Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Коли вихід на вулицю — вже боротьба за свої права

3 грудня — Міжнародний день інвалідів. В Україні життя цих людей — щоденне долання перешкод. Звертаючись до суду за справедливістю, вони... фізично не можуть потрапити до «храму Феміди»
5 грудня, 2013 - 11:13
33-РІЧНИЙ АНАТОЛІЙ ТА 21-РІЧНА СВІТЛАНА ШУГАЄВИ — СІМЕЙНА ПАРА ІЗ СІМФЕРОПОЛЯ — МАЮТЬ ДІАГНОЗ ДЦП. ПОПРИ ЦЕ ВОНИ НАРОДИЛИ АБСОЛЮТНО ЗДОРОВУ ДОЧКУ ЕСФІР, ЯКУ МАЙЖЕ ВІДРАЗУ ЗАБРАЛИ СОЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ, ЩОБ ПЕРЕДАТИ У ДИТБУДИНОК — МОВЛЯВ, БАТЬКИ-ІНВАЛІДИ НЕ СПРАВЛЯТЬСЯ З НЕМОВЛЯМ. ПОДРУЖЖЯ ЗВЕРНУЛОСЬ ДО СУДУ

Людям з інвалідністю, похилого віку, батькам, які вимушені вирушати до суду з дитячим візочком, будівлі суду нерідко нагадують неприступний мур... Щоб захищати свої права — щонайменше потрібно зайти до суду... За даними Національної асамблеї інвалідів України, понад 50 % наших співвітчизників є маломобільними. Тобто питання доступності стосується кожного другого жителя нашої країни.

ПОЗА ЗОНОЮ ДОСТУПНОСТІ

Молода родина Шугаєвих (в обох батьків — Анатолія та Світлани — дитячий церебральний параліч) наробила «клопоту», коли народила здорову донечку Есфір. Майже одразу немовля в них забрали, вирішивши, що вони не в змозі дати належний догляд дитині. Подружжя звернулось до суду.

Однак, вирушивши на засідання до Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим, батьки, які пересуваються на візках, зіткнулися з першою перешкодою — не змогли самостійно потрапити у приміщення суду. Будівля виявилася архітектурно недоступною. Зокрема поверхня пандуса була слизькою, а кут підйому не відповідав встановленим державним будівельним нормам (ДБН). Анатолій на своєму візку не зміг проїхати крізь вузьку пройму дверей, більше того — між вхідними дверима розміщена нерозсувна решітка, яку через заіржавілість не змогли відчинити працівники суду. Завузькою, аніж ширина візка, виявилася і рама металошукача біля перепускного пункту судової міліції...

Тому Світлана вимушена була чекати на закінчення суду на вулиці, а Анатолій зміг потрапити на засідання лише за допомогою свого представника, який фактично виніс чоловіка на руках.

«Хоч я і маю законного представника, та мені було надзвичайно важливо самому побувати на судовому процесі. Я хотів висловити свою точку зору. Це ж насамперед стосується мене та моєї дочки, — наголошує Анатолій ШУГАЄВ. — Працівники суду трохи вибачались, але постійно повторювали, що «в них реально нічого немає для інвалідів». Тож мені довелося покинути візок, хворими ногами дістатися суду, щоб нарешті дати свідчення. Я все одно туди потрапив, але ж скільки приниження...».

«Доступність — це вже дуже багато: це інструмент реалізації своїх прав як громадянина України. Відсутність безбар’єрного доступу до суду суттєво обмежили можливості Шугаєва при реалізації його права на судовий захист на рівні з іншими. У цій ситуації також було порушено його конституційне право на недискримінацію», — коментує Олена ЛУНЬОВА, юрист Мережі правових приймалень Криму, координатор кампанії «Правосуддя без бар’єрів».

ЯК ТРИМАТИ ОБОРОНУ — МАЙСТЕР-КЛАС ВІД УКРАЇНСЬКОГО СУДУ

Випадок родини Шугаєвих — непоодинокий. Доступність українських судів для людей з інвалідністю і маломобільних груп населення вирішили перевірити ініціатори Всеукраїнської кампанії «Правосуддя без бар’єрів», яка тривала з травня по листопад 2013 року. Перевіряли безперешкодний вхід до будівлі суду, вільне пересування в приміщенні суду, простота перепускної системи, можливість відвідувачів користуватися санвузлом тощо.

Зокрема, за результатами моніторингу 72 суди у 16 областях України, а також м. Київ та АР Крим, з’ясувалося, що в 19 судах немає доступних елементів інформування про об’єкт, тільки 29 судів обладнані пандусами, із них 12 відповідають вимогам ДБН.

► «Доступність — це вже дуже багато: це інструмент реалізації своїх прав як громадянина України»
► «Ратифікувавши 2009 року Конвенцію ООН про права інвалідів, Україна  досі не може забезпечити безбар’єрне середовище, і, як з’ясувалося, — безперешкодний доступ до судів. Хоча у нашій державі є непогане законодавче підгрунтя, проте його ключова проблема — декларативність»

У 46 судах установлені рами металошукачів та турнікети, які зазвичай є «намертво» вбудовані перед входом. У приміщеннях суду часто не передбачені ліфти й підйомники, при тому, що канцелярія може розміщуватися на верхніх поверхах. Звичне для українських судів — завузькі двері, у 46 судах двірні пройми мають пороги понад встановлені норми, вузенькі коридори, найчастіше — з порогами та перепадами.

У 60 судах санвузли не позначені, дуже часто доступ відвідувачів до вбиралень обмежений. А ті, які для загального користування, — зовсім не обладнані для людей з особливими потребами.

«Чи не найбільше не дотримуються прав громадян, які мають порушення зору, — зауважує головний спеціаліст Національної асамблеї інвалідів Володимир АЗІН, учасник кампанії «Правосуддя без бар’єрів». — Коли така людина звертається до канцелярії чи приходить на судове засідання, то в більшості випадків її права не будуть забезпечені».

Ознайомившись із результатами кампанії «Правосуддя без бар’єрів», Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Михайло ЧАПЛИГА запевнив, що на основі цієї інформації буде внесено подання до Державної судової адміністрації (ДСА) щодо усунення недоліків, які ускладнюють доступ до правосуддя.

ЗАКОН Є — ГРОШЕЙ НЕМАЄ?

Ратифікувавши 2009 року Конвенцію ООН про права інвалідів, Україна  досі не може забезпечити безбар’єрне середовище, і, як з’ясувалося, — безперешкодний доступ до судів. Хоча у нашій державі є непогане законодавче підгрунтя, проте його ключова проблема — декларативність.

Так, у захисті своїх прав людина з інвалідністю може спиратися, зокрема, на Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Прийнята державна програма «Національний план дій щодо реалізації конвенції ООН про права інвалідів до 2020 року». Також є Доручення Президента України від 23 жовтня 2012 року, відповідно до якого до червня 2013 року потрібно за участю Державної судової адміністрації обладнати пандусами і кнопкою виклику приміщення судів з урахуванням державних будівельних норм.

Та й самі судді визнають актуальність питання архітектурної доступності судів. Улітку цього року на засіданні Ради суддів загальних судів було вирішено рекомендувати Державній судовій адміністрації України вжити заходи, спрямовані на пристосування приміщень місцевих та апеляційних загальних судів під потреби маломобільних груп населення (п.3 рішення Ради суддів загальних судів від 24.07.2013 № 61).

Однак тотальну недоступність українських судів представниця ДСА пояснює відсутністю коштів. Христина ГОНЧАРИК, головний спеціаліст сектору забезпечення взаємодії з органами державної влади управління правового забезпечення ДСА України, каже: «Ми можемо діяти тільки в межах бюджетних призначень... Робота робиться — встановлюються інформаційні таблички, пандуси, але дуже повільно... через недостатність фінансування. Ми зверталися, щоб нас включили в Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів, але нам, на жаль, відмовили».

Держава дає гроші — інша справа, на що вони витрачаються, переконаний Павло ЖДАН, заступник начальника управління політики соціального забезпечення інвалідів Міністерства соціальної політики. Так, у проекті «Національного плану дій» Міністерство соцполітики пропонувало дати завдання Міністерству юстицій стосовно внесення змін до Закону «Про судовий збір», згідно з яким частина коштів від судового збору використовувалася б саме на облаштування судів з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Однак ця пропозиція не була підтримана, і Національний план «не враховував вирішення цього питання».

Павло Ждан також наголошує, що упродовж поточного року Державна судова адміністрація може отримувати позапланові надходження судового збору, який відповідно до Бюджетного кодексу спрямовується, зокрема й на зміцнення матеріально-технічної бази судів.

ПРО ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Координатори кампанії «Правосуддя без бар’єрів» переконані: здоровий глузд часом важить більше, ніж гроші. Адже навіть тоді, коли надають кошти, наприклад на встановлення пандуса, їх витрачають не по-господарськи. Високий кут нахилу, слизька поверхня, відсутність поручнів — такою «новенькою» конструкцією ніяк не можна користуватися. І вона радше виконана для «галочки», ніж для організації безбар’єрного простору.

Давно розроблені нормативні документи (зокрема, базовий ДБН В.2.2.-26:2010), в яких майже досконало прописано, яким має бути архітектурно доступне приміщення судів. Там навіть передбачено кількість людей з інвалідністю та маломобільних груп, які можуть брати участь у судовому засіданні. Однак чомусь інспектори, які перевіряють дотримання ДБН, крізь пальці дивляться на порушення, наголошує начальник відділу нормативно-правового та юридичного забезпечення діяльності НАІУ Лариса БАЙДА.

«Знаходяться кошти, будуються «умовні» пандуси, які не відповідають ДБН, але ними нібито «вирішують» питання доступності. Якщо йде реконструкція приміщень, то чому не враховуються потреби маломобільних груп населення? Усе це є нецільовим використанням коштів», — каже Байда.

...«Суд — це тільки маленька частина, — підсумовує Анатолій Шугаєв. — Коли ми переоформлювали документи, Світлана змінювала прізвище, то в РАЦС неможливо було потрапити — там пандус узагалі не передбачено. У перинатальному центрі взагалі неможливо було пересуватися коридорами, користуватися туалетом. У магазин не зайти — мені доводиться викликати продавця, й на вулиці купувати продукти. Це ж ненормально...»

Продовження теми: Безбар’єрність... за 365 тисяч доларів

Ірина ВИРТОСУ, Центр інформації про права людини
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments