Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Фортечний мур «живої історії»

До Дня археолога у Києво-Печерському заповіднику показали унікальну споруду ХІІ століття
15 серпня, 2018 - 19:30

«Сам монастир навколо кам’яними стінами був обведений на два стрільбища. В товщину ж чи ширину кам’яна стіна була в сажень...» — писав архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель у «Синопсисі» 1674 року. Намагаюсь уявити, як це виглядало, заглядаючи у невелику траншею, що у Митрополичому саду на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Цього літа науковці заповідника разом зі студентами-істориками Київського університету імені Бориса Грінченка провели археологічні дослідження давньоруської оборонної стіни.

ЗНАХІДКА

Ці мури були зведені у ХІІ столітті і зруйновані, за свідченням того самого Гізеля, під час навали Батия у ХІІІ-му, потім кілька століть їх залишки потроху розносили для господарських потреб. Вперше пам’ятку відкрила і частково дослідила на невеликій ділянці археологічна експедиція під керівництвом кандидата історичних наук Володимира Богусевича у 1951 році.

«Після Богусевича ми тільки мали дані, що він знайшов цю стіну. Існувала умовна план-схема, також було кілька спроб знайти мури після тих досліджень, але не вдавалося, — розповідає Сергій ТАРАНЕНКО, завідувач науково-дослідного  сектору археології заповідника, кандидат історичних наук. — Спочатку ми провели розвідувальне ручне буріння. Коли наштовхувались на щось тверде, розбивали траншеї. Загалом розбили шість розвідувальних траншей, у п’яти з них натрапили на цю стіну».

ПАРАМЕТРИ

«В ХІ столітті монастир мав оборонну лінію, але це були деревно-земляні укріплення, так звані стовп’я. У ХІІ столітті зробили апгрейд, більш дорогу, якісну і потужну стіну з каміння і плінфи», — каже Сергій Тараненко.

На землях, які охоплювала Київська Русь, відомо п’ять таких фортифікаційних стін. За словами Сергія Тараненка, вони зводились у Переяславі, Києві (біля Софійського собору), а також на території сучасної Росії — у Володимирі-на-Клязьмі, Старій Ладозі та Ізборську. Причому мури, які досліджують на території Києво-Печерського заповідника, зведені за унікальною технологією. Зазвичай ішлося про єдиний масив, а тут є дві нижні стрічки фундаментів, над ними цоколь, тобто фундаментний майданчик, зверху з двох сторін ряди плінфи, а середина самої стіни забудована залишками плінфи того часу.

Фундаментна нижня група має розмір близько 2,5 метрів завширшки, зовнішня стіна — до двох метрів, додає Сергій Тараненко. Якою стіна була заввишки, ще належить з’ясувати. Науковці припускають, що мур був висотою до чотирьох метрів.  

Щоб отримати остаточний висновок щодо стіни, необхідно зробити великий стаціонарний розкоп, принаймні об’єднати існуючі траншеї в одну лінію і максимально відкрити споруду. Дослідники можуть відкрити 21 метр мурів.

Стіна йшла до Троїцької надбрамної церкви ХІІ століття. Науковцям важко реконструювати, де проходили мури на іншій території. «У посланні Кирила Туровського ХІІ століття йдеться про те, що Верхню лавру було огороджено кам’яною стіною. Сьогодні можемо чітко казати тільки про західну частину, десь 200 метрів», — додає Сергій Тараненко.

Є версія, що стіна могла мати не стільки оборонне, скільки статусне значення, так монастир хотів показати своє багатство.

МАТЕРІАЛИ

Дослідження показали, що нижня частина стіни викладена з каміння, як зазначає Сергій Тараненко, це залізистий пісковик, великі валуни розміром 50—60 сантиметрів, плюс колоте каміння з граніту і кварциту.

Фундаменти, які відкрили науковці, збереглись по-різному: десь можна  побачити тільки нижні частини фундаментів, в іншому місці є ряд плінфи зовнішньої частини стіни.

Загалом під час досліджень знайшли близько 1 500 артефактів, більша їх частина, понад тисячу — залишки плінфи. Юлія МИСЬКО, провідна наукова співробітниця науково-дослідного відділу історії та археології заповідника, показує, що плінфу виготовляли з білої каолінової і червоної глин. Артефакти дозволяють зрозуміти, як виготовляли цю широку та пласку цеглу.

«Глиняна маса набивалась у спеціальну коробку прямокутної форми без дна — ось сліди цієї формувальної коробки. Потім деякий час, до обпалу, плінфа сушилась на повітрі. Поки це відбувалось, траплялись різні моменти — ось сліди дощу, пробіг пес, — пані Юлія показує слід собачої лапи, якому сотні років. — Потім плінфа обпалювалась і використовувалась як будівельний матеріал, перекладалась розчином і з неї будували».

У вітрині лежить шматок плінфи з фресковим розписом. «Якась споруда вірогідно була розібрана або зруйнована раніше, і той матеріал використовувався повторно, потрапив до забудовки муру», — пояснює Юлія Мисько.

АРТЕФАКТИ

Серед інших експонатів, знайдених під час досліджень, особливо цікаві фрагменти двох браслетів. Один виготовлений зі сплаву свинцю та олова, широкий і складався з двох половинок, прикрашений плетеним давньоруським візерунком. Другий — вужчий, витий і бронзовий. Як зауважує Юлія Мисько, обидва наслідують дорожчі срібні браслети, які носили заможні містяни. І якщо такі дорогоцінні прикраси знаходять у скарбах, то їх простіші аналоги трапляються рідше.

Спеціалісти з Інституту історії України НАН України зараз досліджують дві давньоруські свинцеві пломби. «Це митні пломби зі знаками певної князівської адміністрації, які фіксували пересування тюків з товаром. Їх наявність означала, що мито сплачено і товар якісний, — каже Юлія Мисько. — Князівська адміністрація пломбувала товар після сплати мита. Відповідно, можемо говорити про певні торговельні операції і за кого це відбувалося. За знаком на пломбі можна визначити роки правління того чи іншого князя, кому саме вони належать». На знайдених пломбах, скоріше за все, стоять знаки представників гілки Мономаховичів, але точніше це визначить фахівець.

Минулого року на території Києво-Печерського заповідника знайшли ще одну таку пломбу. За словами Сергія Тараненка, ці знахідки дозволяють припустити, що Києво-Печерський монастир у давньоруські часи був суб’єктом зовнішньої торгівлі. Звісно, цю гіпотезу треба дослідити, але раніше про таке ніхто не казав.

Загалом знайдені під час археологічних робіт артефакти по можливості реставрують, відчистять і передадуть у фонди заповідника. Юлія Мисько запевняє, що вони будуть використовуватись як для наукової роботи, так і для експозиції.

МУЗЕЄФІКАЦІЯ

Зараз у планах дослідників завершити роботи і законсервувати фрагменти стіни до кінця серпня — початку вересня. «Засиплемо залишки мурів піском, перекриємо матеріалами, які б оберігали їх від морозів, ще є спеціальна плівка, яка пропускає повітря, а вологу — ні», — описує процес консервації Сергій Тараненко.

Науковець хоче, щоб з часом об’єкт музеєфікували і його могли бачити усі охочі. Але поки не з’явиться плану музеєфікації фортечних мурів, їх не розкриватимуть. «При будь-якій розчистці ми щось втрачаємо: щось може випасти, десь з’являться тріщини. Це буде злочин — відкривати мури просто так і залишати, — підкреслює Тараненко. — Коли буде проект музеєфікації, відкриємо мури. Збережемо їх на рік, два три — скільки завгодно, але хотілося б наступного року це відкрити. Дослідження тривають, робимо обміри, звіт буде до кінця року, думаю, у нас пройде вчена рада і Міністерство культури приєднається, можливо, буде об’явлений архітектурний конкурс на проект павільйону для музеєфікації».

Сергій Тараненко наводить приклади музеєфікації історичних об’єктів як в Україні, так і за кордоном. Приміром, археологічний музей у Переяславі-Хмельницькому, розташований у павільйоні над фундаментами Спаської церкви-усипальниці ХІ століття, де зокрема можна побачити фрагменти давнього храму. А з закордонних прикладів Сергію Тараненку найбільше до вподоби Лепенський Вір у Сербії, стоянка мисливців, яка датована VI тисячоліттям до нашої ери — її музеєфікували дуже сучасно, вона знаходиться під великим скляним куполом.

ЗНАЧЕННЯ

«Ця знахідка унікальна, — каже про фортечні мури Віталій КОЗЮБА, науковий співробітник відділу археології Києва Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук. — На території Київської Русі усього на сьогодні відомо до 300 кам’яних споруд, а це величезна територія, понад один мільйон квадратних кілометрів. У Києві, за підрахунками, відомо понад 50 споруд кам’яного будівництва кінця Х — першої половини ХІІІ століть. З цієї статистики можна зрозуміти, що кожна нова знахідка кам’яної споруди є визначною подією».

Учений підкреслює, що важливо зробити так, що знахідки зможе побачити загал. «В Україні навіть у Києві маємо негативний досвід музеєфікації споруд, знайдених під час археологічних досліджень вже у ХХІ столітті. Були відкриті цікаві об’єкти, наприклад, Південний палац кінця Х століття, церква ХІ століття на території Подолу, які принаймні поки не музеєфіковані, хоча таке питання піднімалось», — додає Віталій Козюба.

У цьому є і політичний момент, враховуючи те, як Росія спотворює історію Русі. «Дуже важливо в Україні показувати автентичні залишки нашої старовини, яких у нас набагато більше, ніж у Росії, — розмірковує Віталій Козюба. — Головне, це необхідно, щоб люди бачили власне живу історію, не зі сторінок видань або з інтернету. Важливо, щоб люди могли побачити, що ця історія існує, вона багата, показує, що Київська Русь була однією з найпотужніших держав на території Європи у добу Середньовіччя, зокрема за розвитком матеріальної культури, що у нас є зразки, які не поступаються подібним об’єктам на території інших європейських країн».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments