Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Коли скінчилася вистава...

Будинку ветеранів сцени у Пущі-Водиці бракує належного фінансування, а його мешканцям — людської уваги і тепла
10 серпня, 2013 - 15:55
СЬОГОДНІ АРТИСТКА ВІННИЦЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ТА КИЇВСЬКОГО ТЕАТРУ ЮНОГО ГЛЯДАЧА ЛЮДМИЛА ФЕДОРІВНА БЄЛІНСЬКА ЖИВЕ У НЕВЕЛИКІЙ КІМНАТЦІ, СТІНИ ЯКОЇ ЗАВІШАНІ ФОТОГРАФІЯМИ. КОЖНУ СВІТЛИНУ ПАНІ ЛЮДМИЛА КОМЕНТУЄ ІЗ ЗАХОПЛЕННЯМ: «ЦЕ Я ГРАЛА ОЛЕНКУ ІЗ «АЛЕНЬКОГО ЦВЕТОЧКА». А ЦЕ — Я У ГРИМЕРЦІ, ГОТУЮСЯ ЗІГРАТИ СТАРШУ СЕСТРУ ОЛЕНКИ...»
ПОЛІНА ДОЛЖИКОВА ВСЕ ЖИТТЯ ПРАЦЮВАЛА У ХАРКІВСЬКОМУ ДРАМАТИЧНОМУ ЛЯЛЬКОВОМУ ТЕАТРІ. МАЛА СПРАВУ З РУКАВИЧНИМИ ЛЯЛЬКАМИ, А ТАКОЖ ІЗ МАРІОНЕТКАМИ, ПРИ ЦЬОМУ МАЙСТЕРНІСТЮ ОВОЛОДІЛА САМОТУЖКИ. ВОНА ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЗАКОХАНА У СВОЮ ПРОФЕСІЮ. ДО РЕЧІ, ПОЛІНА ГРИГОРІВНА — НЕЗМІННА СНІГУРОНЬКА ПІД ЧАС НОВОРІЧНИХ СВЯТ У БУДИНКУ ВЕТЕРАНІВ СЦЕНИ

Будинок ветеранів сцени було побудовано 1959 року за ініціативи української актриси театру і кіно, народної артистки СРСР Наталі Ужвій. Cьогодні тут мешкають 19 колишніх акторів, письменників, солістів оперних театрів України, композиторів. Серед них — автор відомої пісні «Стожари» Володимир Кудрявцев, солістка академічної капели «Думка» Раїса Гулак, дитяча письменниця Ангеліна Студецька та інші відомі свого часу особистості.

НЕАКТОРСЬКІ ПРОБЛЕМИ

Двоповерхове помешкання має досить доглянутий вигляд, але помітні незначні тріщини на стінах, обдерта фарба на вікнах та дощові розводи на стелі. Керівник Національної спілки театральних діячів України Леонід ТАНЮК у розмові з «Днем» зазначив: «На сьогодні у Будинку ветеранів сцени немає критичної ситуації. Вона може виникнути через рік-два, якщо не буде зроблено капітального ремонту, якого вже не було орієнтовно сім років». За словами Леоніда Степановича, цього року Міністерство культури вперше за п’ять років повністю задовольнило потреби ветеранів сцени — виділило 1 380 000 гривень замість звичних 700—800 тисяч. «Помешкання надзвичайно старе та потребує інших капіталовкладень. Спілка подала клопотання державі на виділення 400 тисяч гривень на ремонт погреба та міні-котельні. Ми також хочемо, щоб будинку подарували новий автомобіль», — сказав Леонід Степанович.

Водночас актриса кіно та Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, телеведуча Олеся ЖУРАКОВСЬКА, дізнавшись про проблеми в закладі від його директора, вирішила не чекати «фінансування і поки там усе розвалиться» і самотужки взялася за поліпшення ситуації. «Господарські приміщення (де зберігаються продукти харчування тощо) в аварійному стані, уражені грибком і гнилі. Побутова техніка теж в аварійному стані: добре працюють тільки дві морозильні камери, пральні машини підтікають, тому потрібна велика пральна машина. Усе вже відпрацювало свій термін, — розповіла про ситуацію в Будинку ветеранів сцени пані Олеся. — Коли я туди приїхала, директор сказав мені, що найголовніше зараз — зробити ремонт господарських приміщень, тому що навіть продукти, які купують, до речі, на пожертви людей, немає де зберігати. Тому я взялася за цю справу, почала збирати кошти». Справа рухається, говорить Олеся Жураковська, уже складено кошторис (168 тисяч гривень) і зібрано частину коштів: «Думаю, що вже за тиждень ми візьмемося за ремонт. Я його очолюю, взяла на себе таку відповідальність, тому що треба, безумовно, відповідати за кожну копійку. Необхідну для ремонту суму ми розділили на три платежі. Cподіваюся, що люди мене не покинуть, потихеньку будемо розраховуватись». Охочі допомогти можуть перераховувати гроші на особисту картку пані Олесі в Приватбанку, її номер: 4405 8823 0205 4741, або ж віддати Олесі Вікторівні особисто. «Це абсолютно приватна ініціатива, — наголошує актриса. — У будь-якому випадку я зроблю все, що запланувала, але якщо люди мені допоможуть, буду дуже вдячна».

МИСТЕЦТВО БУТИ ПОТРІБНИМ

Дозвілля ветеранам сцени забезпечують різні благочинні організації та благодійні фонди, які разом з тим привозять до будинку корисні подарунки. Кожного свята народна артистка України Раїса Недашківська організовує для мешканців концерти та розважальну програму.

Кімнати мешканців — це справжні музеї окремих особистостей. Фотокартки, книжки, старовинні годинники, посуд, килими на стінах — антураж минулого, яке вони не хочуть відпускати. Майже всі бабусі та дідусі не мають більше нікого: ні братів, ні сестер, ні дітей, ні онуків. Все, що в них було, — це улюблена справа. Після такої уваги їм було б важко залишитися сам на сам у порожній квартирі чи домі. Ось чому більшість колишніх діячів культури обрали для себе тихе містечко серед затишного лісу в Пущі-Водиці.

Митці не виглядають безпорадними. У них завжди акуратні зачіски, напрасований одяг та накладено макіяж.

Кожен з них вартий особливої уваги. Щойно запитуєш про кар’єру, сцену, то сумні очі оживають, голос стає міцнішим, а постава ще більш граційною. Людмила Федорівна Бєлінські, артистка вінницького драматичного театру та Київського театру юного глядача ім. Ленінського комсомолу, розповідає: «Я дуже часто згадую вистави, навіть тексти деякі пам’ятаю. Усе життя я віддала театру та чужим дітям. Моя робота була нервова, та я все рівно її люблю. Навіть коли буду помирати, то скажу, що люблю театр».

Сьогодні Людмила Федорівна живе у невеликій кімнатці, стіни якої завішано фотографіями. Кожну світлину пані Людмила коментує із захопленням: «Це я грала Оленку із «Аленького цветочка». А це я у гримерці, готуюся зіграти старшу сестру Оленки». Особисте життя актриса коментує так: «Діти у мене є. Це весь ТЮГ!» Про те, як сюди потрапила, Людмила Федорівна згадує зі сльозами, бо після смерті чоловіка залишилася сама у великій квартирі, де кожна дрібниця нагадувала про рідних. Не залишилося нікого — ні тата, ні мами, ні брата, ні сестри... Пані Людмила добре пам’ятає ті жахливі моменти, коли сиділа у порожній квартирі, дивилася на велику люстру і розуміла, що не зможе жити сама. Згадує і те, як прийшла до Спілки театральних діячів, де її не впізнали, бо жінка почорніла з горя. Саме спілка допомогла переїхати до Будинку ветеранів сцени. Тут живе уже десять років. Її навідують колеги та племінниця.

Усе життя дітям присвятила і письменниця Ангеліна Тимофіївна Студецька, більше знана як Ліна Біленька. Її перші вірші опублікували у обласній газеті «Вінницька правда», а потім у журналах «Перець», «Малятко», «Барвінок». А перша збірка вийшла за океаном: «Я назвала книжку «Українським дітям в Канаді», але видавець був настільки захоплений моїми віршами, що переробив назву на «Українським дітям у всьому світі».

Зараз поетеса кожного дня власноруч переписує свої вірші в один великий зошит. Вона дуже хоче встигнути їх упорядкувати та віднести до Спілки письменників України, бо має надію, що вони когось зацікавлять. «Ми переїхали до Пущі-Водиці разом із чоловіком через те, що в будинку, в якому ми раніше жили, часто вимикали ліфт і нам було важко дістатися восьмого поверху самостійно. Тож ми продали нашу квартиру, частину грошей віддали Будинку ветеранів сцени, а на іншу половину видали книжки. Та чоловік помер кілька років тому, і я залишилася сама», — ділиться Ліна Біленька.

НАТХНЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЯ

Колишня журналістка Валентина Василівна Неледва у будинку оселилася за власним бажанням. Вона втратила чоловіка, пережила інсульт, але ніколи не скаржиться. Працювала секретарем у футбольному клубі «Динамо», на харківському телебаченні, у Спілці театральних діячів України, знімалася у фільмі «Как молоды мы были».

Валентина Василівна розповіла, що на її життєвому шляху завжди зустрічалися цікаві люди, які додавали динаміки життю. «Я не люблю бути депресивною і ніколи не впадаю у відчай. Триматися допомагає віра та рідні, які регулярно мене навідують. Син, онука та невістка дзвонять, приїжджають, хоча і дуже рідко», — розповіла Валентина Неледва.

Актор Микола Іванович Оленчук також серед ветеранів сцени. «Я працював з великими акторами у львівському театрі Прикарпатського воєнного округу (ПрикВо), в ужгородському театрі, а також об’їздив з гастролями усю Росію. Моя перша роль — письменник Часовников у п’єсі «Океан» Олександра Штейна», — розповідає він. Через свої антирадянські погляди Микола Оленчук так і не отримав звання народного: «Мені казали, що там, де можна ставити крапку, у мене буде стояти кома. Та я все зрозумів, бо ніколи не гнався за званнями». Діяч має дітей та онуків, які іноді приїжджають до нього, але він не хоче їм заважати, тому живе самотнім життям.

Спокою в будинку аж забагато. Кожен організовує своє дозвілля по-різному. От, наприклад, Анатолій Решетченко полюбляє дивитися телевізор та читати книжки або газети. Він актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, лауреат театральної премії «Київська пектораль». За свою акторську кар’єру зіграв 103 ролі. Артист три роки живе у Будинку ветеранів сцени. Про те, чому опинився тут, розповідає: «У мене хвора дружина, їй важко за мною доглядати. Умови життя влаштовують. Але грошей, як завжди, не вистачає. Мене навідують дружина, її син, студенти, у яких я викладав у Театральному інституті ім. Карпенка-Карого».

Колишня солістка Свердловського оперного театру та академічної капели «Думка» Раїса Олександрівна Гулак хоче покинути будинок, в якому живе майже 11 років: «Мрію поїхати звідси, можливо, до рідного брата в Новомосковськ. Я не можу сидіти на місці — моє гаряче серце потребує постійних змін». У неї немає своєї сім’ї, бо постійно думала про кар’єру, а діти могли їй завадити. Пані Раїса співала на конкурсах в Ялті, Москві, Відні, Санкт-Петербурзі. Співочу кар’єру позиціонує як найкраще, що було у її житті. «Коли хтось помирає, то його запитують про те, за чим би він сумував. Я можу сказати — шкодуватиму за тим, що більше ніколи не побачу квітів, які я тут вирощую, та не почую звучання музики», — розповіла «Дню» Раїса Олександрівна.

* * *

Коли вщухають оплески, у людей, для яких сцена була життям, починається зовсім інша реальність. Час забирає популярність, красу та молодість. Але не потреби у належних умовах, догляді, увазі та людському теплі. Про це варто пам’ятати і нам...

Олександра ЧЕРНОВА, Олена ЗАШКО, Літня школа журналістики «Дня», фото авторів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments