Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Фонтан у... школі?

Як креативний директор за рік змінив життя цілого села
25 липня, 2018 - 19:41

Найбільше на шкільному подвір’ї вражають навіть не розарій і барвисті квітники, які влітку просто буяють усіма кольорами. Не липова алея чи майбутній ялиновий бір, у якому Валерій Сергійович Панасюк має намір облаштувати... клас просто неба, де передбачено місце навіть... для вогнища, бо біля нього розмови — найдушевніші. Попід шкільною стіною перший рік плодоносить малина, обабіч неї висадили калину і горобину, в затишному дворику тягнуться до сонця молоденькі яблуні і горіхи — це Іванків сад, закладений у день загибелі на сході випускника школи бойового розвідника Івана Хрупчика. Найбільше вражає звичайний газон праворуч від центрального входу у школу, біля розарію. Бо ніхто не вірив, що він виживе на цій поліській землі. Цього року газон уже чотири рази підстригали, бо земна краса навколо школи — то насправді  велика фізична праця. Але й те, що  вона стала для учнів і вчителів натхненням, — також факт.

Судче — чимале село в Любешівському районі, на волинському Поліссі, у тому закутку, де сходяться дві області, Волинська і Рівненська. Село акуратне, обійстя не занехаяні різним господарським непотребом, як це буває. Молоді сім’ї, які хочуть тут жити, купують навіть старі хати, які могли стати пустками. Будуються і бурштинокопачі, добуваючи сонячний камінь, втім, не на волинській території, де цю лихоманку  стримують, а на Рівненщині, де, здається, копачам  вже все дозволено... Тут прекрасне озеро поблизу старовинної  церкви на честь святої Параскевії Сербської, яка також має свою цікаву історію. У селі живуть перекази про панів Чарнецьких, їхній маєток, який потопав у зелені і квітах. Біля маєтку ріс великий фруктовий сад, саджанці якого доставляли аж із Варшави. Навколо ж озера росли дуже рідкісні породи дерев, а ялини ніби утворювали арку, до якої ніколи не потрапляло сонячне світло... Історія повторюється, і такий куточок земного раю облаштовано тепер біля школи.

А ще Валерій Сергійович обов’язково поведе на шкільний стадіон. Він розкішний! Величезний, тут кілька спортивних майданчиків, трава на них — в ідеальному стані, сітки на воротах — натягнуті, а не провисли, «за Панасюка» поставили ще і нові лавочки, бо — подумати тільки! — Судче ще і футбольне село. «Коли грає наша команда, то серед уболівальників щонайменше третина — це жінки, а буває, що їх і більше, ніж чоловіків, — каже Панасюк. — Коли під час відзначення 740-ї річниці з дня першої писемної згадки про Судче наші у першому таймі програвали 0:2, то такий настрій був на стадіоні, що у другому вони виграли 4:2!».

У 22 роки Валерій Сергійович, уродженець цього ж села, вже був у ньому сільським головою. Потім очолював один із передових колгоспів у сусідніх Седлищах, тоді він також мав море ідей, які втілював у життя, і у Седлищах вирощували картоплю спеціального сорту для виготовлення чіпсів (мав контракт з компанією «Крафт»), розводили племінну худобу, вирощували моркву особливого сорту голландської селекції та 30 сортів картоплі загалом. Потім працював на відповідальних посадах в органах влади, а торік пішов директором школи у рідне Судче. Контракт  з ним наразі уклали на  рік, але це був особливий рік для села.

Проект озеленення і благоустрою біля школи Панасюк гонорово назвав «Зелена феєрія Судча». Ті чудесні квітники, красу яких і різноцвіття не може передати жодне фото, — це праця різних класів зі своїми керівниками. Навіть молодші з початкової ланки мають свою заквітчану територію. А випускники вирощують троянди, і саме розарій (а не якісь матеріальні речі) є їхнім подарунком для школи. Ба більше, у планах (а в Судченській школі вони усі втілюються) — справжній фонтан серед квітників, і цей мікропроект уже назвали «Водограєм бажань».

Навіщо всі ці  клопоти директору, вчителям, учням? Так, сьогодні у Судче можна возити екскурсії з вивчення досвіду благоустрою. «Освітнє середовище створює  все, і школа повинна бути привабливою», — вважає  Панасюк. А водночас діти вчаться працювати, створювати красу, робити реальні речі. Навіть роль вчителя, вважає директор, вже інша, ніж раніше. У час сучасних  технологій роль інформування змінюється, добувати інформацію можна й з інтернету, але на перший план,  на його думку, виходить поведінковий фактор. Учитель виховує тим, як себе поводить, що робить. Спільні справи сприяють взаєморозумінню і у навчальному процесі. А крім, образно кажучи, квіточок-яблуньок, школа у Судчі старається йти в ногу з прогресом. Тут мають плеєр-андроїд, у школі є  вай-фай (навіть на коридорах), технічне забезпечення для якого придбали за вчительсько-батьківські кошти (вчительські — дві третини від суми). Так само за вчительські кошти придбали і плеєр-андроїд. Усе це справа добровільна і облікована. А ось потужний інтернет, який тепер є у селі, «прийшов» у Судче завдяки вже Панасюку, який навів контакти з однією фірмою. Й школі він безоплатний.

Як колишній чиновник, він зберіг багато потрібних контактів. Завдяки тому у Судчі — на сільських вулицях, де ковбані були по пояс, проклали хорошу дорогу, яйце можна котити. Відремонтували приміщення будинку культури, яке було напівруїною, а тепер це лялечка. Просто треба було, щоб прийшов у село чоловік, якому воно не байдуже,  а головне, що йому вдалося зробити, це  відродити  дух господаря у земляків. Креативу та ідей Панасюку ніколи не бракувало, але ж робиться то все гуртом і з радістю.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments