Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Кілька слів про Анатолія Свідзинського

Інтелектуали України святкують ювілей великого вченого та громадянина
5 березня, 2009 - 00:00

Ми давно знайомі, ще з кінця сорокових років минулого століття. Анатолій учився на фізика-теоретика у Львівському університеті. Я також. Я був курсом вище. Їх була невелика група допитливих, ніби все знаючих, в’їдливих теоретиків. Анатолій завжди верховодив. Ми добре вчилися. Ми не дружили, швидше — змагалися. У нас були гарні, віддані вчителі: професори, доктори фізико-математичних наук Василь Степанович Міліянчук і Абба Юхимович Глауберман. Перший, надзвичайно культурний галичанин, був відомим у СРСР спеціалістом з фізики складних спектрів атомних систем у зовнішніх полях, другий, учень академіка Френкеля, був спеціалістом у галузі статистичної фізики. А.Ю. Глауберман був моїм науковим керівником, а В.С.Міліянчук — науковим керівником Анатолія Свідзинського. Наші керівники приятелювали між собою.

На початку п’ятдесятих років ми мали можливість познайомитися з одним із найвидатніших фізиків-теоретиків сучасності — академіком Миколою Миколайовичем Боголюбовим. На той час він завідував кафедрою теоретичної фізики Московського університету імені М. Ломоносова, входив у керівну раду Математичного інституту імені Стєклова в Москві. Ця подія стала визначальною як у житті Анатолія Свідзинського, так і в моєму. До речі, цього року Україна святкуватиме 100-річчя від дня народження М.М. Боголюбова, з цього приводу видано указ Президента України В.А. Ющенка.

А. Свідзинський поступає в аспірантуру до М.М. Боголюбова. Він робить блискучу кандидатську дисертацію під керівництвом члена-кореспондента АН СРСР Д. Ширкова, учня Миколи Миколайовича в галузі функціональних методів у квантовій теорії поля. На той час це був передовий фронт теоретичної фізики. Після закінчення аспірантури Анатолій Свідзинський працює у Харкові. Він буквально вариться у морі знань видатних фізиків та математиків Харківського фізико-технічного інституту та новоствореного Фізико-технічного інституту низьких температур Академії наук УРСР. Якраз 1962 року 22-річний Джозефсон відкриває ефект накладення хвиль електромагнітного поля при проходженні електричного струму між двома надпровідниками, розділеними тонким шаром діелектрика. А. Свідзинський береться за вивчення цього зовсім нового явища та пише чудову докторську дисертацію.

З кінця 70-х А. Свідзинський завідує кафедрою теоретичної фізики Сімферопольського університету в Криму. Пізніше Микола Васильович Багров стає чудовим ректором цього університету.

От саме тут починає проявлятися громадянська позиція Анатолія Вадимовича. Він, грамотний фізик, очолює громадський рух проти будівництва Кримської атомної електростанції. Вже був готовий майданчик електростанції, але кримчани разом з Анатолієм Вадимовичем боролись. І перемогли: будівництво АЕС припинили.

Волинь була — як забутий Богом край. Край, про який завжди говорили з ніжністю голубого лану, квітучого льону, чистих вод і озер, боліт, луків і соснових борів. Край розкинутих сіл і древнього Луцька. Потрібно було створити університет. Ішов 1992 рік. У Луцьку був педагогічний інститут. Був філіал Львівського політехнічного інституту на чолі з чудовим ініціатором розвитку політехніки на Волині, тоді ще доцентом, а нині професором, ректором Луцького національного технічного університету Віктором Божидарником. Українська природа, українське єство волинян вибухало. Незалежність України всемогутньою силою захопила Волинь. Волинська душа розкрилася своїм українським державним самовизначенням. Потрібна була людина на посаду ректора університету. Потрібен був відомий вчений, на мою думку — обов’язково природознавець.

Педінститут у Луцьку мав досить яскраве прорадянське наповнення. Там, якщо спостерігати з Києва, панував «марксизм-ленінізм». Я пропонував багатьом відомим фізикам і біологам погодитися на посаду ректора до Луцька. Але всі відмовлялися: провінція, нові люди, непочатий край роботи. Спливало багато часу, справа не рухалася.

І нараз стався контакт з Анатолієм Свідзинським. Він саме згадав про свого батька, про свій рід — великий український рід. Свідзинський без особливих вагань погодився на цю посаду. Звичайно, не один. Він разом з дружиною і дочкою утворювали могутню сімейну трійцю. Трійцю боротьби за нове українське.

Президент України Леонід Кравчук видав Указ «Про створення Волинського університету». Академік Микола Жулинський був віце-прем’єром з гуманітарних питань в уряді Л. Кучми. Прийшов час урочистого відкриття і представлення нового ректора. Я вже був звільнений з посади першого віце-прем’єр-міністра. Але разом із Миколою Жулинським ми приїхали на урочисте відкриття.

Згодом після Анатолія Вадимовича ректором був прекрасний хімік, професор Іван Дмитрович Олексіюк. Тепер університет веде чудовий господар, вчений і патріот Ігор Ярославович Коцан.

Університет відбувся!

Що ж вніс у нього Анатолій Свідзинський? Логіку та математичний апарат сучасної теоретичної фізики, сучасні лекції з квантової механіки, квантової статистики і цілу низку підручників. І цікаві напівфілософські-напівпобутові новели зі сторінок пережитого ним життя. Я вже давно переконався, що фізики-теоретики поділяються на два класи. Клас впертих копачів у глибині певної фізичної проблеми. Вони докопуються і глибоко знають саме цю відкриту і розраховану ними проблему. На інше, теж важливе, у них немає ні інтересу, ні знань, ні сили.

А є клас універсалів, що знають все, орієнтуються у всьому спектрі проблем і методів. Знають настільки, щоб запропонувати широку інформацію загалу учнів, спонукати їх знайти себе в чомусь.

Хто ж тоді Анатолій Свідзинський? Він, безумовно, універсал, але універсал дуже глибокий.

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, академік
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments