Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

«Ми завжди допомагаємо один одному»

Більш ніж півроку Алла Федорченко з Полтави воює на передовій у складі добровольчого батальйону «Січ»
16 січня, 2015 - 12:39
АЛЛА ФЕДОРЧЕНКО ВОЮЄ ЗАРАЗ ПІД ПІСКАМИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. ДІВЧИНА РОЗПОВІДАЄ, ЩО ПОРУЧ ІЗ НЕЮ ЇЇ ДРУЗІ І КОХАНИЙ, ТОЖ ВОНА БУЛА ГОТОВА ЇХАТИ НА ПЕРЕДОВУ ЯКЩО НЕ ЯК БОЄЦЬ, ТО ХОЧА Б ЯК КУХАР / ФОТО НАДАНО АЛЛОЮ ФЕДОРЧЕНКО

«Багато моїх побратимів, мій коханий воюють на Донбасі, — розповідає Алла Федорченко. — Тому не змогла сидіти вдома та дізнаватися про події на сході з новин. Готова була їхати на передову просто варити їсти, навіть без зброї, тільки б допомагати нашим хлопцям боронити Україну».

Спочатку Алла допомагала набирати добровольців до батальйону, потім пройшла навчання з товаришами і влітку поїхала на схід. Дівчина  прес-секретар формування, розповідає в Мережі, що роблять хлопці на передовій. «Січ» — батальйон особливого призначення на базі міліції Києва. Підрозділ підпорядковується МВС, його кістяк — члени партії «Свобода».

Із кінця грудня бійці батальйону базуються під Пісками Донецької області, де зараз «спекотно». «На Новий рік влаштували невелике свято для хлопців на передовій, щоб згадали смак наїдків без тушонки. Опівночі (за московським часом) наші позиції почали сильно обстрілювати з різних видів зброї. Наші хлопці також «привітали» сепаратистів із Новим роком пострілами», — згадує Алла, як зустрічала 2015 рік. За декілька днів трапився сильний мінометний обстріл, розбило будівлю, де харчувалися вояки. Люди вийшли з приміщення, а за 15 хвилин його повністю знищили.

У постійній небезпеці народжуються забобони й прикмети. На початку січня осколок міни поранив командира окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» Олега Куцина. Із формуванням, яке очолює Олег, бійці «Січі» дружать і співпрацюють, тому новина дуже схвилювала вояк. «Олег зазвичай ходив у своїй вишиванці, оздобленій червоним по чорному. У день, коли командира «Карпатської Січі» поранило, він вперше приїхав на передову без неї, — розповідає Алла Федорченко. — Тепер наші хлопці намагаються їздити на передову в одязі, в якому вже були там, і їх не ранило».

МІЖ БОЯМИ — ЧИТАННЯ ТА БЛАГОЧИННІСТЬ

Дівчина-доброволець давно захоплюється туризмом, бере участь у таборах молодіжної організації «Сокіл». Подорожі з наметами в горах підготували патріотку до військового побуту. Бійці ночують, де прийдеться, тягають на собі до 50 кілограмів одягу і обладунків: термобілизна, светр, куртка, бушлат, бронежилет, розгрузка для патронів, ніж і аптечки, шапка і каска, зброя — автомат і гранати. Взимку у степах шалені морози, бійці гріються біля буржуйок — для них самі рубають дрова. Алкоголем не зігріваються — в батальйоні «сухий закон». У вільну хвилину військові читають або роблять фізичні вправи.

«Січ» займається благодійністю, зокрема допомагає дітям з притулків. Наприкінці грудня бійці привезли продукти та одяг у дитбудинок сімейного типу в Красноармійську. Ці подарунки збирали самі вояки й діти зі Львівщини. «Січовики» тричі передавали теплі речі інтернату для дітей з проблемами зору в Слов’янську. Також бійці приходять в гості до школярів сходу. За спостереженнями Алли Федорченко, найчастіше діти запитують, чи правду показують по телебаченню. «Діти відчувають брехню, — зауважує Алла. — Навіть учні третього класу розуміють, коли по телевізору показують неправду, і намагаються дізнатися, що коїться на передовій насправді».

ВАЗОЧКА З МІНИ ТА МРІЇ ПРО ЗАТИШОК

Родина — одна з найголовніших цінностей для Алли. За освітою дівчина — вчитель іноземної мови та зарубіжної літератури, після вишу працювала в банку, потім — помічником народного депутата. Після війни Алла мріє повернутися додому, на Полтавщину, створити родину, виховувати дітей, відновлювати українські традиції.

Удома на бійця чекають батьки. Дівчина ділиться: «Дзвонять постійно, кличуть додому. У відпустці зустрічають зі сльозами, мати обнімає, цілує й пригощає смачним борщем. Але про мирне життя поки не думаю. Бачу, що конфлікт на сході — надовго». Інколи Алла привозить рідним «сувеніри» з війни — наприклад, фрагмент міни, схожий на вазу.

Попри ризики, охочих вступити до «Січі» багато, тому нещодавно оголосили додатковий набір до батальйону. Поведінка бойовиків не змінюється, лише замість місцевих люмпенів прибувають із Росії вишколені вояки. Щодня відбуваються обстріли. Буває, кулі пролітають у 20 сантиметрах від голови Алли. Дівчина-доброволець наголошує: «Ми всі — побратими і посестри, завжди допомагаємо одне одному. Кожен знає: якщо з ним щось станеться, хлопці обов’язково помстяться, і це важливо».

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments