Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Країна вільних

Головний підсумок сьогоднішнього дня – люди
17 червня, 2018 - 16:12

Цьогорічний Марш Рівності, що проходив у рамках тижню захисту прав ЛГБТ-спільноти “Київпрайд”, починався, як завжди, на розі вулиць Богдана Хмельницького й Володимирської, неподалік від Національної опери. Минулого року опоненти Маршу прийшли на місце проведення акції з ночі. Розвісили по маршруту образливі плакати, підігнали машину з гучномовцями, з яких транслювали параноїдальні проповіді.

Цього разу правоохоронці вирішили обмежити доступ ще з вечора суботи, чим викликали роздратування мешканців центру міста. А втім, як довели події наступного ранку, така тактика виправдала себе.

Загалом, цього року стало помітно, що і запал, і творчі ідеї в агресивних гомофобів  близькі до вичерпання. Вже ніякі організації не обіцяли “криваву кашу”, як колись раніше. Тих з нечисельних провокаторів, які таки отаборилися в місці проведення Маршу з чітко агресивними намірами, поліція витіснила близько 6 ранку. Як часто буває з ультраправими, все перетворилося на дешеву клоунаду. Спочатку перед кордоном на Богдана Хмельницького стояли контрпікетники, що пропонували “взяти в рот шоколадного Рабиновича” й закликали “Рабинович, введи ЛГБТ-режим”; до чого тут цей сумнівний політик, пояснити вони не могли.  Кілька спроб протидії трапилися вже по ходу колони. Поліція послідовно виводила традиційно стурбованих діячів з транспарантами “Діти мають право на тата і маму”, “Ні диктатурі (?!) ЛГБТ”, кількох похмурих хлопців, що намагалися вклинитися в маніфестацію зі скандуванням “Стоп парад!” і якогось уже повністю неадекватного добродія, який з папірцем “Почему, если мужчина думает что он марсианин или Наполеон, то его лечат, а если считает что он женщина, то его права защищают?” (авторська пунктуація збережена) намагався кинутись під колеса вантажівки з музикою.

Що стосується власне Маршу, то він став набагато чисельнішим. Цього року організатору активніше задіяли соціальні мережі – той-таки “Інстаграм” – і в підсумку до акції долучилася маса студенток і студентів. Колона, що зазвичай вміщалася у відрізок Володимирської між перехрестями з бульваром Шевченка і вулицею Богдана Хмельницького, цього разу розтягнулася вниз по Хмельницького; загалом вийшло аж ніяк не менше за 6000 – тож вочевидь ми вперше маємо Марш рівності, який за кількістю учасників перевищив кількість поліцейських, що його охороняли. Щодо останніх варто зауважити, що свою роботу вони виконали блискуче.

Музичну атмосферу створювали три машини з динаміками: одна з них – візуальний центр акції -  платформа з яскравим трансвеститським шоу. Звісно, що й шоу, й музика – це лише форма, зміст же серйозний і важливий: права меншин, свобода самовираження. Це відбивалося на гаслах Маршу: “Сила у впевненості”, “Не залишити нікого осторонь”, “Маю право на кохання і на вільне існування”, “Наша традиція – це свобода”, “Права людини – моя гордість”, “Всі рівні – всі вільні”, “Україна єдина – і ми її частина”, “Право взятися за руки”, “Країна вільних: будь собою”.

Головний підсумок сьогоднішнього дня – люди. Стільки нових, молодих, цікавих, незагальних обличь важко й пригадати. Марш Рівності остаточно вийшов за рамки суто субкультурної події – тепер це загальноміське, загальнокиївське явище. Успішний шкіц країни вільних людей – якою Україна обов’язково стане.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments