Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Iгор Стравинський, Iгор Блажков і нова музика

Історія одного меморіального знаку
22 серпня, 2019 - 19:53
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА
IГОР БЛАЖКОВ

У розпал літа в Києві відбулася гаряча подія: — на фасаді будинку 28/19 по вулиці Лютеранській урочисто відкрили меморіальний барельєф генію світової музичної культури ХХ століття Ігорю Стравинському. Ця, справді історична подія відбулася, завдяки грандіозному проекту уславлення «Видатних особистостей, які змінили світ», що його розпочали патріотично налаштовані меценати та столична влада. Першою постаттю цього проекту став Ігор Стравинський. Появі чудового мистецького артоб’єкту завдячуємо Класичному ювелірному дому Labortas та автору бронзового барельєфа скульптору Костянтину Добрянському. Втім, відкриття меморіального знаку Стравинському має свою передісторію, герой якої — видатний український диригент Ігор Блажков. 20 років тому саме він став ініціатором ідеї відкриття меморіальної дошки, яка свідчила би про незаперечний факт тісного зв’язку Стравинського з Києвом і Україною. Праця Ігоря Івановича в архівах встановила історичну справедливість: документи підтвердили, що саме тут, на вулиці Лютеранській 28 (тодішній Анненській), в будинку Носенків у 1883 році мешкав з батьками однорічний майбутній композитор і саме звідти в липні 1914 року Стравинський виїхав назавжди з Батьківщини. Маестро Блажков докладав великі зусилля, аби Київ пишався своєю приналежністю до музиканта, який багато в чому змінив хід історії світової культури. Адже рід Стравинський належить до одного з найдревніших в Україні, який веде початок з 1500 року (композитор писав, що «наше прізвище було Сулима-Стравинські»), а мати Ігоря Федоровича походить із старовинного козацького роду Холодовських. Батько — знаменитий бас Федір Стравинський співав в 70-х роках позаминулого століття в Київській опері. І це лише невелика частина фактів, що пов’язують українські, в тому числі київські коріння композитора та його родини. Ось цю історичну справедливість і бажав зафіксувати Ігор Блажков, а ще й — особисті взаємини зі Стравинським та вплив його творчості на українську музичну культуру, передусім, на відоме об’єднання «київський музичний авангард». Відтак, саме Ігорю Блажкову українська культура завдячує першим проривом у світовий простір музики ХХ століття, саме він повернув русло української радянської музики у напрям новітніх течій і наповнив українську культуру звучанням нової музики. Якщо говорити точніше, точка відліку історичного феномену української культури ХХ століття — доби шістдесятників — почалася з 1958 року, коли на сцену Київської філармонії вийшов 22-річний диригент, студент Київської консерваторії Ігор Блажков. (Через 10 років потому маестро Геннадій Рождественський назве його прізвище поряд з Клаудіо Аббадо,  Зубеном Мета, Сейджі Озавою серед кращих представників молодих на той час диригентів!)

А в 1959-му студент Ігор Блажков наважився написати та підпільно передати лист «запеклому адепту музичного формалізму» Ігорю Стравинському, де висловив захоплення його музикою і розповів про утиски у своїй країні свободи творчості. Невдовзі він отримав відповідь від свого кумира, з яким листувався до його кончини. Реакція не забарилася! За підготовлене виконання «Жар-птиці» Стравінського зухвалого студента Блажкова було виключено з консерваторії та позбавлено стипендії Чайковського. Щоправда, через півроку його було поновлено в студентських лавах, а дипломною роботою як диригента таки залишився твір улюбленого композитора.

У 1960 році Ігор Блажков знайомиться з Валентином Сильвестровим, що й стало початком народження «київського» музичного авангарду. Група молодих бунтівників на чолі з Блажковим відкрила доволі помітну щілину для новітніх творчих течій. Нова музика поширювалася в Україні через радіоприймач, який транслював «Варшавську осінь», через «Радіо-Гонолулу» (!), записи яких (знову ж таки підпільно) діставав молодий диригент, а також через видатних кореспондентів Блажкова — Бенджаміна Бріттена, Карлгайнца Штокгаузена, Едгара Вареза і, насамперед, Ігоря Стравінського. За це несанкціоноване листування Ігор Блажков став «невиїзним» майже на 30 років.

Але Блажков не лише транслював інформацію з музичного всесвіту, а й сам озвучував зразки новонародженого українського авангарду. 1965 рік став відкриттям нової музики України за її межами: в тодішньому Ленінграді, під орудою Ігоря Блажкова з величезним успіхом прозвучали «Спектри» Валентина Сильвестрова. Там же він виконав «Симфонічні фрески» Леоніда Грабовського, які автор присвятив йому. В музичному світі дізналися також про Володимира Загорцева, Валентина Бібика, Віталія Годзяцького, Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Олега Киву, Івана Карабиця, Володимира Губу, інших представників композиторської молоді України. Партитури, аудіозаписи, видання своїх українських колег Ігор Блажков передавав куди тільки міг, домагався включення української музики в програми престижних міжнародних фестивалів. Відтак, завдяки Блажкову, Україна долучалася до єдиної Всесвітньої родини Нової музики, про яку писала в листі до нього видатна піаністка Марія Юдіна.

Київська філармонія пам’ятає натовпи молоді, які прагнули потрапити на концерти диригента Блажкова, Він робив усе, аби зазвучали твори композиторів, імена яких тоді ще не знали в Україні (серед них був навіть Бела Барток). «Реквієм» Стравінського маестро диригував по партитурі, яку подарував йому сам автор. Ігорю Блажкову належить також перше виконання в Україні ХІУ симфонії Дмитра Шостаковича, саме йому Шостакович довірив запис своїх Другої і Третьої симфоній. Саме Блажков давав життя творам Едісона Денисова, Андрія Волконського, Арво Пярта, Гії Канчелі, Альфреда Шнітке й багатьох інших молодих композиторів, неупосліджених системою соцреалізму. Не випадково, Ігоря Івановича назвали «апостолом нової музики», а його концерти — «університетами сучасної музики».

На превеликий жаль, Маестро не знайшов у офіційних колах належної підтримки своєї величезної просвітницької діяльності, усвідомленню його відданості Музиці та Україні. Набагато ціннішим тому був пієтет до нього більшості музикантів. Хоча на початку 90-х Ігор Блажков все ж таки отримав звання народного артиста України, можливість вирушити в зарубіжні гастролі та записуватися на престижних рекорд-фірмах. Але це тривало лише кілька років. Не один раз йому довелося залишати рідний Київ, а від 2002 року й рідну землю.

Ось уже понад 15 років родина Блажкових мешкає в німецькому місті Потсдамі. Сюди Ігор Блажков змушений був виїхати після того, як його позбавили можливості продовжувати роботу диригента Національного симфонічного оркестру України, а місцем можливого працевлаштування чиновники запропонували місце диригента.....в київському цирку (!!). Проте й на далекій відстані він продовжує вести творчу, пошукову і просвітницьку діяльність.

...Коли Ігор Стравинський прибув у Москву на свій 80-річний ювілей,  першим запитанням композитора було: «Де Блажков?», і саме український диригент готував у Ленінграді концертну програму з його творів (відвідати Україну Стравинському не дозволили).

P.S. Звістку про відкриття (нарешті) в Києві по вулиці Лютеранській 28/19 омрієного меморіального знаку, Ігор Блажков прийняв з великою радістю й одразу ж надіслав меру Володимиру Кличку подячний лист. А восени маестро Блажков знову прилетить в Україну, аби взяти участь у щорічному міжнародному фестивалі Стравинського в Устилузі.

Леся ОЛІЙНИК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ