На державному рівні?

Наприкінці листопада на Волині відбулося виїзне засідання комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України. Народні депутати й урядовці відвідали також Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в селі Колодяжне, що під Ковелем, і обговорили питання щодо відзначення 150-річчя з Дня народження видатної письменниці та громадської діячки на державному рівні. Після побаченого, почутого і проаналізованого комітет уже ухвалив рішення в частині підготовки до ювілею Лесі Українки.

150-річчя з Дня народження славної українки відзначатимуть 25 лютого 2021 року. Ще 2017 року народний депутат від Волині, доктор філологічних наук Ірина Констанкевич порушувала питання про вшанування на державному рівні поетеси, громадської діячки Лесі Українки, яка мала і має величезний вплив на національну ідентифікацію українців. Меморіальний музей у Колодяжному був і є найвідвідуванішим на Волині, Лесі Українка актуальна й сьогодні. Чому ж питання відзначення ювілею на державному рівні знову порушується? Що потрібно зробити, щоби гідно вшанувати велику майстриню українського слова?

Iрина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України:

— Леся Українка належить до тих постатей національної духовної історії, чиє місце, роль і значення мало в кого викликає сумніви. Відтак підготовка до 150-річного ювілею для нас, широкого кола науковців, викладачів, музейників, загалом була справою честі й обов’язку. Зокрема, у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки підготовка розпочата ще з 2006 року, коли було створено науково-дослідний центр Лесі Українки, відкрито спеціальність «текстологія», проведено чимало міжнародних конференцій, наукових читань, видані наукові збірники, і головне — ми формували середовище прихильників ідеї гідного вшанування Лесі Українки.

Нас підтримала обласна влада, міська, підтримав профільний комітет VIII і IX скликань Верховної Ради, народні депутати проголосували за постанову в січні 2018 року. І далі — тиша. Міністерство під керівництвом Євгена Нищука спромоглося лише на документ про склад оргкомітету. Попередній уряд, як виявилося, не мав політичної волі розпочати цю роботу. Отож, ми змушені були в якості контролю за виконанням законів розглянути це питання на комітеті з гуманітарної та інформаційної роботи. І накреслити шляхи до подальшої спільної роботи. Адже часу обмаль — трохи більше, ніж рік. А роботи дуже багато: видання повного зібрання творів, фільми, спектаклі — це потрібно було готувати ще вчора.

Ольга БОЙКО, завідувачка Літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодяжному:

— «Властивий, найрідніший рідний край для мене — Волинь...» — писала Леся Українка в листі до матері 22 березня 1898 року. А сестра Лесі, Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, у своїх спогадах писала: «Дарма, що наш батько був чернігівець, а мати полтавка, всі ми, їхні діти, що народилися і зросли на Волині, а Леся чи найбільше за нас усіх, вважали себе за волинян. Леся пристрасно любила Волинь, її дратували ті часті суперечки з лівобережцями, слобожанами, а часто і з киянами про те, чи Волинь (і Галичина) — Україна чи ні, чи чисто по-українськи говорять на Волині? З якою втіхою слухала Леся, коли наша мати завзято боронила Волинь і волинян та їхню мову, бо й сама стала від довгого і докладного знайомства з Волинню й волинянами їхньою палкою прихильницею». Щороку наш музей відвідують до 30 тисяч людей із різних куточків світу, бувають дні, коли одночасно прибуває і по десять екскурсійних груп. Тому для нас дуже важливо, щоби родовий маєток Косачів, Лесі Українки був у належному стані.

Ми покладаємо великі надії на підтримку держави, бо як інакше? Нікого ж не треба переконувати у значимості меморіального музею в Колодяжному. А що маємо зараз? Два меморіальних будиночки — «Білий» та «Сірий» — не опалюються, вони перебувають у катастрофічному стані. Учасникам виїзного засідання комітету Верховної Ради ми все показали, а у своїх пропозиціях записали і реставрацію меморіальних будиночків, і прокладення асфальтової дороги до урочища Нечимного (яке надихнуло Лесю на написання драми-феєрії «Лісова пісня»), банально потрібна нова огорожа і новий туалет, адже відвідувачів дуже багато. Потрібно розчистити ставочок, з якого ловив рибу Іван Франко, гостюючи у Косачів, сподіваємося на відродження самого озера Нечимного, дуже потребуємо облаштування фондового приміщення, адже нині на фонди у нас надано лише дві кімнатки. А маємо в основних фондах сім тисяч експонатів і стільки ж — у допоміжних фондах.

Плануємо провести до ювілею славної землячки Лесі Українки наукову конференцію, видати збірник матеріалів, два подарункових путівники — для дітей і дорослих.