А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Мій поклик: праця, щастя і свобода»

Уроки від Гесіода і... Лиса Микити: у Львові інтелектуали говорили про те, як це — бути державою
31 серпня, 2018 - 11:25
Андрій СОДОМОРА

Цього року Україна пишається своєю 27-ю річницею, нагадуючи історичними знаменами і про відновлення державності за сто років після її втрати. Які самоцвіти ми вже зібрали, які камені спотикання чекають на шляху української «дороги життя» та з яких кристалів шліфується алмаз державності — про це міркували непересічні галичани під час дискусії у львівському Центрі Довженка.

27 РОКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ: ЩО ЦЕ?

«27 — не остаточна дата, лишень частина того процесу, який почався і тривав далеко давно за межами 1991-го. Кожне століття історії — це втрачена державність, це національно-визвольні змагання та помилки. В тому процесі мали втрату державності, западання в прірви буття. Ми мали ту фазу, яку Маланюк назвав «Ніч без державності», — беззастережно висловився Богдан ТИХОЛОЗ, літературознавець, публіцист, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Греко-католицькі священики були своєрідним підмурівком у історії української самостійності. За два роки до офіційного проголошення Незалежності УГКЦ вийшла з підпілля. Орест ФРЕДИНА — настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, один із тих греко-католицьких священиків у Львові, чиє слово наснажує. Він неодноразово згадує Андрея Шептицького і запевняє, що 27 років — це час пориву духа. Це порив, який здобувся надією і кров’ю. «Митрополит казав, що правдива свобода здобувається кров’ю і жертвами цілих поколінь, — зазначає Орест Фредина. — Ми пройшли море крові і горе пустель. Наші предки знали, що прийде час і ми будемо вільно дивитися один одному в очі».

«Час незалежності, вчив Шептицький, — коли кожному по ниточці і бідному сорочка, тобто разом згуртовані. Ця колосальна сила дає можливість реалізувати наші мрії», — додає Орест Фредина.

КОНЦЕПТ ДЕРЖАВИ У ВІДГОМОНІ АНТИЧНОСТІ

Один із найкращих в Україні перекладачів з античної літератури, науковець і письменник Андрій СОДОМОРА про державу завжди говорить, пірнаючи в інтелектуальні витоки. Під час дискусії він згадав Гесіода, адже тільки-но завершив переклад його творів. Серед набутків світоча VIII століття до н. е., сучасника Гомера — дві поеми, «Походження богів» та «Роботи і дні».

У першому літературному творі — античне уявлення про державу, перехід від хаосу, від грубої фізичної сили, від відсутності моралі звичаїв і порядку до абсолютного протиріччя.  Новий порядок втілював Зевс: «Мудрий, справедливий, який  озирає люд, богів, і наводить порядок».

Теогнід — наступник поета, не такий далекий від Гесіода, писав у одній із елегій: «Зевсе люб’язний, дивуюсь тобі. Ти ж правиш на небі. Всемогутній — ти все можеш. Але як терпиш, щоб на Землі таке діялося?». Рядки, яким тисячі років, засвідчують ті самі проблеми, витворюють концепт держави в єдиному вимірі.

На могилі 300 спартанців є скупий дворядковий напис: «Ти перехожий, який проходиш повз, скажи лакедемонцям, що ми усі тут полягли вірні законам». «Вірність законам була найвищою чеснотою. А приклад спартанців пояснює важливість законів ще тоді», — підсумовує Андрій Содомора.

Якщо ж пригадати знаменитий античний епізод про смерть Сократа, якого філігранно торкнувся й Шевченко, то навіть мудрець, який критикував суспільні звичаї, смиренно виконує волю закону, судовий вирок — випиває отруту.

ПІДКАЗКИ Й ФОРМУЛИ ФРАНКА

Більшість із нас ледь пам’ятає «Лиса Микиту» і навіть не здогадується, що читали колись у дитинстві казку Рильського, а не Франка. Радянська редакція суттєво змінила сенс казки. Адже вона аж ніяк не дитина: «Лис Микита» наскрізь державотворчий, це своєрідна модель суспільства.

«Пригадуєте: «Лев, що цар був над звірами»? Префікси «над» і «під» часто фігурують у казці, як і в державній піраміді. Є слово «інстанція». Інстанція з латини «ін» — на, а «станція» — те, що стоїть, височіє над вами. Тобто головне, щоб це «над» у піраміді було не зверхністю, а безпосереднім наскрізним зв’язком», — пояснює Андрій Содомора.

«Якщо в казці Франка такий собі Зевс, тобто цар звірів, тримає владну лапу на пульсі, то Лис Микита — це голос громадянського суспільства. Він дуже серйозний медійник, поширює інформацію», — додає франкознавець Богдан Тихолоз.

Сучасна демократична держава за «Лисом Микитою» має базуватися на повазі до свободи слова, яка часто є дуже незручною для діяльності в державі усіх персон.

Те, що інтелектуал писав про злам ХІХ—ХХ століть, незримо має стосунок до зламу ХХ—ХХІ. «Історія нашого українського національного руху, — пише Франко, — ...пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх».

Андрій СОДОМОРА: Запорука успішної держави — мислення». — Ми всі в морі житейському. Найбільш люблений українцями, зокрема козаками, Сенека закликав: «Випірни до кращого життя. Emerge ad vitam meliorem». Усі ми будемо на дні, поки не почнемо мислити». Тут можна й згадати Декартове Cogito ergo sum («Думаю, отже, існую») як рецепт для державних ліків в усуненні виразок. Отож думати — головне. «Але треба ще й знати, що таке думка і думати. Паскаль вчив: «Правильно думати — це морально-етична норма»

Франко виводить формулу, як позбутися постколоніального синдрому. Українцям, на думку Франка, найбільше бракує заліза. «У чергове плачучи над  історією, горюючи над нашими бідами, пам’ятаймо образ Каменяра і про «віру в остаточний успіх». Що означає для нас бути державою сьогодні? Це означає бути по-справжньому незалежними: не декларативно, не формально, а повноцінно і повносправно, передусім етично, морально. Без почуття власної гідності, без віри в доцільність, можливість і остаточний успіх боротьби за справедливість соціальну і національну, неможливо нічого. Живімо без скорботи і трагізму, а з пошуком натхнення в історії. Ми стоїмо перед дуже серйозними викликами. Будьмо відверті! Про деякі з них не могли й думати наші попередники», — наголосив літературознавець.

«ЯКЩО ВІДКИДАЄШ НЕБО, БУДЕ ЗАНЕДБАНА ЗЕМЛЯ»

Якщо посадовець не усвідомлює, що його посада — це лише обраність служити, якщо в чиновника не буде церкви в душі, держава приречена на нужденність, вважає Орест Фредина. В часи турбулентності через жорстке сито війни ми отримали людей, які посвятили своє життя обороні України — вояків. У такому часі не вибирають шлях або вигідне місце. Це посвячення життя. 

«Як неможливо відірвати душу від розуму людини, бо це буде каліцтво, так не можна вирвати церкву, відділити від держави. Церква завжди була серцем,  українського народу, тут плекалися традиції. І коли такого складника немає, розум може зробити багато шкоди. Натомість гармонійний розвиток дає можливість прекрасно функціонувати», — каже настоятель.

Чи можливе поєднання чеснот і політики? Постать Роберта Шумана, одного із батьків-засновників ЄС, підтверджує, що так. 2006 року Роберт Шуман був оголошений Слугою Божим, а процес його беатифікації все ще триває. Альчіде де Гаспері, який жив у той же часовий період, сприяв миру та розвитку в Європі також очікує канонізації. В професії, яка так часто затьмарюється скандалами і владою, Шуман і Гаспері не втратили гідності.

«Коли ти ціляєш у землю, це значить схибити. Хто ж ціляє в небо, той осягає й землю. Якщо відкидаєш небо, буде занедбана земля», — нагадує Орест Фредина.

Релігія латиною — religio, тобто «зв’язок». Щастя зі старослов’янської — «співучасть», «сопричастя». Тобто коли поєднуються, співдіють кілька людей, а згодом усі — це щасливе успішне суспільство, яке живе релігійно, тобто у зв’язку.

«Ми вийшли із тоталітарного минулого, де людина була ніщо. Діяв принцип — не будеш ти, буде хтось інший. У державі з релігією людина є найвищою цінністю. Бог вчить, що, може, й на твоєму місці може бути хтось інший, може, навіть буде краще робити те, що робиш ти, але мені дорогий саме ти. Ми покликані бути самодостатніми і вільними, бо Перша заповідь каже: «Не будеш поклонятися нічому і нікому». Тобто будеш вільний. Вільна людина у вільній державі — це життя з Богом. «Де релігія занедбана, там держава в упадку», — любив повторювати Інокентій Лотоцький», — продовжив розповідь священик.

«ВИПІРНИ ДО КРАЩОГО ЖИТТЯ»

«Запорука успішної держави — мислення», — переконаний професор Андрій Содомора. — Ми всі в морі житейському. Найбільш люблений українцями, зокрема козаками, Сенека закликав: «Випірни до кращого життя. Emerge ad vitam meliorem». Усі ми будемо на дні, поки не почнемо мислити».

Тут можна й згадати Декартове Cogito ergo sum («Думаю, отже, існую») як рецепт для державних ліків в усуненні виразок. Отож думати — головне. «Але треба ще й знати, що таке думка і думати. Паскаль вчив: «Правильно думати — це морально-етична норма», — нагадує Андрій Содомора.

Кожен державотворець повинен керуватися знаменитим висловом Франка: «Я син народа, що вгору йде...». Після «Я» немає коми, бо син народа вгору має йти разом із народом, а не окремо від нього, східцями вище.

«Це не просто теорія, не просто гасла. Франко у своєму листі пише, як він годинами читав селянам «Одіссею» в перекладі Ніщинського, і вони, затамувавши подих, уважно слухали. Культура та література є першими східцями, якими народ має підніматися вгору», — наголошує Андрій Содомора.

ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНА ОСВІТА

Нещодавно Україна відзначила 400 років походу Сагайдачного на Москву, коли північні землі відійшли до Гетьманщини. Сагайдачний панорамно бачив, якою повинна бути  держава. За п’ять днів до смерті гетьман склав заповіт, за яким відписав своє майно на освітні, благодійні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.

Сагайдачний розумів семантику слова «освіта» — світло. Але світло — не лише знання. Повен міх знань, але що з того, якщо вони не конструктивні? «Освіта — це знання та атмосфера, в якій ці знання подаються. І передусім — гуманітарна. Учень та студент  мають відчувати, що це за розкіш і частка душі — наша мова, якою ми дихаємо, якою ми живемо, якою ми думаємо», —  переконаний викладач Андрій Содомора.

Перша школа античності була граматичною, там вчилися просто читати. Друга ж була вже риторичною, там вчилися говорити, писати, висловлювати свої думки. Сьогодні ми далекі від живого світу природи, від запахів, дотиків, відчуттів. Його ж можна пізнати через літературу  й мистецтво.

«Гуманітарна канва має бути канвою загальної освіти та виховання. В Зерова є неймовірний епітет — «люд смутноокий». Це той люд, у якого не працює думка, коли в очах не відбиваються ні душі, ні думки. «Люд смутноокий» не причетний до гуманітарної культури. Але саме вона підносить нас східцями вверх», — додає Андрій Содомора.

Дегуманізація — це депоетизація, десакралізація, деперсоніфікація. Цим процесам треба протистояти живим словом, щоб ми не були безмовні в нашому багатомов’ї. Державотворчі і людинотворчі процеси невіддільні.

Богдан Тихолоз вважає, що час глибокої кризи формальної інституційної освіти давно настав. Єдиний вихід — творення нових форм і осередків. Це сучасні сократичні осередки, які поривають із академізмом і навертають до людиноцентризму. «Спудеї в саду академа», — так називає це франкознавець.

Те, що вчили, старіє, стає вчорашнім днем. Але люди, які «вміють хотіти» йдуть уперед із імперативом Франка: «Я син народу, / Що вгору йде, хоч був запертий в льох. / Мій поклик: праця, щастя і свобода, / Я є мужик, пролог, не епілог».

Андріана БІЛА, Літня школа журналістики «Дня»-2018
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments