Найголовніше завдання

Бібліотеки здавна були хранителями національної пам’яті. Тож дуже символічно, що саме в бібліотеці, та ще й центральній і найбільшій в Україні — імені В.І.Вернадського, відбулася перша в Києві презентація книги «День вдячності», що присвячена збереженню пам’яті про людей, які багато зробили для України.

Атмосфера події почала формуватися задовго до самого представлення новинки «Дня». Вона проявлялася в тому, як працівники установи підготувалися до заходу, сформувавши виставку й візуальний супровід; у чудовій екскурсії з можливістю побачити найдавніші рукописи й друковані книги нашого народу, зокрема й українську перлину — Пересопницьке Євангеліє (детальніше — в найближчих випусках); у розмовах — обміні ідеями. Наприклад, головний редактор газети Лариса ІВШИНА запропонувала співпрацівникам установи сформувати топ-книжок, які потрібно прочитати в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського, що став би путівником для багатьох читачів. Також на презентації показали перший випуск газети «День», у якому, до речі, був матеріал про бібліотеки й читання загалом.

ВДЯЧНІСТЮ ВИТИСКАТИ НА ПЕРИФЕРІЮ НАШІ НЕПРИЙНЯТНІ РИСИ

Пам’ять, яку прагне поширювати газета «День» — це не просто знання про визначних і важливих для нас постатей історії. Причому особистостей, як зауважив упорядник видання, редактор газетної рубрики «Історія та «Я» Ігор СЮНДЮКОВ, зовсім різних: від відомих — Папи Римського Івана Павла ІІ, Маргарет Тетчер, Рональда Рейгана, які глобально вплинули на перебіг подій ХХ ст., до менш знаних — як, наприклад, Йоганн-Христіан Енґель, який написав одну з перших наукових праць з історії України в кінці XVIII ст. (як виявилося, бібліотекарям він добре відомий: у них є ця праця ученого). Пам’ять, яку поширює газета «День», це пам’ять у дії — вдячність.

«У нашій книзі я почала з простого питання, звертаючись до всіх — «чого більше ви відчували в своєму житті? Вдячності чи невдячності?». І кожен одразу в себе пірнув і подумав. Утім, одна річ, невдячність на індивідуальному рівні. Але буває невдячність такого формату, яка, потрапивши під колесо історії, буквально збиває його і відводить країну в абсолютно інший бік. І з такими випадками ми всі знайомі, зокрема я бачила це і в новітній історії. А сума локальних невдячностей забезпечує загальний неуспіх країни. І тому нам обов’язково потрібно перейти від стану жертви, коли чекають чогось від світу, до етапу повноцінно розвинутої особистості й країни, яка здатна взяти відповідальність на себе, здатна бути вдячною тим, хто зробив щось для неї, особливо в найстрашніші її періоди. Зокрема, це стосується часів Голодомору й геноциду. Як виявилося, ця тема зараз дуже актуальна. Мені здавалося, що усім зрозуміло, що Голодомор був геноцидом, і це доведено — Джеймсом Мейсом і багатьма потужними авторами. А виявляється, що й досі історики повертаються до цієї теми, бо їм здається, що змінилася кон’юнктура, — зауважує Лариса Івшина. — Як на мене, є абсолютно неприйнятні риси українського характеру. І потрібно вдячністю витискати їх на периферію».

Директор Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського Галина КОВАЛЬЧУК також зазначила: «Фактично якщо кожен з нас відчуватиме це світле почуття, далі й усе наше суспільство буде вдячним. Це дуже важливо».

«УКРАЇНА ЗАВЖДИ БУЛА В ЦЕНТРІ НАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРОЦЕСІВ»

«Вихованням вдячності ця книга протистоїть нашій задавненій хворобі — меншовартості... Вдячність здатна повернути нам самоповагу. Тому що це не є ознака слабкості, а якраз навпаки — сили», — наголошує Ігор Сюндюков. — Коли ми бачимо в цій книзі, що Олівер Кромвель писав до гетьмана Богдана Хмельницького, пропонував військо-політичний союз у XVII ст.; що Наполеон перед тим як розпочати війну з Російською імперією, зажадав від Міністерства закордонних справ Франції повну добірку матеріалів про Україну, то ми зобов’язані зробити простий висновок — Україна завжди була в центрі найважливіших загальноєвропейських процесів. І ця книга це підтверджує».

Для доктора історичних наук, професора Юрія ШАПОВАЛА розгляд української історії в загальноєвропейському контексті є характерною рисою газети «День»: «Мені здається, що це цінно, коли ми бачимо себе на тлі інших народів, у світовому оточенні. Тоді, я думаю, більше стимулюється самокритичність, енергія, і тоді до тієї кордоцентричності, про яку колись писав Євген Маланюк, тобто думання емоціями, серцем, додається раціо. Бо цього раціо бракує в українській історії».

Історик відзначив також талановиту передмову до книги. Зокрема, особливо актуальним для нього є наведений там вчинок президента Ірландії Мері Робінсон, яка за 150 років після голоду в їхній країні, поїхала до індіанського племені чокто, предки якого надіслали тоді ірландцям 173 долари. «Це для мене стало дуже важливим моментом, бо це та етика й та частина моралі, яка зараз на наших очах вимивається з українського суспільства. Для мене це направду сутнісні речі, про які потрібно нагадувати людям і нагадувати в різних формах, що й зроблено. Лариса Олексіївно спеціально в «Слові до читачів» акцентує на цьому увагу. Це дуже правильно, бо це такі речі, які не купуються, не продаються, а виховуються, які або є, або їх нема. І нещасне те суспільство, де цього немає», — вважає Юрій Шаповал.

«УСЕ ЦЕ ПОТУЖНА КОЛЕКТИВНА ПРАЦЯ»

Вибір цієї теми, ясна річ, не випадковий. «День вдячності» — продовження модернізації національного характеру, а також низки інших стратегічних завдань, які поставила перед собою газета. Над здійсненням їх уже багато років працюють журналісти й автори «Дня».

«Усе це потужна колективна праця. Я хотіла, щоб ми перенавчали себе й суспільство. Але для цього треба було знайти тих людей, які володіють прекрасними знаннями, кожний у своїй сфері, — розповідає Лариса Івшина. — До речі, тоді був такий час, коли всюди було популярно робити якісь ради, колегії, а в нас у редакції цього не було взагалі. Тому що я шукала нашу колегію поза редакцією. Зокрема, до неї входив Володимир Євгенович Панченко. Світла йому пам’ять. Він долучився до ідеї створення «Бібліотеки газети «День» і був партнером усі її роки. В нашу редколегію входив також Сергій Борисович Кримський. У ній є й Юрій Шаповал, і Микола Жулинський. Не менш визначна роль у створенні наших книг Юрія Терещенка, Тетяни Осташко та багатьох інших наших авторів».

ДЕРЖАВНА ФУНКЦІЯ, ЯКУ ЗДІЙСНЮЄ ГАЗЕТА «День»

Як результат — ефективна синергія. «Передусім, я хотів би наголосити на тому, що ми в Україні повинні бути вдячні й Ларисі Олексіївні, і колективу газети за ту колосальну важливу роботу з формування національної ідентичності. Жодна держава без цього не існує. В українській сучасній державі цієї політики немає, і це є великою проблемою. Цю функцію значною мірою взяла на себе газета «День», — розповідає директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. — Міг би багато говорити про всі книги «Бібліотеки газети «День», бо це неймовірна робота. Уявіть собі: потрібно творити газету й водночас готувати таку бібліотеку. Особливо я хотів би наголосити ось на чому — наскільки всі ці публікації, які з’являються в газеті «День» і в цій бібліотеці, проектуються, хоч не завжди свідомо, на сьогодні, на ту ситуацію, в якій перебуває Україна».

Як приклад цього Микола Жулинський навів минулорічну книгу газети «День» — «Ave. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського». «Ми не враховуємо тих уроків, про які писали в газеті «День». Чому гетьман Скоропадський підписав грамоту федерації з Росією? Та тому що Антанта наполягала на цьому, а гетьман Скоропадський чекав від неї військової допомоги. Сьогодні ми теж чекаємо військової допомоги... — зауважує Микола Жулинський. — А згадаймо долю полковника Болбочана, про якого писала газета «День». Чому був знищений Директорією Симона Петлюри такий талановитий полководець, який визволив Крим від більшовиків, взяв Севастополь? А тому що він у відкритих листах дуже критикував уряд Директорії за те, що вони йдуть на згоду з більшовицькою Росією. Я ці приклади згадав, щоб показати, наскільки важливо нашу національну історію, якою вона не була б драматичною, знати й виводити з неї уроки. І газета «День» — це одна з потужних сил, яка здійснює сьогодні те, що нам вкрай необхідно: формує національну ідентичність і консолідує українську націю на основі історичної пам’яті. Це, можливо, найголовніше завдання».

Книжкова новинка «Дня» здійснює перший крок до пошанування постатей, яким ми маємо бути вдячні. Кожен може долучитися до цього процесу, щоб разом сформувати Енциклопедію союзників України.

F