«Мене неможливо перемогти, я не змагаюся»

Тихо, як перед сном у дитинстві, чарівний голос пообіцяв цій дивовижній дівчинці з улюбленої листівки: ще трішки, ще зовсім трішки — і ти побачиш. Художник підгледів, уловив трепет і захоплення від очікування, радість від того, що без обману і приголомшення — невже таке буває не лише в казці. Ця листівка, можливо, з якого-небудь особливого бренд-портфеля, а у знавців він існує, або частина особливо коштовного інтер’єру. Та все ж доречним є порівняння, ця заможна дівчинка не така вже й недоступна лялька, з якою і секретом не поділишся, і не заснеш на одній подушці, і не посидиш, обійнявши, — ні, це жива подружка, їй хочеться довіритись, уловити свій бонус — особливу близьку енергію, своєрідну формулу щастя, яка для багатьох є частиною особистої історії — у кого з далекого дитинства, у кого від близьких, які, звичайно, не забули, як у 60—80-ті роки минулого століття отримували оберемок привітань і стільки ж відправляли друзям, хтось за листівками вивчав історію.

Один дивний карапуз, який ще погано тримався на ногах, після кожного падіння з веселим криком «Не біда!» — піднімався і біг далі. Необхідність такої життєвої позиції є очевидною, тому, подорожуючи з листівками, нехай навіть за письмовим столом, захотілося сказати вічним скигліям — ну, і що з того, що у передноворічних листівках все перебільшено — і щастя, і радість, і добробут, і щирість стосунків. Мені диктат невдоволених абсолютно набрид, знаю — завжди що-небудь та й допоможе. Ось сьогодні — листівки. Їх зовсім не обов’язково весь час мати під рукою, але одного погляду вистачає, аби посміхнутися.

ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ БУВ ПЕРІОДОМ РОЗКВІТУ ДРУКУ НАЙРІЗНОМАНІТНІШИХ ПОШТОВИХ ЛИСТІВОК. ОСОБЛИВО ЯСКРАВИМИ, БАРВИСТИМИ БУЛИ НОВОРІЧНІ ТА РІЗДВЯНІ ВІТАЛЬНІ ПОШТІВКИ

У тих, що переді мною — немає агітки, знакових символів, які любили в радянську епоху, а живе щастя дитячо-сніжно-ялинкове, посмішки надзвичайно жіночних матусь у красивих сукнях з ефектом «фру-фру». Просто приголомшує (у листівці цього не вловити), але знаю — ціла філософія програмування звуків при ходьбі працювала на особливе шелестіння спідниці, за це змагалися справжні віртуози, специфічні звукорежисери. Ретельно підбиралися тканини, щоби не воювали, а грали в свою, лише їм зрозумілу гру.

КОЛЬОРОВА ЛИСТІВКА — ЦЕ 1905 РІК. УСІ ІНШІ ВИДРУКОВАНІ НАПЕРЕДОДНІ НОВОГО 1917 РОКУ. НА НИХ ВЖЕ ВІДЧУТНО ПОЗНАЧИЛАСЯ ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА — НЕ ТІЛЬКИ СЮЖЕТАМИ, А Й ЧОРНО-БІЛИМ  ДРУКОМ. ДЕФІЦИТ ФАРБ І ПАПЕРУ  ПІД ЧАС ВІЙНИ СУТТЄВО ПОЗНАЧИВСЯ НА ЯКОСТІ ПОЛІГРАФІЇ ПОШТІВКИ. ЛИСТІВКИ НЕРІДКО ДРУКУВАЛИСЯ НА ПОГАНОМУ ПАПЕРІ, ШВИДКО ЖОВТІЛИ...

Так і в старовинних листівках — придивишся до композиції кожної, все так само — де потрібно, основна ідея стикається з ніжною і слухняною, а та — підпорядковується у всьому першій, відчуваючи ніби сильну руку, вносить свою ноту, пом’якшуючи і подовжуючи звук цього нез’ясовного шелестіння, що отримало назву «фру-фру». Один знайомий художник, який захоплюється і сюжетами для листівок вже корпоративних, з вишуканим тисненням, лакованими шовковими враженнями зізнався, що, оскільки він є людиною абсолютно не сучасною, то робота з сюжетами під старовину для нього абсолютно органічна. «До того ж, — додав він, — сучасність вельми небезпечна, адже вона так швидко старіє». Якщо підкинути дрібку історії, то зауважу — бум вітальних листівок припадає на кінець ХIХ століття, а над сюжетами працювало ціле покоління талановитих художників. Поки не було поширено випуск на наших теренах, листівки приходили з Європи, а потім наймані художники зачищали вітальні написи чужою мовою і відтворювали побажання до Нового року і Різдва заново. У новорічних — звичними персонажами були снігові пейзажі: Дід Мороз, дітки в санчатах, квіти, ялинка і, звичайно, милі родинні сюжети. В Різдвяних — своя символіка: ангели, ясла з немовлям, свічки, подарунки. Дивовижна сентиментальність старих листівок — як ніжний сезон, як запах ванілі, тому й не хочеться їх сканувати за шаблонною схемою, мовляв, чи зумів художник висловити свою фантазію особливо тонко або переказуючи здобуті у суперечках міркування професіоналів про сенс, який вклав автор у вираз очей і позу персонажа. Справжні прихильники старих листівок навіть стверджують, що вони допомагають у роботі. Один хірург розвісив у себе в кабінеті роздруковані старовинні картинки із зображенням витончених жіночих силуетів у незвичайному вбранні минулих епох. Він стверджує, що настрій і працездатність від такого оточення різко підвищилася. Ось що може жінка навіть з листівки, якщо відчуває себе бажаною. Мені навіть думається, що кожна стара листівка по-своєму стверджує таку думку: «Мене неможливо перемогти, я не змагаюся». Ось у цьому і причаїлася справжня екзотика: вона в спокійних обличчях жінок — без екзальтації, награної і вульгарної, та й сюжети легко зігрівають, обіймають кожного. Філокартисти, звичайно, детальніше знають все про особисте життя старих листівок, а у нас — лише легкий подих, своєрідне запрошення до ніжної подорожі.

ТАК ВІТАЛИ З НОВИМ РОКОМ ТА РІЗДВОМ У ПЕРШІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Награвшись удосталь з листівками, вирішила й сама створити дещо. Підказав сюжет мультфільм про Дюймовочку. Пам’ятаєте сцену, коли Кріт приходить до Мишки і скаржиться: «Я так втомився, так втомився». «Від чого ж, сусіде?», — здивувалася Миша. «Підраховував своє багатство, все рахував і рахував, ось і втомився». «Так одружіться, сусіде. Вам потрібна помічниця». «Що?», — навіть образився Кріт, — адже дружину треба годувати, дружини — вони такі ненажерливі. Ні, не одружуся. 182 зернятка на рік не потягну, з іншого боку — лише по півзернятка на день...», — жалів він сам себе, не знаходячи свою вигоду. Якщо моя листівка вийде, можливо, через 100 років хто-небудь випадково здивується — вони, виявляється, 2016-го і сміятися вміли.

Люблю листівки, які не приносять поганих новин, і хоч кажуть, що не варто плутати життя з казкою, все ж треба частіше говорити «ні» зобов’язанням, аби залишився час жити.

ЦІ ПОЗДОРОВЧІ ЛИСТІВКИ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ БАГАТО ХТО З ЧИТАЧІВ, МАБУТЬ, ЩЕ ПАМ’ЯТАЄ

Під свою домашню ялинку поклала кілька чудових старовинних листівок, і вони легко вплелися у вінтажність всієї ідеї. Адже на ній останні 10 років висять замість кульок — дві маленькі з матового скла мереживні парасольки, одна розкрита, інша — тростиною, із зібраного у спідничку мережива біля ручки, таке саме міні-віяло, крихітки-ковзани, чудовий 15-сантиметровий черевичок зі шнурівкою, дві фігурки витончених пані у спідницях з ефектом «фру-фру», плетені дзвіночки. Коли зачаровано зупиняюсь на порозі кімнати з прикрашеною по-своєму ялинкою, то, напевно, відчуваю себе такою ж дівчинкою, як і малеча з листівки. Власне кажучи, нічого не змінюється, якщо дивуватися не розучився.

Так, ставлю крапку. Йду малювати свою листівку, спробую досягти певного гротеску. Вирішила — мій скупий Кріт примірятиме костюм Діда Мороза, адже йому теж хочеться бути добрим. Хоча б раз на рік.