Interesni kazki розфарбовують сірість у суспільстві

Розписи мистецького гурту INTERESNI KAZKI почали з’являтися на стінах Києва кілька років тому. Дивні персонажі, застиглі немовби уві сні. Найнесподіваніші поєднання предметів, парадоксальні ситуації, сюрреалістична атмосфера, порушені закони тяжіння. Володимир Манжос (який працює під псевдо WaOne) та Олексій Бордусов (він же Aec) невтомно обмальовують київські бетонні паркани, стіни та автомобільні розв’язки. Але часто їх вибір «полотен» невипадковий, а, так би мовити, соціально обумовлений. «День» поспілкувався з Олексієм та розпитав про мистецтво INTERESNI KAZKI, що перетворює нудний індастріал на кольоровий світ казкових сюжетів, а заразом і «зафарбовує» сіру атмосферу в суспільстві.

— Чи важко здобути дозвіл на настінний малюнок, наприклад, у Києві? З ким доводиться домовлятися?

— Практично нереально. Навіть якщо у вас є кошти на це, то вам, швидше за все, не дадуть малювати. Єдиний вихід — це створювати малюнки нелегально. Або ж давати хабарі. Раніше в Києві був головний художник міста. Ми прийшли до нього й сказали: «Здрастуйте. Дивіться, хочемо таке-от намалювати». Він відповів: «Будь ласка», і поставив свій підпис. Ми прийшли й намалювали. Дозвільна процедура тривала менше місяця. Всі були «за», чудово. Тепер у місті немає головного художника, відповідальність ніхто брати на себе не хоче. У нас є ідея проекту, яка виникла вже дуже давно. Роботи мали стартувати ще в червні-липні. Документ готовий, об’єкти вибрані, є все необхідне — немає тільки підпису уповноважених осіб, але є відписка, офіційне вибачення — мовляв, поки що ні. І оскільки проект спонсорський, а дозвільна система все гальмує, то спонсор переніс проект на наступний рік, аж до можливої відмови. Мабуть, місто ще просто до цього не готове. Взагалі, щоб зробити щось зі стінкою будинку, потрібна сила-силенна часу, грошей, сил просто для того, щоб відремонтувати, не кажучи вже про те, щоб щось намалювати. Виходить, що прогресивна ідея, яка слугуватиме благу міста, буде частиною його розвитку, поєднуватиме й благоустрій, і ремонт, і культурну складову — натикається на те, що немає нормальної процедури.

— Ваші графіті сьогодні можна побачити в Іспанії, США, Індії, Словаччині, Росії. Там такий дозвіл — така сама проблема?

— Ні, там немає з цим проблем. Хоча є деякі міста, де не дозволяють малювати, але на це є свої причини. Взагалі, ми не маємо справи з дозвільною системою заходу. Нас туди запрошують — ми малюємо.

— Багато з ваших малюнків ви створюєте на тих будівлях, що належать соціальній сфері. Зокрема на лікарнях. Отже, ви сприймаєте свою творчість у тому числі як жест соціальний?

— У першу чергу як жест соціальний. Наполовину із творчим виявом себе — десь так. Рідко ми отримуємо замовлення за гроші. Але трапляється. Найчастіше, як і у випадку з лікарнею «Охматдит», відбувається так: нам запропонували — ми погодилися. Мета цього проекту в даному випадку повністю збігалася з основною метою нашої творчості загалом — нести колір у життя людей. Чи варто говорити, що з усіх людей дітям колір та радість найбільше потрібні, особливо коли в них якісь проблеми зі здоров’ям. Особисто я ставлюся до творчості, як до духовної практики. В широкому сенсі це означає служити на благо всьому людству.

— Серед загальної сірості та депресивності, пасивності, що панують у суспільстві, ваші малюнки є своєрідними сигналами про те, що суспільство все ж таки «живе», що в ньому є здорові сегменти. Як ви сприймаєте українське суспільство сьогодні? Якою вам видається суспільна атмосфера?

— Сьогодні наше суспільство справді є хворим, більше того, стрімко деградує й вимирає. Таку картину особливо виразно можна побачити, коли є можливість порівняти з ситуацією в інших, наприклад, європейських країнах. Але не все так погано, в нас все-таки є люди, готові боротися й перемагати. Й їх немало. Особливо часто зустрічаю їх у Києві. Хотілося б вірити, що їм («Інтересні казки» я теж до них зараховую) усе вдасться.

— Громадянське суспільство в Україні має шанс?

— Хочу вірити, що так. Бо інакше тоді для чого все це?

— А яка в цьому роль художників?

— Знаєте, основне — повірити у свої сили. Адже немало було прикладів в історії, коли митці впливали на хід суспільних та державних подій. Показовою тут є історія Франції. Інша справа, що саме в Україні художники, по суті, кинуті напризволяще. Від усвідомлення цього дуже часто руки опускаються, зникає мотивація щось робити. Але все ж зупинятися не можна.

— Якою була найбільш зворушлива реакція на ваші графіті?

— Звичайно, найчастіше це щире захоплення та радість саме у дітей. Та найприємніше — чути від людей слова подяки за те, що ми своїм прикладом доводимо одну просту істину: досягти успіху в мистецтві, не граючи на ницих людських пристрастях і не прославляючи аморальність, — цілком реально. Це я тепер точно знаю!