У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

НАДЛЮДИНА Джек Лондон

18 січня, 2002 - 00:00

12 січня 1876 року народився американський письменник, один із найпопулярніших на просторах СНД. Його зібрання творів і окремі книги випускалися (і випускаються) мільйонними накладами. Йдеться про Джека Лондона. Всі відразу згадують величезного парубка, який дивиться на нас добрими, променистими очима з численних фотографій на його збірниках. Але небагато хто, напевно, знає про його настільки багате подіями життя, яке слугувало матеріалом для створення окремих романів про нього. На зразок «Моряка у сідлі» Ірвіна Стоуна.

Як це не парадоксально, але про Джека Лондона газети заговорили ще до його появи на світ. У червні 1875 року в газеті «Кронікл» міста Сан-Франциско було надруковано жахливу історію: жінка вистрілила собі у скроню у відповідь на побажання чоловіка умертвити ще ненароджену дитину. Героями публікації були майбутні батьки геніального письменника: його мати Флора Уеллман, «заблудла вівця» з пристойного сімейства (її батько — бізнесмен) і мандрівний професор астрології Чені. Їй було тридцять, йому — п’ятдесят три.

Флора давала уроки музики, потім захопилася астрологією, на грунті якої вона й познайомилася з Чені, який вважав астрологію такою ж точною наукою як математика, і годувався з гороскопів та прогнозів. Однак передбачити своє подружнє життя йому не вдалося.

Чені з Флорою прожили рік у громадянському шлюбі. Після її інсценованого (на думку професора) самогубства й розголосу цього скандалу, Чені назавжди поїхав iз Сан-Франциско. Так чи інакше після випадку у Флори залишився шрам на скроні.

Вдівець Джон Лондон прийшов до Флори на спіритичний сеанс «поспілкуватися» з покійною дружиною. Замість цього він знайшов нову. На момент їх зустрічі Флора була на восьмому місяці. Так Джек знайшов чудового вітчима, який цілком замінив йому батька (хоч рідного тата він намагався розшукати вже ставши знаменитістю), і двох сестер на додачу.

Невгомонний та авантюристичний характер Флори, яка мріяла по-американськи швидко розбагатіти, привів фермерське господарство Джона до банкрутства. Сім’я виявилася у дуже скрутному становищі.

У десять років Джек опинився на консервній фабриці, з 18—20-годинним «робочим днем». «Я не знаю жодного робочого коня, який працював би стільки годин, скільки я...» — говорив він згодом.

У п’ятнадцять років він позичає у няні триста доларів і купує ялик, на якому заробляє ремеслом «устричного пірата». Так називали у Сан-Франциско браконьєрів, що промишляють на приватних плантаціях устриць. Сміливість і величезна фізична сила роблять його «королем піратів».

Потім він несподівано переходить на бік закону — поступає на службу рибальського патруля. Смертельно небезпечних епізодів вистачало по обидва боки устричного бізнесу.

Одного разу, патрулюючи плантації, він iз напарником затримав шхуну з чотирнадцятьма китайцями. Несподівано у його приятеля вибили пістолет. Той злякався. Лондон, який не розгубився, так само раптово вибиває пістолет у китайця, і всю банду доставляє до дільниці. Сцена до того неправдоподібна, що годиться для будь-якого бойовика зі Сталлоне або Шварценеггером. У біографії Лондона подібні сцени були рядовими.

Тут узагалі варто сказати про його рідкісну рису. Це була надчутлива людина (переважно художники — народець кволий, що культивує чутливість, щоб твори виходили випуклішими та точнішими) і одночасно — справжній супермен з унікальною мужністю, фізичною конституцією та іншими складовими романтичних героїв.

У 1893 році він наймається на шхуну, яка вирушає у Берингове море за котиками. Через сім місяців він повертається. Мати показує йому газету «Сан-Франциско Колл», де оголошено конкурс на краще оповідання. Премія — двадцять п’ять доларів. За два дні сімнадцятилітній Джек пише оповідання «Тайфун біля берегів Японії». І займає перше місце. Критика в захваті: «Глибоке розуміння, розмах, виразність і сила — все видає молодого майстра». «Майстер» на той момент навіть не закінчив середню школу.

Навесні 1894 року він приєднується до «армії Шеллі» — натовпу безробітних, що прямує з Каліфорнії до Вашингтона «вимагати правди». Джек стає професійним бродягою. Він повністю вивчив, як треба «давити сльозу» у перехожих, зривати з них же капелюхи у зручний момент чи кивати п’ятами від поліції.

Якось у мороз в одне нежиле приміщення набилося понад сорок бомжів. Усю ніч, щоб не змерзнути, вони по черзі розповідали один одному історії. Якщо історія була нецікавою — оповідачеві «робили темну». «У цю ніч, — згадував Джек, — я дізнався стільки сюжетів, скільки не судилося дізнатися жодному письменнику. І всі вони були досить колоритними — ніхто не хотів отримати по шиї». За бродяжництво він на місяць потрапляє до в’язницi.

Пройшовши «пролетарську школу життя», він захоплюється соціалістичними ідеями. Читає Маркса. З інших авторитетів: Спенсер, Дарвін, Ніцше. У Лондоні уживалися цілком суперечливі погляди. На зразок «революційної боротьби за щастя всіх трудящих» та ідеї Ніцше про надлюдину, який вважав соціалізм «змовою слабких проти сильних». Хто є надлюдиною — для Лондона не було таємницею. Природно — він сам. Він мав «намір все ділити порівну», згоряючи від бажання розбагатіти.

У 1896 році знову поступає до школи. Потім за п’ять тижнів підготовки здає екзамени до Каліфорнійського університету.

Ораторські здібності роблять його відомим як «хлопчика-соціаліста». Соціаліст, проте, закохується у дівчину з заможної сім’ї — Мейл Епплгарт. Вона, не дивлячись на захоплення «палким юнаком», про серйозні стосунки говорить туманно. Туман, зрозуміло, підпускає її матуся. Він намагається завоювати прихильність сім’ї Епплгарт, але мало хто вірить у його письменницьке майбутнє (ця історія — основа автобіографічного роману «Мартін Іден»)

Скрута примушує Джека кинути навчання — він вирушає на Клондайк за золотом. Переходить iз поклажею через найважчий Челкутський перевал. На Алясці він пробув рік. Замість золота на його рахунку — цинга й блокноти із враженнями.

У 1900 році виходить книга про золоту лихоманку під назвою «Син вовка». Золото Лондон добув олiвцем, а не киркою.

Джек стає знаменитим.

Він прийняв для себе за правило — писати тисячу слів у день (приблизно п’ять машинописних сторінок), якого дотримувався все життя.

Не дивлячись на видану книгу, Мейбл не зважується (не без допомоги тієї ж матусі) вийти заміж за Лондона. Він розриває заручини і стрімко одружується на нареченій загиблого друга Елізабет Маддерн (Бессі). До цієї красивої жінки він, правда, не відчував сильних почуттів. За його уявленнями (Елізабет — спокійна, розумна людина, викладач математики) вона ідеально підходила для сім’ї. Так воно було. На відміну від Джека.

У них народилися дві доньки. Однак через три роки — розлучення. Причина — нова пасія Лондона — Чарміан Кіттедж. Ця дівчина не мала помітну зовнішність і була на шість років старшою. Але в ній було те «бісеня», яке не давало спокою і Лондону. Вона стане Головною жінкою для нього і буде розділяти всі його божевільні авантюри, на зразок подорожі океаном на ненадійній яхті.

Джек пристрасно чекав сина. У Чарміан народилася дівчинка, яка померла через декілька днів.

Як воєнний кореспондент Лондон вирушає на російсько-японську війну. Японці не пускають журналістів на фронт. Він «утікає» туди. На джонці через шторм та холод добирається до Жовтого моря. Обморожені руки й ноги. І, звичайно, вуха.

Уже на фронті його арештовує японська контррозвідка. Звільнений за протестом президента США Рузвельта. Джек привіз до Америки перші фотографії з російсько-японської війни. З Кореї він надіслав 19 кореспонденцій.

Для кругосвітньої подорожі будує яхту «Снарк». Не дивлячись на її низьку якість, добирається до Гаваїв. Два тижні світ вважав його загиблим.

Купує величезне ранчо. Там працює близько 80 робітників. Хоче створити свою «сільськогосподарську громаду», для втілення «соціалістичних ідей». З 1910 року будує гігантський кам’яний замок — мрію життя і називає його «Дім Вовка».

1913 — зеніт слави Лондона як письменника. «Морський вовк», «Смок Беллью», «Час не чекає», «Мартін Іден» та десятки оповідань перекладено на головні мови світу. Він — найбільш комерційний письменник планети. Гонорари обчислюються сотнями тисяч доларів. Борги, однак, зростають швидше.

Лондон був дуже простодушною та хорошою «надлюдиною», його друзі й «соціалістичні товариші» постійно тягнуть з нього гроші, вважаючи, що вони даються йому легко. Робітники ранчо через підвищену увагу до них господаря, його доброзичливість і відвертість вважають його диваком і часто обманюють. Нарешті й Лондон починає прозрівати. Він занадто часто розчаровується. Починає пити.

Однак остання мрія-символ, його «Дім Вовка» — вже добудовується. Він, як дитина, чекав його відкриття. У ніч на 19 серпня 1913 року, готовий до вселення будинок підпалили «добрі люди». Він згорів до фундаменту. Джек приїхав серед ночі й з горба дивився, як палає його дітище. В ньому щось зламалося. Людство остаточно дістало одного з кращих своїх синів.

З цього моменту Лондон став ставитися до життя байдужіше.

У ніч з 21 на 22 листопада 1916 року він прийняв смертельну дозу морфію. Йому було всього 40 років.

За 16 років літературної діяльності ним написано 50 книг(!). Більшість iз них — шедеври. Джек Лондон витримав і переборов клондайки, тропічні моря, малярію, голод і лихоманку. Все, крім людської заздрості. Навіть для надлюдини це виявилося занадто.

Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments