Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива – лише для себе
Карл Людвіг Берне, німецький публіцист і письменник, поборник емансипації євреїв.

Народ святковий VS народ буденний

«Ми втратили надбання українців — здатність працювати і нести відповідальність», — соціальний психолог
13 квітня, 2018 - 12:21
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Сусідка з мого під’їзду наважилася порушити перед Великоднем «чисту» тему — запровадити в будинку сортування сміття. Її не «закидали камінням», але й не дали слушних пропозицій. Хіба зауважили, що господині на кухні доведеться знайти місце аж для чотирьох відер для сміття. Жінка пообіцяла довести справу до кінця, узгодивши всі питання з головою ОСББ.

Вийти із зони власного комфорту інколи видається так незручно, тяжко, що легше будь-які порухи до змін ігнорувати, ніж попрацювати над собою. І так в усьому. Ми звикли обирати те, що простіше та вигідніше насамперед для нас. Навіщо кидати недопалок чи фантик в урну, якщо є двірники? Навіщо їхати на роботу велосипедом, якщо є власна машина? Навіщо віддавати дітей до звичайної школи, коли можна через зв’язки влаштуватися у «круту»? І навіщо працювати над собою, займатися самоосвітою, реалізацією, на перший погляд, шалених ідей, якщо і так зійде? Звісно, ми не нація ледарів, успіхи маємо, але ми — і не японці.

Не працюємо над собою і не цінуємо праці інших. І не вміємо робити правильний вибір. Розуміємо це, коли набиваємо величезні «гулі», живучи з розбитими дорогами, забудованими скверами та сміттєвими звалищами посеред поля. Це сфера відповідальності чиновників, депутатів, органів місцевої влади. А хто їх обирає? Що посіяли, те й жнемо. Зате полюбляємо святкувати. Як тільки Кабмін затверджує графік вихідних на Різдвяні чи Великодні свята, одразу топ-новиною для багатьох ЗМІ стає те, скільки днів гулятимуть українці. А чи проведуть вони цей час із користю, не цікавить нікого. Головне — дізнатися, куди поїдуть відпочивати більшість наших співгромадян, скільки грошей на це витратять і в якому вбранні робитимуть селфі.

«Що ми любимо — святкувати: вбиратися у святкові строї, пишноту, пафос. А поза святом... ми, українці, живемо так: бездоріжжя — за стан таких доріг давно звільнили би керівників автодорів, ще й слідство провели б, куди зникли гроші, призначені на ремонт; сміття, за яке мали б штрафувати кожного, хто кидає недопалок, папірець, пляшку з вікна машини на дорогу або залишає після пікніків у парках і лісах; безвідповідальність, яка пронизує всі шари суспільства від низів до верхів, — поділилася у «Фейсбуці» наболілим Анжела САВЧЕНКО, керівниця турфірми «Київські фрески» та авторка «Дня». — Що робити з українським народом? Як навчити людей думати й відповідати за дії прямі та опосередковані? Хтось кричить, що Україна — це Європа. Ні, ми щось окремішнє, незрозуміле ні світові, ні самим собі».

Вцілив у яблучко письменник та автор «Дня» Андрій ЛЮБКА, коли в інтерв’ю нашим літньошколярам на запитання щодо труднощів, з якими доводиться стикатися молодим письменникам, відповів так: «Якщо ми хочемо досягнути успіху в якійсь справі, ми займаємося цією справою. У нас більшість молодих авторів вважають, що вони стануть добрими письменниками лише тоді, коли довго систематично писатимуть. Але мало хто працює над собою... У нас немає культу Франка — як видатної особистості, яка багато зробила, у нас є культ успіху, культ богеми, якогось збирання лайків у «Фейсбуці», але немає культу повсякденної роботи».

Ця теза про відсутність культу роботи стала заголовком до розмови з письменником. Більшість, певно, проігнорувала цей його висновок. Утім, ця тема болюча для науковців, проблема нагадує бомбу уповільненої дії. Чому — пояснила «Дню» Олена ЛІЩИНСЬКА, доктор психологічних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:

— Раніше, ще в 1990-х, коли наші заробітчани тільки почали їздити за кордон, з’ясувалося, що їм непотрібні супервайзери, тобто наглядачі. Українець сам виконує завдання, сам себе організовує і робить певну справу. У нас було надбання українського народу, яке ми втратили, — здатність працювати і нести відповідальність. Це було напрацьовано нашими предками. Але ми говоримо про масову свідомість, яка відрізняється від індивідуальної. До прикладу, ми можемо швидко закип’ятити чайник води, і він швидко охолоне. Якщо підігрівати озеро чи море, воно довго нагріватиметься і так само довго охолоджуватиметься. Тобто зміни в масовій свідомості відбуваються поступово і одразу їх не видно. 25 років популізму не минули безслідно. Наша біда в тому, що українську мислячу верхівку було знищено в 1930-х роках. Знищено клас «куркулів», маю на увазі людей-господарів на землі.

Є дух і буква закону. Коли ми знищуємо носіїв певного стилю життя, врешті-решт зникає цілий стиль життя, ціле еволюційне надбання, яке було і проявлялося саме в господарях. Я ось зараз готуюся до однієї конференції, де говоритиму про таку річ, як розумові епідемії. Наприкінці ХІХ століття їх вивчав психолог Поль Реньяр. Це поняття стосується того, що люди можуть заражатися не тільки соматичними хворобами, а й деструктивними ідеями. Зараз ми опинилися в умовах інформаційної війни, до того ж, наша масова свідомість інфантильна, у нас немає авторитетів — точніше, авторитетів високоморальних ми не цінуємо, а цінуємо того, хто має гроші. Нам зараз нецікаво, звідки беруться гроші, нам важливо, щоб вони були. Ми зараз скочуємось до рівня якихось племен «мумба-юмба». Натомість актуалізуються інфантильні дитячі якості. Нам легко вважати себе розумними, найкращими, порядними в той час, як хтось бреше чи краде. Ми не зважаємо, що теж усе це робимо. Таким чином, ось ця розумова епідемія розмиває наш соціокультурний імунітет. Виходить так, що загальний суспільний організм піддається деструктивним ідеологічним впливам, він зараз у стані розумової епідемії.

Я мешкаю зараз у Західній Україні, скрізь чую, що все погано. Магазини переповнені, машин безліч, відбуваються свята й фестивалі, але все погано. Я розумію, що жити іноді важко, що святкувати легше, ніж працювати. Але жахає, що ось ця думка шестирічної дитини, що батьки все мають дати, бо ти дитина, охопила масу народу.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments