Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Iнтелігенція мала сказати ворогу «Ні!»

Про відповідальність жителів Донбасу — член-кореспондент НАМН України, професор Світлана Арбузова
4 листопада, 2016 - 13:08
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Зі Світланою Борисівною нас познайомив... Томас Манн. На своїй Facebook-сторінці вона процитувала один із листів Манна — фрагмент щодо приходу Гітлера до влади: «Якби німецька інтелігенція, якби всі люди з іменами, і світовими іменами — лікарі, музиканти, педагоги, письменники, художники, — одностайно виступили тоді проти цієї ганьби, якби вони оголосили загальний страйк, багато чого сталося б не так, як сталося». Звідси народилася ідея поговорити про роль інтелігенції Донбасу у свавіллі, що нині коїться у регіоні.

Справа в тім, що сама Світлана Арбузова — з Донецька, представник медичної еліти. Вона є науковцем, медичним генетиком зі світовим ім’ям, лауреатом двох престижних міжнародних премій. Розроблена Світланою Борисівною стратегія допологової діагностики визнана найефективнішою і впроваджена у багатьох країнах.  А у Донецьку вона з нуля створила центр медичної генетики та пренатальної діагностики, який став одним із найпотужніших у Європі. Сьогодні заклад працює у Маріуполі й зберігає лідерство у галузі. Тож зі Світланою Арбузовою ми говорили і про медицину — тим більше, для неї ця тема перехрещується з питанням відповідальності освічених людей.

«ОСВІЧЕНІ ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАЙТИ У СОБІ МУЖНІСТЬ ПРОТИСТОЯТИ ЗЛУ»

— Можливо, я була б обережнішою у висловлюваннях, але мене так вразило урочисте прощання з «Моторолою» в Донецькому оперному театрі, — починає розмову Світлана Арбузова. — Так, багатьох людей туди зігнали. І, напевно, там були й ті, хто прийшов за покликом душі. Але ця подія як така... Багато людей назвали її похороном Донбасу. Знаєте, в якийсь момент у мене було таке саме відчуття. Ця подія відображає всю цю «рашу» з її технологіями, що зараз працюють у Донецьку. Багато чого було і до того — переконана, що українці не забудуть «параду полонених» у Донецьку в 2014-му. Але цим прощанням, мені здається, пробили дно.

Я з великим співчуттям ставлюся до пенсіонерів, які залишилися в Донецьку. До людей, які стали там заручниками. При всій моїй любові до України, справді, держава дуже мало зробила для переселенців. Але ви навіть не уявляєте, скільки тих самих пенсіонерів отримують пенсію і від «ДНР», і від України. Втім, їх справді шкода, це старі люди. Але до інтелігенції Донбасу претензії є, і великі.

— Що могла зробити освічена еліта Донбасу?

— Зрозуміло, те, що зараз коїться у регіоні, — чистої води агресія Росії. Але якби інтелігенція свого часу піднялася з дивана, якби хоча б кожний двадцятий вийшов і заявив окупантам: «Ні, ми з вами працювати не будемо», ми могли б устояти. До того, що відбулося у Донецьку 2014 року, інтелігенція має відношення, вона «піднесла ворогу ключі від воріт».

Боятися соромно. Мені здається, людина чесна має знайти у собі сили не жити подвійними стандартами, а визначитися. І насамперед це стосується інтелігенції. Перш за все я маю на увазі освічених людей. Які можуть бути претензії до старої бабці? Жодних. У мене навіть не має особливих претензій до молодого хлопця, можливо, зовсім без освіти і навіть без родини... Йому дали рушницю і сказали: «Ти — захисник вітчизни і будуєш нову республіку». Когось, у силу його низьких когнітивних здібностей, могли налякати якимись геями. А в інтелігенції ці когнітивні здібності повинні бути інші. Більше того, багато з них — люди, обласкані українською владою, з науковими ступенями, званнями, заслужені лікарі й учителі України.

Інтелігенція — це люди з освітою. Їх мізки не можуть бути в один момент промиті телевізором. Це люди, які повинні знайти у собі громадянську мужність протистояти злу. Бачу фотографії з Донецька — із Захарченком, Мартиновим. Їх вітають у школах, лікарнях, розвішують їхні фотографії, показують дітям як «героїв республіки». І кандидати, доктори наук показують їм якісь результати досліджень, отримані на обладнанні, купленому Україною. Кому? Як? На Донбасі з’явилася нова «еліта». Ці дружини «моторол» — їх обслуговують, поступаються їм дорогою. А поруч з оперним театром стоять сітілайти з портретами Сталіна. Й інтелігенція говорить: «А ми їх не помічаємо». Так само під час Другої світової війни не бачили, як забирали єврейських дітей. Про які чисті вулиці в Донецьку можна розповідати, якщо там розвішені портрети Сталіна?

Інтелігенція мала сказати ворогу «Ні!».

«ЧИМАЛО З ТИХ, ХТО ЗАРАЗ У ДОНЕЦЬКУ, ЗБАГАТИЛИСЯ ЯК НІКОЛИ»

— Але у березні 2014-го у Донецьку все-таки були багатотисячні мітинги, на які виходили під українськими прапорами... І тут питання, наскільки цих людей підтримала центральна влада.

— Це були розкішні демонстрації! Нас закидали яйцями, але ми розвернули величезний синьо-жовтий прапор, також у той день, 13 березня 2014 року, вбили Дмитра Чернявського... Пам’ятаю й іншу масштабну демонстрацію, на бульварі Шевченка, коли кожна третя машина вітала нас сигналами. Це було якесь братерство, єдність. Звісно, цього було багато. Але потім почалося...

Важко сказати, чому так сталося. Можливо, тому що у Донецьку багато хто живе за приказкою: «Ренат все влаштує». Багатьом не було куди їхати. Зараз я винаймаю для співробітниць нашого центру десять квартир у Маріуполі, вісім — у Краматорську. Я пишаюся тим, що основна частина мого колективу — найкращі, найосвіченіші, чесні та гідні — відмовилася співпрацювати з окупантом.

Інтелігенти — можу казати про медиків і вчителів — у своїй більшості виявилися колабораціоністами. Зараз від них можна почути, як багато вони там допомагають, але чимало з тих, хто зараз у Донецьку, збагатилися як ніколи у житті.

— Що ще робилося в Донецьку, щоб протистояти агресії?

— У березні 2014 року я була ініціатором того, щоб зібрати інтелігенцію й обговорити ситуацію в області. Сергій Тарута (тодішній очільник Донецької облдержадміністрації. — Авт.) підтримав цю ідею. Я зустрілася з головними лікарями великих медичних закладів. Деякі з них одразу сказали, що, напевно, не прийдуть. Уже тоді інтелігенція поводилась обережно. Думали, що хтось вирішить все за них, що треба придивитися.

Я все-таки проводила збори серед головних лікарів, до зриву в голосі говорила: те, що відбувається, є дуже загрозливою ознакою. А потім ті самі головні лікарі закликали підлеглих підтримувати нову владу.

І найприкріше, що потім багато з тих, хто з цією «владою» домовився, — в повазі та пошані у неї. Зрозуміло, що ці люди знаходять собі усілякі виправдання — бо з цим стидом якось треба жити! «Вони за мир», як відомо. Знову-таки, про інтелігенцію, її громадську позицію й подвійні стандарти. Десь рік тому зателефонував мені один учений із Донецька, який має всілякі нагороди, почесні звання і титули від української влади. Каже: «Повертайтеся! Нашій республіці потрібні академіки. Нас до себе приймає Російська академія наук». Єдине, що запитала у нього: чи він відмовився від звання Героя України. Природно, що ні. Більше того, гарячі прихильники «ДНР» не бачать у цьому нічого суперечливого. Чи не здається тим самим медикам дивним, що можна працювати у так званих республіканських лікарнях і паралельно приїжджати на тиждень попрацювати до Києва? Або взяти участь у якійсь українській конференції або іншому заході.

Заради справедливості треба сказати, що такі «патріоти» є й серед тих, хто виїхав із Донецька. Не секрет, що є чиновники, які нині живуть у Краматорську, тиждень працюють там, тиждень — у Донецьку. Ось тільки кумедно чути від цих комівояжерів: «Коли нарешті закінчиться війна?» Знаю, що губернатор Донецької області Павло Жебрівський намагається з цим боротися.

«КОЛИ МИ НАМАГАЛИСЯ ВИВЕЗТИ ОБЛАДНАННЯ, ЩОРАЗУ ХТОСЬ ВИКЛИКАВ «МГБ»

— Із розпалом конфлікту що сталося з Центром генетичних досліджень, який ви очолюєте?

— За мить був загублений один із найкращих у Європі генетичних центрів. Ми покинули Донецьк наприкінці 2014-го, переїхали до Маріуполя. Пізніше я змінила назву закладу, сьогодні це Східно-Український спеціалізований центр медичної генетики та пренатальної діагностики. Така моя «відповідь Чемберлену».

Взагалі, другого такого закладу в Донецькій і Луганській областях не існує. Не хочу применшити досягнення інших закладів, але немає другого такого, зробленого з нуля. Я почала створювати цей центр 1981 року з одної кімнатки — кабінету медичної генетики.

Боятися соромно. Мені здається, людина чесна має знайти у собі сили не жити подвійними стандартами, а визначитися. І насамперед це стосується інтелігенції. Інтелігенція — це люди з освітою. Їх мізки не можуть бути в один момент промиті телевізором. Це люди, які повинні знайти у собі громадянську мужність протистояти злу.

У принципі, генетики як такої у нас тоді не було, й я стояла у витоків її розвитку в Україні. На початку 1982-го почала набирати співробітників і ставилася до цього дуже скрупульозно. Ми розширювалися, я отримувала післядипломну освіту в Москві, вчилася у Празі, кандидатську дисертацію захищала у Москві, докторську — в Києві. До речі, за відкриття, яке лягло в основу докторської, я отримала престижну премію за кордоном. А потім наш заклад став Донецьким обласним спеціалізованим центром медичної генетики та пренатальної діагностики, чотириповерховою будівлею — з найсучаснішою апаратурою й найкращими фахівцями. Проводилися конференції, на які приїжджали люди з усіх міст України, з близького та далекого зарубіжжя. Наш коник — пренатальна діагностика. Це те, чому ми вчили всю Україну і не тільки.

— Як відбувалась евакуація вашого закладу?

— Нам було дуже важко. Кращі з кращих поїхали зі мною, і треба було облаштувати їхній побут, умови роботи. У наш центр бандити прийшли, певно, пізніше, ніж до інших. Жінка, яка зараз там усім керує, взагалі не генетик і нічого у генетиці не розуміє, але є доброю знайомою «міністра охорони здоров’я» «ДНР».

Між іншим, щоразу, коли ми намагалися вивезти з Донецька обладнання, а це було наприкінці 2014 року, як тільки під’їжджали забрати апаратуру, на місце прибувало «МГБ». Потім дізналися, що саме нинішня керівниця центру в Донецьку в компанії з кількома докторами повідомляла про нас до «МГБ». І зрештою їм до рук потрапив повністю відремонтований, повний апаратури заклад у центрі міста.

Наш центр — єдиний на пострадянському просторі сертифікований у Fetal Medicine Foundation (Фонд фетальної медицини, FMF. — Авт.), потужній організації, що базується в Англії. Я очолюю українську федерацію Міжнародного товариства пренатальної діагностики (International Society for Prenatal Diagnosis, ISPD. — Авт.), ми зареєстровані за кордоном. Президент ISPD професор Говард Какл надіслав у Національну академію медичних наук України лист подяки, де зазначив, що вражений роботою нашого центру. Професор Какл написав, що наша робота прославляє Україну на міжнародному рівні, бо я одною з перших почала розвивати пренатальний скринінг, тобто допологову діагностику хромосомних аномалій і чималої кількості спадкових захворювань, які потім довели свою високу ефективність.  

Те, що зараз робиться у вкраденому в нас центрі, на добрий відсоток є профанацією. Наприклад, до цього часу використовуються наші висновки і бланки, залишили нашу колишню назву, тільки «Донецький обласний» поміняли на «Донецький республіканський». І навіть залишили наш напис на бланках «Сертифіковано міжнародною організацією FMF». Наче «ДНРівський» центр був сертифікований в Англії. Користуються обладнанням, що закуплений Україною, і моїм особистим майном — там його дуже багато, включно з апаратурою, подарованою мені особисто закордонними вченими.

Тож професійні питання перетинаються у мене з питанням інтелігенції. Хочете будувати нову республіку? Прапор вам у руки! Але не на вкраденому в Україні устаткуванні.

Втім, нам все-таки вдалося вивезти маленьку частку обладнання, але унікального, дуже точного. Зокрема, для біохімічного пренатального скринінгу, в чому ми — піонери. І ми вже придбали практично все, що треба для роботи. Раніше ми вчили всіх допологовій діагностиці й зараз продовжуємо це робити.

«ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ ЗА ПОКАЗНИКАМИ З ГЕНЕТИЧНИХ ОБСТЕЖЕНЬ ЗАЛИШАЄТЬСЯ КРАЩОЮ»

— Розкажіть про те, чим центр займається зараз.

— Достатньо швидко, вже на початку 2015 року, нам вдалося поновити всі основні види обстежень, наприклад, неонатальний скринінг новонароджених. Між іншим, сьогодні у деяких областях України є проблеми з цим видом обстежень, яке дозволяє попередити грубу затримку розумового і фізичного розвитку при низці захворювань, а ми обстежуємо новонароджених на чотири захворювання, як це було до війни. У повному обсязі поновлено й інші види генетичних обстежень, багато нової сучасної апаратури було придбано у 2015 — 2016 роках. Зараз, на думку Міністерства охорони здоров’я, Донецька область, попри всі труднощі, по показниках із генетичних обстежень залишається кращою. Щодо допологових обстежень на вроджені й спадкові захворювання, то Східно-Український спеціалізований центр медичної генетики та пренатальної діагностики залишається кращим українським закладом, який тримає пальму першості у своїй сфері. Більше того, ми бачимо своє завдання у зниженні дитячої смертності та інвалідності від вроджених і спадкових захворювань не тільки на сході України, а й у цілому по країні.

Весь світ поборов чимало некурабельних, тобто невиліковних, захворювань, тяжкі вроджені пороки розвитку, спадкові хвороби, а в Україні в цьому плані мало що змінилося, хоча допологова діагностика наче проводиться на кожному кроці. За довгі роки у нашій країні не зменшилася ні на йоту частота випадків синдрому Дауна, а також такого дефекту розвитку невральної трубки, як спинномозкова кила — те, що весь світ подолав. І якісний допологовий скринінг може змінити це.

Розвиток пренатальної діагностики — те, чим я можу допомогти Україні, бо маю багаторічний досвід. Я брала участь у розробці найефективніших методів обстежень під час вагітності, які тепер використовують у багатьох країнах, давно співпрацюю з найвідомішими зарубіжними експертами. Впровадження сучасних ефективних методів і стрункої системи допологової діагностики не вимагає великих коштів та інвестицій — тільки чіткого алгоритму роботи. А те, що треба нашій країні, — щоб народжувалися здорові морально й фізично люди.

«ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИСЕРТАЦІЯМИ, — АБСОЛЮТНИЙ МОРОК»

— Знаю, що ви також боретеся з плагіатом у наукових дослідженнях. Який тут «діагноз»? Наскільки великі обсяги проблеми?

— Я часто буваю в Києві, бо є головою комісії з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень при Президії Національної академії медичних наук України. Була б я молодшою, з моїм настроєм була б у АТО, а так — це мій внесок у розвиток країни та у справу миру. Бо одна з причин, чому на Донбасі сталося те, що сталося, — погана освіта. Те, що зараз у нас відбувається з медициною, з наукою й дисертаціями, — абсолютний морок. Кількість плагіату переросла у пандемію.

Однодумці об’єдналися у групу «Дисергейт», яка теж контролює використання плагіату в наукових дослідженнях. Багато людей, які долучаються до нас, поки не хочуть називати своїх імен, але суспільство все більше усвідомлює, наскільки важливі для нашої країни освіта, наука і культура. З цим пов’язано поняття гідності.

— На вашу думку, що треба робити, щоб війна на Донбасі закінчилася?

— Я не знаю, як перемогти у цій війні. Мені важко уявити, як має відбуватися деокупація Донбасу. Але якщо у тебе є якась пропозиція, як щось покращити, це конструктивно. От я можу розвивати пренатальну діагностику і боротися з фальсифікаціями у наукових дослідженнях.

Мені днями потрапив на очі вірш Сергія Жадана, де є такий рядок: «Ми, капелане, мешканці міста, якого немає...» Це про нас, донеччан. Усі ці урочисті поховання, ганебні «паради полонених» — це роблять, щоб Донецьк нам навіть перестав снитися. Але є й така думка, мені її озвучила одна дуже освічена і гідна людина, що саме на людей із Донбасу, які кинули все заради любові до батьківщини, є велика надія при побудові нової країни. До речі, за час окупації різні події були на Донбасі. Пам’ятаєте, цього року на День Незалежності у Донецьку зазвучав гімн України? А десь на окупованих територіях розфарбували міст у кольори українського прапора. Безумовно, там залишається невеликий відсоток людей, які не тільки стоять на проукраїнських позиціях, а й намагаються щось зробити, щоб ненечка там існувала.

На жаль, Росія набагато сильніша за нас. Мені хочеться вірити, що війна закінчиться в один момент — як все це почалося, так і пройде. Хочеться, щоб це було швидше, бо пропаганда працює. Люди на окупованих територіях перебувають цілком під владою телебачення. Насамперед шкода діточок, підлітків, які виховуються на фейкових цінностях. Чим скоріше повернеться мир, тим швидше можна буде їм пояснити, що біле, а що чорне.

І все-таки країна вистоїть, бо наші люди неперевершені. У моєму житті за роки війни з’явилося багато нових знайомих, надзвичайних людей, вищою мірою патріотичних і гідних, зокрема серед молоді — освіченої, чесної, сміливої, справжньої. Це і дає підстави вірити, що все у нас буде добре. Питання — коли?

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments