Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Фонтан у... школі?

Як креативний директор за рік змінив життя цілого села
25 липня, 2018 - 19:41

Найбільше на шкільному подвір’ї вражають навіть не розарій і барвисті квітники, які влітку просто буяють усіма кольорами. Не липова алея чи майбутній ялиновий бір, у якому Валерій Сергійович Панасюк має намір облаштувати... клас просто неба, де передбачено місце навіть... для вогнища, бо біля нього розмови — найдушевніші. Попід шкільною стіною перший рік плодоносить малина, обабіч неї висадили калину і горобину, в затишному дворику тягнуться до сонця молоденькі яблуні і горіхи — це Іванків сад, закладений у день загибелі на сході випускника школи бойового розвідника Івана Хрупчика. Найбільше вражає звичайний газон праворуч від центрального входу у школу, біля розарію. Бо ніхто не вірив, що він виживе на цій поліській землі. Цього року газон уже чотири рази підстригали, бо земна краса навколо школи — то насправді  велика фізична праця. Але й те, що  вона стала для учнів і вчителів натхненням, — також факт.

Судче — чимале село в Любешівському районі, на волинському Поліссі, у тому закутку, де сходяться дві області, Волинська і Рівненська. Село акуратне, обійстя не занехаяні різним господарським непотребом, як це буває. Молоді сім’ї, які хочуть тут жити, купують навіть старі хати, які могли стати пустками. Будуються і бурштинокопачі, добуваючи сонячний камінь, втім, не на волинській території, де цю лихоманку  стримують, а на Рівненщині, де, здається, копачам  вже все дозволено... Тут прекрасне озеро поблизу старовинної  церкви на честь святої Параскевії Сербської, яка також має свою цікаву історію. У селі живуть перекази про панів Чарнецьких, їхній маєток, який потопав у зелені і квітах. Біля маєтку ріс великий фруктовий сад, саджанці якого доставляли аж із Варшави. Навколо ж озера росли дуже рідкісні породи дерев, а ялини ніби утворювали арку, до якої ніколи не потрапляло сонячне світло... Історія повторюється, і такий куточок земного раю облаштовано тепер біля школи.

А ще Валерій Сергійович обов’язково поведе на шкільний стадіон. Він розкішний! Величезний, тут кілька спортивних майданчиків, трава на них — в ідеальному стані, сітки на воротах — натягнуті, а не провисли, «за Панасюка» поставили ще і нові лавочки, бо — подумати тільки! — Судче ще і футбольне село. «Коли грає наша команда, то серед уболівальників щонайменше третина — це жінки, а буває, що їх і більше, ніж чоловіків, — каже Панасюк. — Коли під час відзначення 740-ї річниці з дня першої писемної згадки про Судче наші у першому таймі програвали 0:2, то такий настрій був на стадіоні, що у другому вони виграли 4:2!».

У 22 роки Валерій Сергійович, уродженець цього ж села, вже був у ньому сільським головою. Потім очолював один із передових колгоспів у сусідніх Седлищах, тоді він також мав море ідей, які втілював у життя, і у Седлищах вирощували картоплю спеціального сорту для виготовлення чіпсів (мав контракт з компанією «Крафт»), розводили племінну худобу, вирощували моркву особливого сорту голландської селекції та 30 сортів картоплі загалом. Потім працював на відповідальних посадах в органах влади, а торік пішов директором школи у рідне Судче. Контракт  з ним наразі уклали на  рік, але це був особливий рік для села.

Проект озеленення і благоустрою біля школи Панасюк гонорово назвав «Зелена феєрія Судча». Ті чудесні квітники, красу яких і різноцвіття не може передати жодне фото, — це праця різних класів зі своїми керівниками. Навіть молодші з початкової ланки мають свою заквітчану територію. А випускники вирощують троянди, і саме розарій (а не якісь матеріальні речі) є їхнім подарунком для школи. Ба більше, у планах (а в Судченській школі вони усі втілюються) — справжній фонтан серед квітників, і цей мікропроект уже назвали «Водограєм бажань».

Навіщо всі ці  клопоти директору, вчителям, учням? Так, сьогодні у Судче можна возити екскурсії з вивчення досвіду благоустрою. «Освітнє середовище створює  все, і школа повинна бути привабливою», — вважає  Панасюк. А водночас діти вчаться працювати, створювати красу, робити реальні речі. Навіть роль вчителя, вважає директор, вже інша, ніж раніше. У час сучасних  технологій роль інформування змінюється, добувати інформацію можна й з інтернету, але на перший план,  на його думку, виходить поведінковий фактор. Учитель виховує тим, як себе поводить, що робить. Спільні справи сприяють взаєморозумінню і у навчальному процесі. А крім, образно кажучи, квіточок-яблуньок, школа у Судчі старається йти в ногу з прогресом. Тут мають плеєр-андроїд, у школі є  вай-фай (навіть на коридорах), технічне забезпечення для якого придбали за вчительсько-батьківські кошти (вчительські — дві третини від суми). Так само за вчительські кошти придбали і плеєр-андроїд. Усе це справа добровільна і облікована. А ось потужний інтернет, який тепер є у селі, «прийшов» у Судче завдяки вже Панасюку, який навів контакти з однією фірмою. Й школі він безоплатний.

Як колишній чиновник, він зберіг багато потрібних контактів. Завдяки тому у Судчі — на сільських вулицях, де ковбані були по пояс, проклали хорошу дорогу, яйце можна котити. Відремонтували приміщення будинку культури, яке було напівруїною, а тепер це лялечка. Просто треба було, щоб прийшов у село чоловік, якому воно не байдуже,  а головне, що йому вдалося зробити, це  відродити  дух господаря у земляків. Креативу та ідей Панасюку ніколи не бракувало, але ж робиться то все гуртом і з радістю.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments