Всяка диктатура вільного слова не терпить.
Сергій Єфремов, український громадський, політичний і державний діяч

«Крім Бандери, були й інші такі, як Олег Штуль»

Богдан Зек відкриває малознані сторінки української історії
11 жовтня, 2018 - 11:26
РОДИНА ШТУЛІВ. ОТЕЦЬ ДАНИЛО ШТУЛЬ ТРИМАЄ ЗА РУКУ СИНА ВАСИЛЬКА, А БІЛЯ МАМИ АНТОНІНИ СИДИТЬ ОЛЕГ ШТУЛЬ. 20-ТІ РОКИ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

Провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею Богдан ЗЕК став одним із переможців рейтингової акції «Музейна подія року» з проектом «Комплекс заходів до 100-річчя від дня народження Голови Проводу ОУН Олега Штуля (1917—1977)». Треба відзначити, що над проектом він працював один, на відміну від інших учасників, що брали участь цілими музейними колективами. Те, що робить Богдан, дуже важливе для української історії, бо відкриває її малознані сторінки. Чим зацікавила його постать Олега Штуля, життя якого тісно пов’язане з Волинню? Що робила на Волині Олена Теліга, яка приїжджала в село Заліси на Ратнівщині, і як її життя пов’язане з Штулем? Про це — наша розмова з Богданом.

— Як ви самі колись висловилися, «в Україні всі знають лише про одного провідника ОУН, Степана Бандеру, але були й інші такі, як Олег Штуль. Вони не менше любили Україну. Все своє життя марили Україною, присвячували їй усіх себе. Повернути б сьогодні цих людей назад. Немає в України державних мужів, хоча політиків більше ніж треба». Ваш інтерес до постаті Штуля вилився вже в підготовку праці «Олег Штуль у боротьбі за Україну».

Під час Другої світової війни Штуль перебував у партизанському штабі Тараса Бульби-Боровця. Після її закінчення був головним редактором газети «Українське слово» в Парижі, працював на різних посадах у ОУН(М), а після смерті Андрія Мельника став головою Проводу ОУН. Розкажіть, чому нам має бути цікавим Олег Штуль, про його значення в українській історії, історії державності.

— Постать Олега Штуля мене зацікавила ще зі студентських часів. Одного разу я прочитав, що він став Головою Проводу ОУН після смерті Андрія Мельника, але написано про нього було лише одним реченням. Після цього я почав шукати більше інформації, але відповідей на свої питання так і не знайшов. Так сталось, що він опинився поза увагою українських істориків, окремого дослідження як монографія йому ніхто не присвятив. Окрім того, Олег Штуль був моїм земляком — волинянином, хоча на Волині, завдяки старанням радянської влади, про нього фактично ніхто й не знав. Найголовнішим стимулом досліджувати постать Штуля було те, що він хотів об’єднати всі проукраїнські сили, чого, власне, не вистачає нашим політикам, у складний для держави час. Штуль має посісти гідне місце в історії, бо своє життя він присвятив Україні. Навіть у заповіті пан Олег просив вибачення у власної сім’ї за те, що турбувався більше про національні інтереси, аніж свої власні. Чим не приклад українським політикам?

— Презентація вашої книжки відбулася в Парижі. Як її сприйняла українська діаспора?

— Презентація відбулася 16 березня 2017 року в Культурно-інформаційному центрі при Посольстві України в Парижі. Організаторами заходу виступили Оксана Мізерак — голова українського літературного клубу Парижа, українське посольство і безпосередньо син Олега Штуля — пан Данило, який, за прикладом батька, займається українською громадською діяльністю у Франції. На презентації, яка водночас стала вечором пам’яті з нагоди 100-річчя від дня народження Олега Штуля, були присутні представники української діаспори, громадяни Франції, а також усі ті, хто цікавиться Україною. Найважливіше, що на заході були присутні друзі Олега Штуля, які поділились про нього своїми теплими спогадами.

Презентацію відкривала Наталія Кочубей — голова культурно-інформаційного центру українського посольства, та Оксана Мізерак. Пан Данило Штуль прочитав присутнім поему Карти Калитовської «Париж Олегові Штулеві». Звичайно ж, найбільше часу забрав мій виступ. Цікавим був виступ Тараса Горішнього — голови Репрезентативного комітету української громади Франції, який розповів присутнім про внесок Олега Штуля в заснування Світового Конгресу Вільних Українців. Далі ми говорили про нашу історію і сьогодення. Незважаючи на те що представники діаспори є громадянами Франції, вони цікавляться подіями в Україні, вони хочуть знати історію, для них це важливо. Навіть будучи далеко від Батьківщини, вони зберегли мову і традиції, і цього, напевне, в них слід повчитись. Адже не кожен громадянин України знає українську мову, цікавиться історією та пишається нашою культурою.

— Олег Штуль мешкав у селі Заліси, де служив священиком його батько. Розкажіть трохи про отця Данила, його українство, і окремо — про приїзди в Заліси Олени Теліги.

— Родина Штулів часто переїжджала, бо змінювалися парафії отця Данила. Не останньою причиною того була його проукраїнська позиція, яка не дуже подобалася польській владі. У селі Залісах Ратнівського району Волинської області Штулі почали проживати з 1938 року. Це була остання парафія священика Данила, в якому його родина була разом — була щасливою. Бо з початком Другої світової війни сини Олег і Василь вступили до лав українського визвольного руху, а 1945 року отця Данила заарештувала радянська влада за те, що був українським патріотом. Після цього ніхто з членів сім’ї ніколи одне одного не зустрічали. Між Олегом і батьком велось лише листування, та й то її пильно перевіряло КДБ.

Саме в Заліси в гості до Штулів приїжджала відома українська поетеса Олена Теліга. Олег приятелював із нею, вони обоє любили Україну, її історію, культуру, а найбільше, напевне, літературу. Їх поєднувала також і громадська діяльність, згодом боротьба в лавах ОУН(м). Олена захоплювалася розумом, ерудицією Олега Штуля, вона передбачала його участь у майбутній боротьбі, доказом чого є сонет «Напередодні», який вона присвятила йому. Теліга у житті Штуля, безумовно, посідала окреме місце, в пам’ять про неї 1977 року у світ вийшов збірник, редактором якого став її друг Олег. Хтось каже, що Штуль і Теліга кохали одне одного, можливо, але й можливо те, що їх поєднувала спільна любов до України.

Батько Олега Штуля, як і батько Степана Бандери, був священиком. Отець Данило — це постать колоритна. За першою освітою — вчитель, брав участь у Першій світовій війні. Справою його життя були також Україна і Українська Православна Церква. Ще за Польщі він організовував хресні ходи, опікувався культурними справами. Після 1939 року розпочалися його утиски тепер уже з боку радянської влади. Маючи досвід бути переслідуваним, отець Данило не побоявся, розгорнув таку саму бурхливу діяльність і в час німецької окупації. Організував «Просвіту», збирав кошти на пам’ятник «Полеглим за Україну», урочисто освятив у храмі синьо-жовтий прапор. Після війни священик Штуль відмовлявся повертатись у лоно російського православ’я, чим і наразив себе на небезпеку.

Доля родини Штулів — це доля сотень тисяч українських родин, які приносили себе в жертву на вівтар державності. 

— У селі Лопатичі на Житомирщині, де народився Олег Штуль, нещодавно відкрили йому пам’ятник. Хто це ініціював і втілив у життя? Ви ж були на відкритті цього пам’ятника.

— Олег Штуль народився 1(14) липня 1917 року в селі Лопатичі Олевського району Житомирської області. Річ у тім, що територію Західної Волині 1915 року було окуповано німецькими та австро-угорськими військами, тому родина Штулів на той час перебувала в евакуації. Незважаючи на те що сім’я проживала там короткий час, місцева громада доклала зусиль для вшанування свого земляка. Минулого року на честь Олега Штуля проведено фестиваль «Олевська республіка», відкрито меморіальну дошку. Цього року, 16 вересня, свої двері відвідувачам відкрила й музейна кімната Олега Штуля в Лопатичах. Добре, що ім’я патріота нарешті повертається в Україну. Шкода, що на Волині він усе ще належним чином не визнаний, хоча за всіма правилами логіки саме вона мусила популяризувати його ім’я. 

— Тема Штуля у ваших наукових дослідженнях уже вичерпана, чи маєте ще дослідження з цієї теми?

— Постать Олега Штуля, його внесок у історію української державності потребує подальших наукових студій. У своїй скромній праці я лише привернув увагу до його особистості. Та й ця книжка могла б не побачити світ, якби не підтримка директора Волинського краєзнавчого музею Анатолія Силюка і власне видавництва «Літопис УПА», яким я висловлюю щиру вдячність. Сподіваюсь, що з Божою поміччю до 110-ї річниці від дня народження Олега Штуля я зможу підготувати про нього нове дослідження широкого формату.

Розмовляла Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото надані Богданом ЗЕКОМ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments