зазвичай приходить антициклон. Зароджуючись на одному з розламів, циклон рухається в північній півкулі на захід й обертається проти годинникової стрілки. Висловлюється припущення, що не простий чотирибальний шторм, а саме енергетичний вихор циклону був причиною трагічних подій у Керченській протоці.
Чотири великотоннажні танкери й суховантажі, що не знаходились у порту, і шість суден у порту «Кавказ» зазнали катастрофи. Знаючи їхнє положення, можна представити координати й траєкторію руху вихра циклона. Особливе значення мають показання команди суден про розвиток подій (вихід із ладу навігаційних приладів й устаткування, розвиток у часі подій). Важливо порівняти події у Ростовській області та Ставропольському краї (аварії на шахтах, руйнування будинків, тимчасове обміління Волго-Донського каналу), що передували катастрофі у протоці.
Понад те, не минуло й двох тижнів з моменту катастрофи в Керченській протоці, як нова надзвичайна подія — три потужні вибухи метану на шахті імені Засядька в Донецькій області протягом одного тижня забрали життя 107 шахтарів.
Якщо дотримуватися електромеханічної моделі глобальних змін клімату, то варто визнати, що катастрофічні події пов’язані із розігрівом магми планети. Ростовська область, Донбас, Керченська протока — трикутник, у якому відбуваються глобальні енергетичні процеси, пов’язані з галактичним перехідним процесом, що його ось уже сто років переживає наша планета.
Які ж прогнози дозволяє зробити електромеханічна модель змін клімату? У першому періоді глобального потепління (XXI — XXII століття) ми живемо зараз.
Наприкінці першого — на початку другого періоду (XXIII століття) настане найважчий етап в історії земної цивілізації, коли відзначатиметься максимум підйому води, а потім почнеться повільне похолодання і зниження рівня океану. За різним даними, рівень океану може піднятися на 20 — 30 метрів. Слід мати на увазі, що частина поверхні материків перебуває нижче за рівень океану, і в цих місцях вода може підніматися на 50 метрів.
Теплі й холодні зони поверхні планети поміняються місцями. Розігріті потоки магми в північній півкулі будуть підніматися в Сибіру, а остигла магма — опускатися в Європі та Атлантиці. Полюс холоду переміститься до району Вологди і льодовика, що рухається зі Скандинавії, а східне узбережжя Тихого океану матиме сприятливий клімат. Вічна мерзлота в Сибіру відступить на північ майже на 1000 км, а на місці лісотундри за сотні років утворяться чорноземи. У південній півкулі холодна зона переміститься до району Австралії, а тепла зона, де гаряча магма виноситиметься до поверхні, — у район Індійського океану та Південної Африки.
Великі океанічні течії змінять напрямок, що ще різкіше позначиться на глобальній зміні клімату та місцевому додатковому підвищенні рівня океану. Зміна напрямку Гольфстріму принесе в Європу холодні води Північного Льодовитого океану, що зробить клімат цієї частини планети ще холоднішим. У Тихому океані холодні течії біля берегів Камчатки та в Охотському морі, змінивши напрямок, стануть теплими й обігріють східну частину Далекого Сходу.
Найдраматичнішим чином зміни клімату вплинуть на життя північно-західної частини Європи. Глибоке похолодання призведе до утворення льодовика в Скандинавії, межі якого до кінця холодного циклу проходитимуть Середньоросійським узвишшям та визначатимуться кліматичними умовами другого етапу перехідного процесу. Але це буде в четвертому тисячоріччі, у 30 — 40-х століттях.
За 13 тисяч років — у 150 — 154-х ст. н.е. — перехідний процес повториться знову. Теплі й холодні зони займуть те саме положення, що й було до початку XX століття.
Електромеханічна модель у вигляді, в якому вона існує, дає лише загальні прогнози можливої зміни клімату. Необхідні комплексні дослідження, щоб прояснити детальніше можливу картину змін. Людство має бути готовим до вельми складних часів.