Україно, дозволь мені серед твого безголов'я головою тривожною прорости!..
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, критик часів радянської епохи

«Найбільше лякала невідомість»

Підполковник медичної служби Павло ГОРЧУК — про виліт із Донецького аеропорту за кілька хвилин до атаки та «афганський» прийом, який допоміг врятувати життя не одному українському захисникові
12 січня, 2018 - 12:53
ПАВЛО ГОРЧУК

Підполковник медичної служби Павло Горчук був одним із тих, хто першим пройшов бойове хрещення небом. Саме йому випало здійснити останній виліт із Донецького летовища за кілька хвилин до початку першої потужної атаки бойовиків. Того дня вінницький санітарний літак «Віта» вивіз із зони ураження 14 поранених, більшість із них зазнали травмування внаслідок бою під Волновахою. За кілька годин, приземлившись у Вінниці, військові медики почули шокуючу новину — «Донецьке летовище оточили бойовики, триває запеклий бій».

«У той день усе відбувалося швидко, навіть надто швидко. Зранку надійшов наказ на виліт у зону АТО з метою транспортування важкопоранених бійців. Напередодні розбили колону під Волновахою, й хлопців треба було доставити до шпиталю, — пригадує начальник відділення медичного забезпечення аеромедичної евакуації Клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії та детоксикації Вінницького військово-медичного центру Центрального регіону Павло ГОРЧУК. — Зв’язок тримали з представником Департаменту здоров’я Донецької ОДА. Нас повідомили, що маємо забрати шість лежачих, одного критичного і вісім бійців середньої важкості, загалом було 14 пацієнтів. Коли сіли в Донецьку, то виявилося, що поранених 15, але одного нам не віддавали. То був майор... Я запитав, чому ми його не забираємо, у відповідь один із хлопців просто помахав головою, мовляв, «не можна», і повіз його на кушетці в інший бік. Навздогін я кричав: «Давай нам, ми його стабілізуємо й доставимо живим». Але у відповідь мені знову лише помахали головою. Вже вдома, у Вінниці, коли я побачив у новинах, що термінали Донецького аеропорту зруйновано, зрозумів: очевидно, розмовляв із бойовиком. І, напевно, поранений майор став «монетою», яку нашим довелося заплатити, щоб ми злетіли й врятували 14 бійців. Це моє припущення... Про подальшу долю того майора я нічого не чув, але згадую його щоразу в критичні моменти в житті. Маю надію, що він вижив, — і зараз вже вдома зі своїми рідними».

«У ПОВІТРІ ДОВОДИЛОСЯ РОБИТИ ВСЕ — СТАВИТИ КРАПЕЛЬНИЦІ, ІНКУБУВАТИ, ПРОВОДИТИ РЕАНІМАЦІЮ»

На рахунку Павла Горчука дві ротації. Під час першої, влітку 2014 року, він здійснив щонайменше півсотні вильотів на гелікоптері для евакуації поранених безпосередньо з поля бою. Про свої героїчні вчинки та нічні польоти лісопосадками, інкубування й накладання швів у кабіні вертольота розповідає неохоче. Скромно каже: «Є що згадати, але нема чого дітям розказати», бо то справді не дитячі історії.

«Весь особовий склад мобільного госпіталю до останнього не знав, куди саме нас везуть, адже місце дислокації трималося в суворій таємниці. Тому найбільше лякала невідомість, адже про війну ми вже знали не на словах. Коли прибули на місце, зрозуміли — Луганська область, — розповідає підполковник медичної служби. — Не раз доводилося дивитися на Луганське з висоти польоту, адже одним із завдань 59-го мобільного госпіталю була аеромедична евакуація з передової. Літали на Мі-8 — вдень і вночі. Щоразу політ був екстремальний, бо гелікоптер — легка мішень, доводилося застосовувати «афганський» прийом — літати на наднизькій висоті й постійно маневрувати. Пояснювати пацієнтові, що ми в «афганському польоті», й я тобі не допомагатиму, — це не слова військового медика. Тому в повітрі доводилося робити все — ставити крапельниці, інкубувати, проводити реанімацію — ми доставляли поранених з повною інфузійною терапією. А все тому, що мали в команді підготовлених фахівців. Літали всі по черзі — навіть мобілізовані цивільні медики. На щастя, втрат у повітрі не було, але 200-х з поля бою забирали. І найстрашніше було, коли в загиблих дзвонили телефони — ніхто не наважувався взяти слухавку».

Госпіталь був найближчим пунктом, куди могли відправити поранених «на передку» бійців. Це був «гарячий» період, бо на середину липня — до кінця серпня 2014 року припадав пік поранених. Саме тоді, в червні 2014 року, була здійснена перша операція в бойових умовах. Її провів генерал-майор медичної служби хірург Андрій Верба. Він прооперував снайпера, який був поранений у живіт. За анестезію відповідав Павло Горчук. У серпні 2014 року за особисту мужність і героїзм він був нагороджений орденом Данила Галицького.

«МИ НАВЧИЛИСЯ САМООРГАНІЗОВУВАТИСЯ Й ДІЯТИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ОБСТАВИНАХ»

Нині Павло Горчук керує відділенням медичного забезпечення аеромедичної евакуації Клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії та детоксикації Вінницького військово-медичного центру Центрального регіону, яке вже другий рік працює за стандартами НАТО. Медики постійно проходять навчання з тематичного вдосконалення, спеціалізації та навіть вивчення англійської мови. Зараз у його команді працює двоє військових, які проходили навчання безпосередньо в Штатах і мають сертифікацію спеціаліста з аеромедичної допомоги міжнародного класу.

«Не так давно до нас прилітали колеги з Каліфорнії, разом проводили спільні навчання. Під час візиту вони ознайомилися зі структурою та завданнями підрозділу аеромедичної евакуації, можливостями медичних бригад щодо здійснення аеромедичної евакуації та встановленим на літаку Ан-26 «Віта» медичним обладнанням. Крім того, закордонні колеги провели низку консультативних брифінгів із методик аеромедичної евакуації, — продовжує розповідати лікар. — Та, якщо між нами, то ми з легкістю можемо дати «фору» нашим американським колегам, бо маємо не лише досвід роботи в бойових умовах, а й кращу апаратуру, окремі зразки. У нашій команді працюють професіонали високого рівня, які мають чималу практику з евакуації поранених і хворих як наземним, так і повітряним шляхом. Це звучить неоднозначно, але завдяки війні ми навчилися самоорганізовуватися й діяти в екстремальних обставинах. Навчилися працювати на виживання».

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, фото надано автором
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments