Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Георгій Копчинський: Дрібниць у ядерній безпеці не існує

1 квітня, 2011 - 00:00
ГЕОРГІЙ КОПЧИНСЬКИЙ
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Відомі українські незалежні експерти в ядерній галузі Георгій Копчинський і Микола Штейнберг готують до видання свою книгу «Уроки Чорнобиля». Копчинський у ній особливо зацікавлений, тому що попіл Чорнобиля досі боляче відлунює в його серці. Рік тому деякі «доброзичливці» публічно, на сторінках відомої газети, звинуватили фахівця в тому, що це він, будучи інструктором ЦК КПРС, у ніч на 26 квітня зателефонував на пульт Чорнобильської АЕС і дав вказівки, які й призвели до аварії та трагедії. І досі, мовляв, не хоче покаятися.

Георгій Олексійович, звичайно ж, написав мотивоване спростування (достатньо сказати, що оператори АЕС не послухали б не лише інструктора, але й самого генерального секретаря ЦК КПРС), але брудна плітка вже гуляла інтернетом, кидаючи тінь на добре ім’я. Дивуєшся, де він узяв сили, аби впоратися зі стресом, викликаним цим наклепом. Напевно, допомогла робота над книгою, окремі листи з якої автор побачив поряд з ноутбуком на журнальному столику. Тепер на них примостився диктофон...

І Георгій Олексійович, не чекаючи запитань, говорить про те, що його сьогодні понад усе хвилює:

— Донори обіцяли повністю профінансувати Укриття-2, яке зараз прийнято називати безпечним конфайментом. А крім того — профінансувати нові потужності, які компенсують виведену з експлуатації Чорнобильську АЕС, на чому вони наполягали. Якісь невеликі проекти згадувалися, але кардинально ця проблема все одно не вирішена. Я не знаю, звідки оптимізм у колишнього, та й нинішнього керівництва країни. В усякому разі наша більш ніж похилого віку теплова енергетика — в надто печальному становищі. Коли і як це виявиться, ніхто не знає... Ми втратили вже, напевно, років п’ять. Тут винен і Захід, і Україна. Ось ця тендерна система закупівель, безумовно, прогресивна. Але в деяких унікальних випадках вона працює в мінус. Сьогодні, наприклад, як божий день ясно, що Укриття-2 повинна проектувати і будувати організація і її люди, які грунтовно знають цю проблему. Причому і на стадії передпроектних досліджень, і при роботі над ескізними проектами, і при створенні робочої документації. Але на кожному з цих етапів потрібно проводити чисельні тендери. Потім приїжджають західні фахівці. Як правило, це все нові й нові люди. Тільки про щось дізнаються, навчаться, як зараз же повертаються назад. Негативно зарекомендував себе і принцип, відповідно до якого фірми кожного донора мають отримати щось від пирога, тобто можливість виконати якийсь підряд, трішки заробити. Це призводить до того, що ми втрачаємо і час, і гроші.

— Георгію Олексійовичу, сьогодні до атомної енергетики прикута подвійна увага. По-перше, через аварії на японських атомних реакторах, і, по-друге, у зв’язку з 25-ю річницею Чорнобильської трагедії, що наближається. Корінь у цих подій один — прорахунки в ядерній безпеці. І наслідки для атомної енергетики тоді і сьогодні можуть бути схожими: вимоги заморозити її розвиток, а то і зовсім відмовитися від цього джерела енергії. Як ви дивитеся на таку перспективу?

— Доводиться констатувати, що вичерпних висновків, особливо щодо Чорнобильській аварії, світова ядерна спільнота не зробила. В той же час, після Чорнобиля дуже багато було зроблено, аби підвищити ядерну безпеку діючих АЕС. Було створено міжнародний режим безпеки ядерної енергетики. Але Фукусіма в черговий раз дуже жорстко продемонструвала, що в атомній енергетиці і в досягненні ядерної безпеки дрібниць не існує. За офіційними повідомленнями може скластися враження, що японська атомна станція «Фукусіма-1» потрапила під дію грандіозних фатальних надкатастрофічних природних явищ — землетруси, цунамі. Але поступово з’ясовується, що ця думка, безумовно, слушна, але не вичерпна. Виявляється, кілька років тому один з японських сейсмологів попереджав уряд і владу, які регулюють безпеку ядерної енергетики, про можливість такого цунамі. Його застереження, зроблені в результаті виконання серйозних наукових досліджень, не були враховані. Принаймні якісь активні дії не робилися. В результаті, не стільки навіть землетрус, скільки цунамі уразило атомну станцію, як кажуть, у саме серце. Воно знищило резервні джерела енергопостачання, тоді як раніше землетрус зруйнував зовнішню енергетичну мережу. В результаті, станція залишилася без охолоджування. Тоді як одна з головних проблем енергетичної безпеки АЕС — безперервне зняття теплової енергії, що виділяється в активній зоні реактора, в басейнах витримування відпрацьованого ядерного палива в результаті радіоактивного розпаду. Втративши енергопостачання, на Фукусімі опинилися в украй складному становищі.

І якщо говорити про те, як це позначиться на перспективах ядерної енергетики, то потрібно визнати, що це — черговий удар по ній. Він, поза всяким сумнівом, відчуватиметься ще дуже довго. Але мені здається, що енергетична та екологічна ситуація на нашій планеті сьогодні така, що будь-яке можливе енергоджерело сьогодні має розглядатися як життєво необхідне. Інколи чуєш дуже обнадійливі вислови про альтернативні джерела. Я вважаю, що все, і традиційні, і альтернативні джерела вимагають уваги і розвитку, тому що вуглеводні рано чи пізно (і це не за горами) вичерпаються і цивілізація виявиться в рамках дуже суворого дефіциту енергетики. Тоді будь-яке джерело буде необхідним і цінним. Але не можна забувати, що нинішня цивілізація відрізняється надзвичайною концентрацією споживачів, а отже і споживанням енергії. Лише в одному Києві використовується десь шість-сім мільярдів кіловат на рік. Ні вітрові, ні сонячні станції такої концентрації не забезпечать. Воду нагріти чи якусь одиничну споруду під’єднати таким чином можна. Але забезпечити роботу підприємств, транспорту, таких міських служб, як водопровід і каналізація за рахунок цих розосереджених джерел дуже важко. Крім того, вони не стабільні. Вночі не працюватимуть сонячні батареї, а коли стихне вітер, природно, зупиняться вітрові установки. А енергія потрібна постійно. Отже, в умовах, коли енергія стає життєво важливим чинником існування цивілізації, саме такі концентровані джерела як атомна енергія, потенціал якої може служити людині тисячоліттями, не можуть не використовуватися. І взагалі, в подібних ситуаціях заборона — це найлегша, але далеко не найрозумніша дорога. Так, потрібно створювати безпечні установки. І це не утопія. Вже сьогодні такі проекти існують. Це четверте покоління атомних станцій.

Учені переконані: для атомної енергетики ця проблема розв’язувана. Питання лише в тому, наскільки те чи інше співтовариство, або та чи інша країна готові в повному обсязі виконувати вимоги щодо режиму безпеки ядерної енергетики, зокрема, забезпечувати культуру безпеки. Щоправда, в нашій країні, особливо останнім часом, з’являються приклади того, що твердження «культура безпеки у нас на рівні» не до кінця правомірне.

— Голова Державної інспекції ядерного регулювання України Олена Миколайчук вважає, що немає сенсу витрачати кошти на модернізацію застарілих ядерних об’єктів і продовження терміну їх служби. На практиці, я думаю, така думка може привести до того, що Україні доведеться закрити деякі енергоблоки, які через труднощі з фінансуванням не встигли повністю дотягти сучасних вимог безпеки. Як ви ставитеся до такої перспективи? Адже виведення з експлуатації вимагає, напевно, не менше витрат, ніж заходи з посилення безпеки. Але ж у першому випадку блок вже не працює, електроенергію не виробляє, а лише дуже багато споживає.

— Я чув цей вислів Олени Анатоліївни. У чому небезпека сьогоднішньої ситуації. Занепокоєння після подій на «Фукусіма-1» явно призведе до того, що антиядерні тенденції переважатимуть. При цьому можна наробити дуже багато безглуздих речей. Зокрема, аби заперечувати можливість продовження термінів експлуатації наших енергоблоків, потрібні серйозні підстави. Якщо вже експлуатуюча організація надала матеріали, які обѓрунтовують продовження ресурсу, і вони не викликають сумнівів, то немає і юридичних підстав для заборони. І інспекція має право видавати ліцензію на продовження експлуатації. Але, повторюю, це лише в тому випадку, якщо немає сумнівів... А якщо підходити до цього питання принципово, то треба сказати, що ті реактори другого покоління, які зараз експлуатуються в Україні, а також на більшості АЕС у світі, значною мірою відповідають сучасним уявленням про безпеку. Ми дуже часто згадуємо не лише про Чорнобиль, але й про аварію 1979 року на американській АЕС Трімайл Айленд. Там зона розплавилася повністю, все перетворилося на окатиші з тієї ж причини, що і в «Фукусіма-1», тобто через порушення в тепловому відводі. Але при цьому практично ніщо не вийшло за межі захисної оболонки — системи безпеки станції спрацювали надійно, штатно в досить складній ситуації. Якщо виходити з цього, то якихось серйозних підстав для однозначного категоричного висновку про те, що блоки, які діють в Україні, не мають права на продовження термінів експлуатації, на мою думку, немає. Ще раз повторюю: потрібно надати необхідний аналіз, як того вимагають нормативні документи, і якщо там немає нічого загрозливого, то чому б не експлуатувати?

Щодо співвідношення виводу з експлуатації і будівництва нових блоків. Ядерна енергетика відрізняється дуже високими капітальними витратами. Сьогодні вартість одного ядерного енергоблока потужністю мільйон кіловат перевищила суму в 2 мільярди дол. Отже, аби розвивати ядерну енергетику, потрібно мати відповідні кошти. І це для нашої країни більш ніж актуально. Це ставить серйозний бар’єр перед розвитком ядерної енергетики не лише у нас, але й у всьому світі. Тому що ніхто не вкладатиме величезні засоби в те, що викликає сумніви з точки зору безпеки. Отже, на цьому фоні дуже важко робити якісь однозначні висновки. Що вигідніше: виводити з експлуатації застарілі і будувати нові блоки, чи вкладати кошти в продовження експлуатації? Міркувати про це дуже і дуже складно, навіть з урахуванням того, що сама по собі консервація зупинених блоків, безумовно, вимагає чималих витрат. Та все ж вони куди менші, ніж капітальне будівництво нових блоків.

Але без належних підстав забороняти продовження експлуатації діючих енергоблоків в Україні загалом не варто. Ядерна енергетика сьогодні не стільки національне, скільки міжнародне явище. Якщо щось трапляється в атомній енергетиці однієї країни, то це впливає на всю світову ситуацію. Так було з Чорнобилем, і так сьогодні відбувається з Фукусімою. Тому всі, хто ухвалює рішення в галузі ядерної енергетики, мають чітко розуміти, що, приймаючи те чи інше рішення, вони несуть відповідальність не лише перед своєю країною та її людьми, але й перед світовою спільнотою. Це азбучна істина і її мають розуміти всі.

— Газета «Нью-Йорк Таймс» днями писала, що російські ядерні реактори можуть виявитися настільки ж уразливими, як і реактори на АЕС «Фукусіма», якщо на них вийде з ладу система охолоджування. Напевно, те ж саме можна сказати про реактори українських АЕС... Чи є, на вашу думку, вірогідність поломки на наших системах охолоджування?

— Коментуючи це твердження, зазначу, що те ж саме вони можуть сказати і про свої АЕС. Відмова устаткування може виникнути на будь-якій станції, незалежно від того, якій країні вона належить. Істотних відмінностей у проектуванні АЕС другого покоління в Росії і на Заході практично немає. Є якісь деталі, але вони не дуже суттєві. Інша справа, що в Росії є низка енергоблоків типу (РБНК) на Курській, Смоленській та Ленінградській АЕС, які помітно поступаються за параметрами безпеки не лише західним аналогам, але й своїм, побудованим пізніше станціям, проектам із водно-водневими реакторами. Блоки (РБМК), які залишалися в Україні, — на Чорнобильській АЕС — вже закриті. Отже, з цієї точки зору в нас ситуація значно краща. Але те, що сталося у Фукусімі, не може статися ані в Росії, ані у нас. Там буквально протягом декількох секунд вийшли з ладу всі резервні електрогенератори всіх шести блоків. Їх накрила хвиля і зруйнувала. Це більш ніж рідкісна подія. Щось подібне в Росії або у нас неможливе. Для цього немає об’єктивних передумов, їх просто не існує. А ось інші японські станції нормально перенесли землетрус. Можливо, згодом якісь порушення і будуть виявлені. Але за сьогоднішніми даними, все устаткування вистояло. Страшну шкоду принесла хвиля цунамі.

— Так у чому ж головні відмінності аварій на Чорнобильській АЕС і на Фукусімі? У японців людський чинник не було задіяно? Там нікого не судитимуть?

— Із технічного погляду відмінності абсолютно чіткі й очевидні. У Чорнобилі була аварія ядерного походження з виділенням величезної кількості енергії, що призвело до вибуху. На «Фукусіма-1» сталася втрата тепловідводу. Це не настільки швидкоплинний процес, і вибухи, які там були при стравлюванні тиску з корпусів реакторів, або за рахунок депресування приміщень оболонок цих реакторів, або при займанні та вибуху водню — все ж не порівнянні з тим, що сталося у Чорнобилі.

Власне кажучи, в Чорнобилі аварія рукотворна від початку до кінця. І почалася вона задовго до аварії: у конструкторських бюро та наукових лабораторіях, де не було до кінця випробувано та перевірено режими роботи цієї енергоустановки, де було допущено явні помилки при конструюванні системи управління захисту реактора і так далі. Згодом усе це посилилося діями персоналу. Можна сказати, що в нас людський чинник опинився начебто в рафінованому вигляді. При цьому не було жодних землетрусів, про які інколи говорять, ніхто до нас не прилітав із інших планет — усе це вигадки від початку й до кінця.

У Фукусімі ж аварія природного характеру. Але при цьому з’явилися деякі дані, що й тут людський чинник має місце. Я вже наводив приклад, коли не послухалися сейсмолога, що попереджав про небезпеку такої великої хвилі. Є й інші непрямі підтвердження того, що тієї реакції з боку органів регулювання та експлуатуючої організації і навіть у цілому можновладців у Японії, які б звели бар’єр на шляху подібного роду аварій, усе ж не було. Треба було реагувати інакше. Але чи будуть там когось судити? Я вважаю, що наймудріше рішення прийняли в подібній ситуації американці. Вони нікого не судили. Навіть оператора, який припустився грубої помилки. Чому? Річ у тім, що оператор повинен вирішувати щось протягом якоїсь секунди. Але людський мозок не настільки досконалий, щоб ідеально працювати з такою швидкістю. Оператор мав би мати перед собою детальну інструкцію, яка створюється великою працею і в результаті тривалих досліджень та випробувань, інакше він стає заручником ситуації. Отже, я теж не прибічник того, щоб когось судити. Але всі деталі того, що сталося на «Фукусіма-1», наразі невідомі, важко сказати, як далі розвиватимуться події... Влада розбереться.

— Мене вразила заява колишнього генерального директора Чорнобильської АЕС Михайла Уманця про стан паливомістких мас всередині чорнобильського саркофага й про хід будівництва об’єктів, які є визначальними для ліквідації наслідків аварії. Ви з ним згодні?

— Я теж був здивований. Михайло Пантелійович, схоже, зовсім забув про те, що зовсім недавно було проведено заходи щодо стабілізації будівельних конструкцій саркофага. І цей об’єкт стоятиме вже не 30 років, як було закладено спочатку, а набагато довше. Щодо цього сьогодні не існує небезпеки. Тим більше, що там усе під суворим контролем.

Що стосується деструкції паливомістких мас, то вона дійсно відбувається. Чотири-п’ять років тому було проведено міжнародну експертизу, в якій я також брав участь як експерт. Тоді з’явилися заяви деяких вітчизняних фахівців про те, що треба чекати повної деструкції паливомістких мас і переходу їх у дрібнодисперсний стан. Але я, як і багато зарубіжних експертів, дотримувався іншої думки: катастрофічної деструкції не треба чекати принаймні протягом найближчих 50 років. Адже сам по собі відпрацьований двоокис урану — це не щось незвичайне. Якби така загроза існувала, то за роки існування атомної енергетики ми б із таким явищем давно б зустрілися. Чому деякі українські фахівці наполягають на такій версії? Мені здається, що це пов’язано з тим, що фінансування робіт на Чорнобильській АЕС явно є недостатнім. І потрібно наводити якісь аргументи для того, щоб його поліпшити. У мене теж не викликає жодних сумнівів те, що повинен проводитися належний контроль і всі необхідні дослідження стану цих мас. Але лякати людей, я вважаю, не потрібно. З наукового погляду такі заяви абсолютно не обѓрунтовані. Хоча їхній сенс зрозумілий. Він полягає в заклику: негайно ж займімося витяганням паливомістких мас із об’єкту «Укриття». Лише ось технології для цього немає. А це високоактивні довгоживучі елементи. Куди їх дівати? Могильників спеціальних немає, а їхнє створення потребує мільярдів доларів, як показав американський досвід. Тому спочатку вирішуймо всі проблеми, пов’язані з підготовкою таких операцій, а вже потім про це говорімо. А то людей лякаємо, хоча сьогодні ще взагалі абсолютно не очевидно, що ці паливомісткі маси потрібно звідкись кудись переміщувати. Це може бути ще небезпечніше. Інша справа — потурбуватися про те, щоб усередині саркофага створити умови (вологість, температура), при яких деструкція не повинна б активізуватися...

— Як вийшло, що Запорізька АЕС працює, не маючи оцінки ризиків землетрусів? Це помилка проектантів чи контролюючих і регулюючих органів? До чого така ситуація може призвести?

— Чесно кажучи, я цю ситуацію в деталях не знаю. Для мене це несподіванка, що оцінки сейсміки на цьому майданчику не проводилися. І така заява викликає в мене певні сумніви. У передпроектних матеріалах, при виборі майданчика сейсмічні умови обов’язково враховуються. Напевно, можна кинути докір у тому, що такі дослідження не було виконано в належному обсязі, з належною достовірністю, акуратністю. Це я не беруся коментувати. Та все ж можу сказати: устаткування, яке працює на Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській станціях, практично є ідентичним і, в основному, розраховано, наскільки я пам’ятаю, на землетрус 6—7 балів. Якщо ж на Запорізькому майданчику є якісь обставини... розломи чи що-небудь таке, то вона була б визнана або буде визнана сейсмонебезпечною. У такому разі потрібно буде приймати відповідні заходи. Але там, по-моєму, не настільки загрозлива ситуація. Повторюю, в цьому питанні я можу помилятися, але для мене ці заяви були дуже й дуже несподіваними. Потрібно все це, звичайно, перевірити ще раз.

— Свого часу було дуже багато розмов про те, який із типів існуючих у світі ядерних реакторів вибрати для будівництва двох нових блоків Хмельницької АЕС. Вибрали російський варіант, але, щойно сталася аварія в Японії, у нас відразу ж заговорили про те, що ми, мовляв, будуємо вчорашній день. Щоправда, президент НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський так не вважає. Ви з ним згодні?

Так, я з ним згоден. Будівництво третього та четвертого енергоблоків — буде проводитися за абсолютно новим проектом, що істотно відрізняється від проекту 320, за яким спроектовано й побудовано всі нині працюючі блоки ВВР-1000. Там застосовано, наприклад, нову систему аварійного охолодження, пасивну систему теплозняття, чого не було на «Фукусімі-1». Навіть у тому випадку, якщо буде втрачено всі енергоджерела, в роботу вступають так звані аварійні повітряні теплообмінники, які за рахунок природних процесів теплової конвенції відводитимуть генероване тепло до зовнішнього середовища. Отже, називати цей проект вчорашнім днем абсолютно немає підстав.

Законне запитання: чому саме російський проект? Але досить пригадати, що тендер був міжнародним. Хто хотів, той міг брати участь. Хтось, крім росіян, подавав документи, але потім їх забрав. Корея хотіла брати участь. Я знаю, що був певний рух із боку Франції з її новим європейським проектом. Були розмови і з американськими фірмами, в яких є нові проекти. І все вирішилося на конкурсній основі. Інша справа, що питання про будівництво цих двох блоків ще остаточно не вирішене: немає відповідного закону. Лише після того, як його буде прийнято, можна буде розпочинати будівництво. І до цього сьогодні ще дуже далеко. Здійснюються, усього лише, передпроектні опрацювання. І сьогодні ще дуже багато питань. Наприклад: якщо Росія братиме участь у цій справі, то чи зможе вона дати нам кредит? На яких умовах? Скільки там буде використано українського устаткування? Все це має бути вирішено перш ніж готуватимуться відповідні контракти. Матеріали для громадських слухань і референдумів. Це все ще попереду...

— 2000 року ви прогнозували, що, якщо не змінити ситуацію в атомній енергетиці, багато об’єктів якої до цього терміну вироблять свій ресурс, то на нас чекають страшні часи. Проте вже 11-й рік, нічого не сталося. Більше того, електроенергія в Україні, де майже половину енергетичних потужностей становлять АЕС, у профіциті. Ви тоді помилилися чи до ваших слів прислухалися?

— Я тоді не помилився. Я нагадаю, що мої заяви — і не лише мої — були пов’язані з тим, що на той час можновладці й деякі структури, які керують державою, ніяк не реагували на проблеми безпеки. Тоді були складні часи, особливо щодо фінансування. На заходи для підвищення безпеки в ядерній енергетиці ніхто грошей не давав. Навпаки, гроші, зароблені ядерною енергетикою, значною мірою відбирали в атомників. Це — факт. І коли я говорив: якщо та програма підвищення безпеки, яку було розроблено в попередні роки, не виконуватиметься, на нас можуть чекати важкі часи. І, зрештою, нехай і із запізненнями, але ця програма близька до завершення. І справа не в тому, кого послухали — мене чи не мене...

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments