Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Лектор помилився аудиторією

Патріарх Кирило говорить в Україні все те, що мав би сказати президентові Медведєву та прем’єру Путіну...
4 серпня, 2009 - 00:00
ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ПАТРІАРХА КИРИЛА В КРИМУ / ФОТО РЕЙТЕР

Хоча візит Патріарха Кирила до України ще не закінчився, більшість етапів його вже позаду, особливо кримський на який Патріарх, напевно, покладав великі надії. Цілком очевидно, що візит задуманий і здійснюється такою ж мірою пастирським («я їду молитися»), як і політичним, оскільки зустрічей з політиками, переважно в регіонах, у Патріарха Кирила було рівно стільки ж, скільки й із парафіянами. А за кількістю промов і проповідей, повчань і напоумлень візит можна цілком вважати величезним «лекторським турне». Часом здавалося, що виголошення перед телекамерами різноманітних сентенцій, у яких раз у раз мусуються одні й ті самі далеко не безперечні постулати, і є справжньою метою патріарха...

У той же час, після кожного нового «пастирського напоумлення» залишалася певна недомовленість, почуття логічної незавершеності, яке з’явилося ще напередодні візиту й не зникало всі його дні. По-перше, й сьогодні ще неможливо відповісти на запитання: в якій ролі до нас приїхав патріарх Московський Кирило й, з другого боку, чи цілковито Патріарх Кирило усвідомлює, куди саме він приїхав? Уже його відповіді на запитання журналістів напередодні візиту спантеличили аналітиків. Патріарх Кирило сказав, що говоритиме з Президентом України Віктором Ющенком «про те, що можна й треба зробити для того, щоб був мир в Україні й мир навколо України». І це не обмовка й не помилка. «Я думаю, що сьогодні Україна потребує такої сильної молитви, в надії на те, що Господь принесе мир в Україну, а також через цей мир зробить людей щасливішими», — сказав Патріарх Кирило журналістам після закінчення церемонії відкриття музею імені Алексія II на Валаамі. Мимоволі склалося враження, що Патріарх вважає Україну не лише країною, охопленою громадянською війною, а й країною, що веде як мінімум декілька воєн з сусідами. Чи, можливо, Патріарх вважає, що настання миру в Чечні, Інгушетії, де гинули раніше й гинуть зараз не лише мусульманські шахіди, а й у величезній кількості й особисто його християнські парафіяни, або виведення російських військ з Південної Осетії й Абхазії, де з обох сторін гинуть християни, — залежить від Президента України?

Примітно, що у воскресінні в Севастополі Патріарх Кирило попередив: і не дай Бог, щоб брати дивилися один на одного через приціл. Його пастирське, патріарше побажання й турбота про благо російських і українських моряків цілком зрозумілі, але вони викликали б у парафіян більше довіри й розуміння, якби патріарх рік, а ще краще півтора року тому — перед серпнем 2008! — спрямував свій гучний голос проти того, щоб такі ж брати-християни припинили дивитися один на одного через приціл на Кавказі, що, на відміну від Севастополя, було б набагато доречніше. Але щось ніхто не може пригадати заяв російського патріарха в липні-серпні минулого року...

Ми не можемо допустити, що Патріарх Кирило не був щирим у своєму бажанні укріпити мир «навколо України», а це означає й у його країні — Росії, й у Придністров’я, і в багатьох інших гарячих точках СНД. Його голос, принаймні, звучав цілком щиро. Але тоді залишається тільки висловити припущення, що, говорячи про мир перед телекамерами в Україні, Патріарх Кирило сподівається, що кожне сказане ним слово з розумінням буде сприйняте в Кремлі, оскільки, напевно, у своїй країні Патріарх не має можливості відкрито сказати все те, що він думає, й тільки тому йому довелося скористатися свободою слова в Україні.

Не можна ж дійсно припустити, що Патріарх не помітив, як під час візиту він уже перетнув російський кордон і користується гостинністю іншої держави й іншого народу?

З другого боку, хоча Патріарх Кирило користується цілком заслуженою славою інтелектуала й книголюба, може ж так статися, що книга екс-президента України Леоніда Кучми «Україна — не Росія» так і не трапилася йому на очі? Але не могли ж не лягти на стіл такого відданого миротворця ті численні книжки, що вийшли в його країні Росії протягом останнього року й у яких російські ж автори, православні християни, барвисто змальовують блискавичні воєнні операції російських військ усіх родів на території України? А вийшло їх великими накладами не менш як десяток! І Патріарх Кирило не піддав анафемі ні ці книжки, ні цих авторів! І навіть не висловив своєї думки про саму ідею російської воєнної інтервенції до України, яка так широко — не лише в ЗМІ, а й у книжках! — зараз пропагується в Росії. Хоча, якщо подумати, в цих книжках, допускається страшна річ — війна між віруючими однієї й тієї ж церкви, яка сьогодні вручена Патріарху Кирилу! Де голос миротворця й миролюба? І не просто ж так, як виявили соціологи, великий відсоток росіян, вихованих їхнім телебаченням, вважає українців і Україну щонайпершими ворогами. А чому мовчить миротворча й людинолюбна проповідь російської церкви, чому мириться з явними витівками антихриста? Чи, допустимо крамольну думку, патріарх вважає, що через приціл не можна дивитися лише тим братам, які перебувають по наш бік кордону, а тим, що по той бік, російський, — можна? Інакше Патріарх мав би говорити про це не стільки в гостях, скільки вдома, й не з президентом сусідньої держави, а з керівництвом своєї. Повідомлення про те, що «Патріарх Кирило молитиметься за мир в Україні» — дуже втішне, але при цьому слід думати, що за мир у Росії патріарх уже успішно й результативно помолився?

На жаль, немає відповіді й на запитання, а в ролі кого до нас приїхав Патріарх Кирило. Я думаю, що багатьох в Україні здивувала новина, широко розтиражована за день до приїзду глави російської церкви: «Патріарх Кирило допитає Ющенка». Хто цікавиться, може ще й зараз знайти цей пасаж на сайті «1+1» за адресою: http://tsn.ua/ru/ukrayina/patriarh-kirill-doprosit-yushchenko.html. Якщо тут і є домисел журналістів, то зовсім трішки, бо Патріарх Кирило дослівно казав так: «Тему релігійного життя на Україні ми обговорюємо з різних точок зору, і я вважаю, що ми продовжимо цю розмову. Але, розвиваючи цю тезу про становище релігійних організацій на Україні, я думаю, що в спілкуванні з Віктором Андрійовичем я дозволив би собі поставити й деякі конкретні запитання», — сказав Патріарх Московський, відповідаючи на запитання кореспондента УНІАН на зустрічі з провідними українськими ЗМІ, що відбулася в Москві напередодні його візиту до України.

Не є таємницею, що навіть слабке нинішнє вільнодумство УПЦ Московського патріархату, яка дедалі частіше проводить власну політику, не до вподоби Патріарху Московському, який у своїй Патріархії старається встановити жорстку лінію, адже Патріарха навіть у Росії називають «Путіним від православ’я» і завзятим державником. Наприклад, Священний Синод УПЦ МП публічно назвав Голодомор геноцидом (тоді як РПЦ називає його лише «трагедією»), припинена діяльність агресивних проросійських православних братств і засуджено надмірний культ царя Миколи II, УПЦ МП допускає зняття анафеми з гетьмана Мазепи. У зверненні з приводу візиту патріарха Синод УПЦ МП називає його, проти звичаю, не предстоятелем (тобто лідером) церкви, а лише Патріархом Московським. Більше того, дедалі частіше в УПЦ МП допускається думка про те, що настав уже час об’єднання й подолання розколу, про необхідність створення в Україні помісної церкви.

Допустімо, що Патріарх Кирило з цих питань не згоден з Президентом України Віктором Ющенком, хоча якщо церква в нас дійсно відділена від держави і якщо державі не дозволено втручатися в справи церкви, то слід визнати, що такою ж мірою й церкві не дозволено втручатися в справи держави. Але чи зобов’язаний при цьому Патріарх Кирило зважати на колективну думку УПЦ МП, яку він урочисто назвав самостійною й помісною церквою в Україні, із цих же питань, чи він має право ігнорувати її думку?

З усього видно, що патріарх Кирило приїхав не для того, щоб дискутувати, а для того, щоб своїм красномовством напоумити не стільки парафіян, скільки служителів церкви. Це для них він суворий ревізор! Тому коли з питань Голодомору й помісної церкви Патріарх заперечував Віктору Ющенку, то ці заперечення адресувалися не стільки Президентові України, скільки служителям і діячам УПЦ МП — не смійте сваволити! У багатьох промовах Патріарх Кирило пропагує й відстоює єдність, але всім священикам він залізним голосом втлумачував, як його треба розуміти: це не єдність усієї української церкви, а єдність частини українських віруючих УПЦ МП з РПЦ, і не з ким більше. У його вустах «зберегти духовну єдність православного народу» — це не заклик до єдності всіх українських віруючих між собою і зі своєю державою, а єдність громадян України з іноземною державою, представленою у нас її церквою.

«Живучи в різних державах, свято збережемо заповідану святим князем Володимиром духовну єдність. У цій єдності наша сила», — говорить Патріарх Кирило, який славиться своїми історичними знаннями, але чомусь не усвідомлює, що князь Володимир не міг ні закликати до єдності з Москвою, ні заповідати її просто тому, що тоді її ще взагалі не було. А тим паче не міг говорити, що саме «в цьому наша сила». Хоча тут усе питання в тому, як розуміти слово «наша». Адже майже половина парафій РПЦ міститься в Україні, а на Великдень, наприклад, храми в Україні відвідало більше людей, ніж у Росії, а кожна церква — це значний грошовий прибуток, адже парафії УПЦ МП — левова частка ринку церковної продукції для РПЦ. І без України РПЦ уже не найчисленніша православна церква, і її суперництво з Константинопольським патріархом тоді втрачає сенс. Хіба можна цього позбавитися?

Узагалі, вже за перший тиждень візиту Патріарх Кирило наговорив стільки, що аналітики за голову беруться. «Ми пройшли через страшні роки безбожжя й у відповідь на нашу декларацію, що ми хочемо жити без Бога й будувати світ без Бога, вмилися кров’ю, зруйнували свою країну. Але, на щастя, схаменулися. Сподіваюся, що вчасно схаменулися», — говорив Патріарх. Де ви, історики? «Роки безбожжя» — слід розуміти, період комуністичного атеїзму, чи не так? Тобто період першої половини ХХ століття. Але чи знає Патріарх Кирило, що саме в цей час ми, хоч і дійсно «вмилися кров’ю», але країна та, яку Патріарх має на увазі, тобто, ймовірно, СРСР, була не зруйнована, а створена саме тоді — 31 грудня 1922 року. А більшість храмів була висаджена в повітря й перепрофільована саме в 20—30-ті роки й саме в тій країні. А вже в другій половині минулого століття й не було такого смертельного безбожжя — принаймні, до розстрілів священиків і руйнування храмів не доходило! 80—90-ті роки й зовсім можна вважати ренесансом віри в Бога — напівзруйновані будівлі храмів перетворені було на склади й стайні, почали повертати колишнім власникам, а країна, як на зло, саме тут, а не в період безбожжя, й розвалилася. Леніна й Сталіна, головних безбожників, які створили СРСР, важко уявити в храмі зі свічками в руках, зате Єльцин і Кравчук, які буцімто «розвалили країну», стали завсідниками всіх церковних свят. Та й храм Христа Спасителя в Москві відбудовано вже за Єльцина, тобто внаслідок того, що розвалився СРСР. Тож не все сходиться в словах Патріарха зі дійсною історією. Насправді країну створили в самий розпал безбожжя й поширили його на всі об’єднані нею території, а коли поступово повернулися до Бога, країна й розвалилася. Чи є тут причинний зв’язок, судити самому Кирилу, адже він не може цього не розуміти. Але тоді навіщо ж він нас обманює? Навіщо стверджує: «Але, на щастя, схаменулися. Сподіваюся, що вчасно схаменулися»? Як це треба нам розуміти? Як те, що предстоятель церкви, відділеної від держави, печеться про відродження зруйнованої держави, в якій вона ж, церква, як і вся віра в Бога, отримали практично смертельний удар, якого не знала жодна церква в світі? Та й хто схаменувся? Що, в нас уже йдуть процеси відновлення СРСР? Чи Патріарх Кирило цього лише хоче? Саме з цим він хоче звернутися до своїх віруючих? Тобто із закликом до перегляду сталих кордонів? І це справа Патріарха?

Патріарх Кирило — завзятий антизахідник. Його неприйняття Заходу цілком очевидно демонструє його виступ на «Інтері» (й не лише на ньому), і він будується на тому, що на Заході, мовляв, одне «прагнення ситості», а тут — унікальні етичні цінності. Я спеціально стежив за всіма промовами Патріарха — зможе він хоч раз назвати хоч одну таку «нашу слов’янську» цінність, якої б не було на Заході? Не назвав. Його промови про це перетворилися на жваву гру словами, адже реально на ситому Заході й моральних цінностей значно більше, ніж у Росії й ситих, і духовних разом узятих. Тому й прагне вона ще з часів СРСР туди, тобто до бракуючої ситості, до споживання, яке Патріарх Кирило чомусь в Україні засуджує з таким же запалом, як раніше в СРСР це робив Секретар ЦК КПРС Єгор Лігачов, хоча рівні споживання в СРСР і на Заході були непорівнянні ні за кількістю, ні за якістю. Та й філософія споживання сьогодні зовсім інша, ніж тоді.

Мені чомусь здається, що, голосно кажучи про успішність цього візиту, сам Патріарх Кирило в душі розуміє, що насправді він не такий уже й успішний. Хоча б тому, що тільки дуже зашорені глядачі, що спостерігають за візитом, можуть не розуміти: Патріарха відіслали до України, щоб церковними методами відтягнути Україну від Європи, затримати її ще якийсь час у геополітичній орбіті Росії. Інакше чому б він уже зараз заявляв, що приїде до України ще раз уже наступного року. Це нам застереження: Україну на Сході не вважають і не збираються вважати — навіть ієрархи РПЦ! — не лише самостійним народом, що має право на самовизначення, й суверенною державою, а й навіть церквою, що має право на автокефалію. А щоб ми цього не помітили, Патріарх Кирило привіз до Україну «слов’янські цінності» й «слов’янський мир», які, буцімто, нам, слов’янам з України, перестали бути властиві. Чи він побоюється, що з певного часу «європейські цінності» й «українські цінності» — це майже одне й те саме?..

Відмітною ознакою візиту Патріарха Кирила є той факт, що в ньому разюче мінімізована роль предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира. Він мовчазно, мов тінь, присутній на тлі Патріарха Кирила, який скрізь лідирує, як господар. Хоча й під час візиту Патріарха Константинопольського Варфоломія, й під час візиту патріарха Алексія II митрополит Володимир був справжнім господарем. У той же час, Патріарх Кирило на цьому тлі з лихвою задовольняє свої амбіції керувати й бажання впливати на політику, чого в самій Росії йому поки робити не дають. Ще й тому Патріарх Кирило буде часто і з задоволенням їздити до України й у майбутньому й докладе всіх сил для того, щоб спрямувати в потрібне русло «слов’янських цінностей» не тільки громадсько-релігійну й політичну думку в Україні, а й політичні процеси, наприклад, вибори майбутнього президента України.

Але все ж... Україна — не Росія.

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ