Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

«Iнший світ, сповнений дивних речей»

Молоді українські дослідники з’їздили на п’ять днів до Німеччини — за досвідом та цікавими ідеями
7 червня, 2013 - 12:42
МОЛОДІ УКРАЇНСЬКІ ДОСЛІДНИКИ, ПІСЛЯ ПЕРЕБУВАННЯ В НІМЕЧЧИНІ, ДІЙШЛИ ВИСНОВКУ: ТАМ НЕМАЄ НІЧОГО ТАКОГО, ЩО МИ НЕ ЗМОГЛИ Б ВПРОВАДИТИ В УКРАЇНІ. ЇХНІЙ ОПТИМІЗМ — НАДИХАЄ! / ФОТО НАДАНО БЛАГОДІЙНИМ ФОНДОМ БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА

Ще на початку 1990-х Україна і Німеччина мали схожу ситуацію в економіці, структурі суспільства. На сьогодні нас об’єднує хіба що велика площа країн, залежність від енергоресурсів, проблеми з міграцією... А от розбіжності починаються вже з діаметрально протилежних підходів до вирішення тих чи інших проблем. У цьому переконалися молоді українські дослідники, які наприкінці квітня повернулись із п’ятиденної подорожі Німеччиною, здійсненої за програмою «Молодь змінить Україну» за підтримки Благодійного фонду Богдана Гаврилишина.

Інший світ, сповнений дивних речей, — таким виявилось наше загальне враження від поїздки. Ми спостерігали за Німеччиною з погляду корисних для власної країни запозичень і не припиняли дивуватись: як вони всього цього досягли? Насамперед вразив спокій, який тут зберігається усюди. В багатолюдних аеропортах із величезними терміналами ви не почуєте скандалів через запізнення рейсів, не побачите довжелезних черг. Те, наскільки європейці розслаблені під час подорожі, викликає захоплення. І ще цікава річ: нам не раз доводилося спостерігали, як літні (!) люди підходили до турнікета, прикладали до зчитувача мобільний телефон і таким чином реєструвалися на літак. Пояснення просте — купуєте через Інтернет квиток, чекаєте на ММS із QR-кодом, і все — щаслива путь.

Усе спокійно і на вулицях німецьких міст, бо люди мають розуміння, що їхня суспільна система працює для них, і вони, зі свого боку, дбають про цю систему. У деяких вагонах берлінського метрополітену нам траплялися оголошення: «Якщо ви бачите осіб, котрі щось ламають, зателефонуйте!» — і нижче номер телефону поліції. Ми запитали у місцевих жителів, чи виконують вони цей припис, і ті відповіли, що так, іноді телефонують. І якщо для нас це дико —«стукачеством» зветься, то в Німеччині це — збереження власного добробуту і навіть своєрідна турбота: тутешні мешканці щиро вірять, що для порушника вони зроблять благо, якщо викличуть поліцію. Вона затримає порушника, пояснить, чому так чинити не можна, і він більше не вчинятиме серйознішого злочину. Що й казати — інша ментальність. В очах кожного німця — чи то прибиральника, таксиста, офіціанта, службовця — зчитується відчуття власної потрібності, впевненість у собі. Незалежно від заробітку й соціального статусу, кожен виконує свою роботу якісно і не почувається пригніченим.

Однак німці є різні, і різні виникають ситуації. Наприклад ,у готелі, в якому ми жили, якось одного дня нам порахувати по зайвому сніданку, а декому й по два, хоч саме того дня ми їздили в Бонн і ніхто з групи взагалі не снідав у готелі. Врешті-решт, ми таки довели свою правоту, але адміністрація готелю продемонструвала нам відверту неввічливість.

«ПРИЙТИ ПОДИВИТИСЯ, ЯК ДЕПУТАТИ ОБГОВОРЮЮТЬ ПИТАННЯ, ЗА ЩО ГОЛОСУЮТЬ, МОЖЕ БУДЬ-ХТО»

Прикрі випадки трапляються, але це радше виняток, аніж правило, бо все ж доброзичливість у німецькому суспільстві переважає. Хорошим прикладом цього є відкритість тамтешніх державних органів — практично в усіх є відділи з питань роботи з громадськістю, які не лише підтримують активність свого керівника в соціальній мережі, а реально співпрацюють із громадянами та іноземними туристами, організовуючи для них різноманітні зустрічі, екскурсії.

Екскурсії до німецького парламенту — Бундестагу взагалі поставлено на потік. Потрапити туди можна безперешкодно, попередньо зареєструвавшись на сайті й отримавши у відповідь листа з датою та часом візиту. Передбачено три можливих варіанти оглядин Бундестагу. Перший, особливо цікавий для туристів, — це екскурсія до купола будівлі. Справляє сильне враження. Купол над німецьким парламентом — із прозорого скла, завдяки чому можна споглядати панораму Берліна на всі 380 градусів. Дивовижна атмосфера з’являється тут увечері, коли в місті осяйно мерехтять сотні ліхтарів. Кожен відвідувач може отримати спеціальний пристрій — аудіогід з декількома мовами на вибір, який надасть цікаву інформацію про Бундестаг і Берлін. Другий варіант — відвідування трибун Бундестагу. Прослухати про роботу парламенту і побувати на трибунах не так просто, оскільки зазначений захід користується неабиякою популярністю серед німецьких школярів, тож слід зареєструватися за декілька місяців. Останній варіант хоч і не надто цікавий для туристів, однак важливий для жителів міста — можливість бути присутнім на трибунах Бундестагу під час планерних засідань депутатів. Прийти подивитись, як депутати обговорюють питання, за що голосують, може будь-хто.

Питання відкритості влади вкрай важливе для німців. Цікавість до процесу державотворення і культуру участі в житті країни вони виховують ще зі шкільних років. Прикладом цього є Бундесрат (представницький орган прем’єр-міністрів німецьких земель, так би мовити, друга палата парламенту), в одному з приміщень якого декілька років тому було організовано навчальну кімнату для школярів — зменшену копію залу власне самого Бундесрату. Щотижня у дні, коли немає пленарних засідань, тут проводяться ділові ігри. Між учнями розподіляються ролі, і вони розігрують між собою процес ухвалення законів. Ця гра набула такого розголосу, що сюди почали з’їжджатись із найвіддаленіших куточків Німеччини. А згодом у Бундесраті відкрили ще дві подібні кімнати. Графік проведення ігор розписується у вересні на рік уперед, тому вчителям, які бажають привести сюди своїх учнів, варто подбати про своєчасну реєстрацію ще на початку навчального року. Усі інші можуть зареєструватися на екскурсію і потрапити до приміщення Бундесрату (на вході ваших речей ніхто не оглядатиме!), відвідати зал пленарних засідань, посидіти в кріслі, де працює канцлер Німеччини Ангела Меркель... Візит супроводжується розповіддю представника Бундесрату. Працівники тут дуже обізнані у політичній системі та поточній ситуації в країні і дають розлогі, змістовні відповіді на запитання відвідувачів. А ще вони дуже гостинні — неодмінно запропонують відвідувачам чай або каву і запросять до спеціальної кімнати, де вести діалог набагато зручніше. До речі, в цих же кімнатах засідають і представники Бундесрату під час пленарних днів. І ще важливий момент: мову зустрічі, до переліку яких належить також російська, можна обирати під час реєстрації.

Програма нашого п’ятиденного «німецького» життя була досить щільною. Ми відвідали, крім згаданого вище, Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини, Федеральне міністерство з питань харчування, сільського господарства і захисту прав споживачів, Федеральне міністерство освіти і науки, Німецький фонд міжнародного правового співробітництва; мали зустріч із колишнім урядовим директором Федерального міністерства юстиції професором Юргеном Томасом, представниками Фонду Конрада Аденауера та міжнародної агенції GIZ. Отже, змінюючи одну адресу на іншу, наша група мала змогу скористатися практично всіма видами міського та міжміського транспорту, а деякі наші поїздки запам’ятались особливо.

НІМЕЦЬКА ТРАНСПОРТНА СИСТЕМА: ЯКІСТЬ І ПРОДУМАНІСТЬ

Основу громадського транспорту столиці становлять берлінський метрополітен (U-Bahn), міська електричка (S-Bahn) та тролейбуси з автобусами. Останні нічим примітним від наших не відрізняються, хіба що новіші і приходять вчасно. Якщо коротко, то німецьку транспортну систему можна охарактеризувати так: якість і продуманість. До найменших дрібниць. Останнє, однак, ми оцінили не одразу, особливо стосовно метрополітену. Спочатку, коли дивишся на його карту, перше, що спадає на думку, — якийсь хаос. Ще б пак — 10 основних ліній з численними відгалуженнями і 173 станції! Намагаєшся прокласти потрібний шлях і просто губишся в хитросплетінні схем. Під час нашої першої подорожі ми заблукали в берлінському метро і майже півгодини не могли зрозуміти, як перейти з однієї станції на іншу. Та вже за пару днів «тренувань» почали орієнтуватись, і виявилося, що підземкою можна комфортно й швидко дістатися будь-якої точки міста.

Міська електричка на перший погляд мало чим відрізняється від метро, та різниця все ж є. Лінії S-Bahn пролягають здебільшого на поверхні, зупинки розташовані досить далеко одна від одної, і найголовніше: електричкою можна дістатись до передмістя. А взагалі, обидва види транспорту працюють як єдина система і пронизують майже весь Берлін. 15 ліній S-Bahn і 10 ліній U-Bahn безліч разів перетинаються, утворюючи велику множину пересадкових пунктів і з’єднуючись безліччю переходів. Повна відсутність турнікетів дещо спрощує пересування пасажирів. Вартість однієї поїздки в метро коштує близько півтора євро, квиток на цілий день на одну особу — сім євро.

Якщо немає бажання розбиратися зі схемами метро, можна з вітерцем проїхатися таксі. Знайти їх легко — всі вони бежевого кольору, переважно Mersedes або Wolksvagen. Усі обладнані лічильниками та банківськими терміналами, тож зручно розраховуватися карткою (хоч таксисти цьому не дуже радіють, але й не відмовляють). Карткою можна сплачувати за проїзд і в усіх інших видах транспорту. Курсують у Берліні також невеличкі річні трамвайчики (місто стоїть на річці Шпреє), але суттєвої ролі у транспортному сполученні вони не відіграють. Радше виконують розважальну функцію.

БУТИ «КОРОЛЕМ» НА ДОРОЗІ

Хоч як це дивно, одним із найпопулярніших столичних видів транспорту (втім, як і в усій Німеччині) є велосипед, тут йому поступається навіть автівка. Але чому б і ні? По-перше, це корисно, по-друге — велосипедистам усюди зелене світло, а по-третє, що, мабуть, мотивує найбільше — так набагато дешевше, бо залишати на паркуванні автомобіль у Німеччині досить дорого. Піддавшись спільним настроям, ми також влаштували собі велопоїздку. І справді, місто максимально пристосоване до пересування цим видом транспорту. Це і численна кількість парковок, і спеціальні світлофори та велодоріжки, більшість із яких є частиною дороги та відокремлені спеціальною розміткою. А в деяких центральних частинах міста передбачено навіть дві смуги для велосипедистів із обох боків вулиці, до того ж, інші учасники дорожнього руху мусять усюди їх пропускати. Дивовижні відчуття — бути «королем» на дорозі! Якщо ж раптом ви втомилися крутити педалі, то без проблем, не полишаючи свого двоколісного транспорту, можна проїхатись на метро. Більше того, і в метро, і в міській електричці передбачені спеціальні вагони для пасажирів із велосипедами. А ще за весь час перебування в Німеччині ми не бачили жодного затору в місті, навіть у центрі. Повітря тут чистіше, вулиці вільні — ось вам ще переваги «некомфортабельного» транспорту. Добре було б і нашим громадянам про це поміркувати.

Незабутньою стала подорож німецьким міжміським поїздом. Складно передати словами, але це дивовижне відчуття — їхати зі швидкістю 230 км/год.! При цьому рух поїзда настільки плавний, що іноді здається, ніби вагон стоїть. Про швидкість нагадують лише інформаційне табло і зміна пейзажу за вікном.

ВСЕ ЦІЛКОМ РЕАЛЬНО!

Як повернулися додому, зробили цікавий висновок: начебто за видимої різниці між нами — починаючи від психології та менталітету і закінчуючи загальним розвитком держав, все ж не побачили нічого недосяжного, кардинально іншого, такого, чого ми не змогли б запровадити у своєму суспільстві. Все це цілком реально за умови, якщо наші громадяни теж відчуватимуть себе гідними та потрібними і не цуратимуться ні своєї країни, ні своєї мови.

Антон КАГАНЕЦЬ, член правління ГО «Ліга інтернів» Катерина БЕКРЕНЬОВА, прес-секретар Благодійного фонду Богдана Гаврилишина

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments