Марафонська дистанція для України

Перший день «ІІІ Форуму десятиліття: громадянське суспільство, що трансформується» стартував із аналізу факторів, які стимулюють та стримують розвиток країни. Своїми думками поділився радник трьох президентів України, учений-економіст Олександр Пасхавер. Він зазначив, що вектор України на Європу — це неминучість, а не політичний чи комерційний проект.

«Є фактори, які гальмують рух України до Європи, — це цінності, які сповідує більшість пасивного населення України, це стратегія виживання, яка була нав’язана історією нашої держави. Тобто ми виробили стратегію, як виживати у вкрай тяжкі роки, починаючи ще з 20-х минулого століття. Тіньова економіка — це теж стратегія виживання. І вона нас врятувала. Але вона протилежна європейським цінностям», — вважає Олександр Пасхавер.

Під час дискусійних панелей Східноукраїнського форуму учасники торкалися питань, які стосувалися міграції, демографії та культури. Вони запитали у спікерів, серед яких були представники державних інституцій, чи подбає держава нарешті про «соціальні ліфти», які б допомогли повернути в Україну «мізки», студентство, яке виїхало за кордон. Соціолог Олена Малиновська відповіла — науковці давно переймаються цим питанням, але дослідження свідчать, що нині для людей ключовим чинником є самозбереження, і молодь не повернеться, поки не буде розуміти, що захищена в усіх сферах життя. Аналіз реформ, який пропонували на розсуд учасників форуму спікери, свідчив — сподіватися на швидкі зміни не варто. Експерт із довготермінових стратегій Євген Глібовицький зазначив: «Україні потрібно налаштуватися на марафонську дистанцію. Це рух на 2-3 покоління».

Він говорив про те, що найбільше реформування нині потребують системи освіти та охорони здоров’я. Його думки в чомусь перекликалися зі словами Олександра Пасхавера, який теж стверджував, що на швидкі зміни українцям налаштовуватися не слід, і, знову ж апелював до цінностей, та пояснював, чому запозичені законодавчі ініціативи в Україні не спрацюють як і «стратегія Бальцеровича».

«Ми не підемо шляхом Польщі, Чехії та Естонії — наш процес буде набагато складнішим і повним протиріч. Нам доведеться деякі реформи робити неодноразово, тому що цінності українців змінюються. Це наш шлях, і якщо ми його усвідомимо, будемо йти легше», — стверджує Олександр Пасхавер. До речі, він назвав «безвіз» надзвичайно потужним фактором, який сприяє зміні цінностей.

ДЕРЖАВА VS ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Про те, як громадські організації допомагали і допомагають державі впоратися з викликами, до яких вона виявилась не готовою, розповідала на дискусійній панелі «Змінювати чи замінювати?» Юлія Конотопцева з волонтерської організації «Станція Харків».

«Наша організація, у певний час, закрила ті «дірки», які залишилися від неспроможності держави реагувати швидко і якісно на зміни. Коли ми працювали з переселенцями в Харкові 2014 року, державна система була паралізована. Жодної допомоги, крім консультації і перенаправлення людей до нас, вона не могла надати», — каже Юлія Конотопцева. За її словами, не має організація допомоги від держави і нині, ба більше — її дивує і обурює те, що в Україні, порівняно з розвиненими європейськими країнами, досі не зрозуміли — громадські організації можуть надавати деякі соціальні послуги швидше, дешевше та якісніше, ніж державні інституції. І державній машині потрібно з цим змиритися, не встромлювати палиці в колеса справжнім громадським організаціям, створюючи їх фейкові провладні клони. Як приклад громадська активістка і волонтерка наводить ситуацію в Німеччині, де функцію надавати деякі соціальні послуги держава передала громадським, волонтерським організаціям, церквам, бо там співробітники більше налаштовані допомагати людям, ніж, наприклад, чиновники.

За словами Юлії Конотопцевої, за останній рік «Станція Харків» залучила 15 мільйонів гривень донорських коштів на соціальні проекти, і вже давно довела свою ефективність. Проте, зважаючи на її досвід і досвід її «колег», волонтерка стверджує — держава робить велику помилку, бо намагається їм заважати виконувати громадські функції, а не допомагати. Головною помилкою волонтерського руху Юлія Конотопцева вважає розчарування і відчуття «ми нікому не потрібні». Вона сподівається — державні установи перестануть вважати громадські організації своїми конкурентами.

УКРАЇНА ДЛЯ СВІТУ, СВІТ ДЛЯ УКРАЇНИ

Керівник програми DOBRE Бері Рід на форумі зазначив — світова спільнота має всі можливості, щоб допомогти Україні досягти успіху і рухатися далі. Вона повинна її стимулювати вийти на цей шлях успіху і супроводжувати під час втілення реформ. «Проект, яким я займаються, стосується децентралізації. І, на мою думку, вона нині реалізується в Україні досить успішно. Хоча ми стикаємося з сильними викликами — громадянське суспільство дуже погано організоване, люди неактивні, бо в попередній системі від них цього не потребували, а теперішня влада докладає мало зусиль, щоб їх стимулювати», — каже Бері Рід.

Підсумки першого дня східноукраїнського форуму підбила віце-прем’єр-міністр Іванна Климпуш-Цинцадзе. Вона розповіла учасникам форуму про роботу, яку веде з колегами, щоб гідно представити Україну на міжнародній арені. За її словами — найважче достукатися до пересічних європейців, пояснити їм, що в Україні йде війна, і не громадянська, а вторгнення іншої держави на її територію. Іванна Климпуш-Цинцадзе сказала, що Європа виявилася неготовою до тих викликів, які виникли перед нею через російську пропаганду та дезінформацію, але нині «починає витверезвлюватися, позбуватися ілюзії «в нас усе добре»». Проте, польська журналістка Іза Хруслінська на другий день форуму зазначила, що головні меседжі, які дають польські ЗМІ про Україну, це тотальна корупція та суспільне невдоволення, а про війну в Україні там не пишуть майже нічого, поляки не усвідомлюють, що на її території відбуваються військові дії.

Олександр ПАСХАВЕР: Ми не підемо шляхом Польщі, Чехії та Естонії — наш процес буде набагато складнішим і повним протиріч. Нам доведеться деякі реформи робити неодноразово, тому що цінності українців змінюються. Це наш шлях, і якщо ми його усвідомимо, будемо йти легше

Пересічні громадяни мають знати, що світова спільнота щось робить для покращення ситуації в Україні, що реформи проводяться, і є результати, які не соромно продемонструвати — говорили учасники з регіонів, розповідаючи про реалії життя в глибинці. «Найбільше мене зачепила дискусія про міграцію населення. Різонуло вуха те, що майже не говорили про те, що може зупинити її. Бо це не лише освіта, як тут озвучили. А ще й відсутність роботи, повільне впровадження новітніх технологій, доступне житло... Це те, що не спонукає повернутися молодь, яка виїхала, наприклад, із нашого Севєродонецька. До речі, наші виїхали в Харків, Київ, Одесу, а з Луганська їхні однолітки їдуть до нас. Ми ж за 12 кілометрів від окупованих територій, і як ніхто інший відчуваємо оці міграційні процеси і проблеми пов’язані з ними», — говорить Валентина Агафонова з кризового медіа-центру «Сіверський Донець».

Східноукраїнський форум громадських ініціатив — це три дні розмов про актуальні для України теми дискусій та практичних занять. Учасники форуму з Севєродонецька зауважили — таких заходів не вистачає не лише для громадських активістів, а й для людей, які далекі від роботи в громадському секторі.