Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Найпозитивніший батько-одинак

З якими викликами стикається чоловік, утративши дружину?
23 вересня, 2011 - 00:00
ХОЧА ОЛЕКСАНДР МАЗУР — ДУЖЕ ЗАЙНЯТА ЛЮДИНА, КОЖНУ ВІЛЬНУ ХВИЛИНУ ВІН ПРИСВЯЧУЄ ДІТЯМ. ТОМУ ДЛЯ ЮЛІ ТА НАЗАРА ВІН НАСАМПЕРЕД ДРУГ, А ПОТІМ — БАТЬКО / ФОТО З САЙТА MYTATO.COM

Минулими вихідними в Україні громадські організації в Києві, Львові, Луцьку, Сумах організували «День батька» — різноманітні акції, для того щоб привернути увагу до ролі батька у вихованні дітей. За даними громадських організацій, такий день відзначають у третю неділю вересня в 120 країнах. Які ж підстави є в Україні святкувати цей день, і на якому демографічному, соціальному, сімейному тлі це відбувається? Найкраще — зазирнути в життя родини, в якій і мамою, і татом є батько. Це родини батьків-одинаків, котрі самі виховують дітей.

«АНГЕЛ-ОХОРОНЕЦЬ»

Олександр Мазур одружився рано: у неповні 19 років у нього вже народилася дочка Юля (зараз вона — першокурсниця Черкаського університету). Його дружині тоді було 18 років. Оскільки потрібно було годувати сім’ю, хлопець покинув навчання в Національному університеті «Київський політехнічний інститут» і поїхав заробляти в Росію. Там, в Якутії, він установлював телефонний зв’язок. Потім захворіла дружина.

— Лікарі довго не могли поставити діагноз. По допомогу ми їздили і до лікарів, і до екстрасенсів, і до шаманів. На це йшли всі гроші, але нічого не допомагало. Потім дружині поставили діагноз «системне враження сполучних тканин», і ніхто не знав, як лікувати це захворювання. Лікарі тільки констатували, що хворобу спровокували другі пологи. За півроку дружина померла, — розповів Олександр.

Це сталося десять років тому. Дочці Юлі на той час минуло сім, також уже був син — чотирирічний Назар. Після важкої втрати Олександр довгий час не розумів, для чого він живе, оскільки дружину свою обожнював. Але залишилися діти, і вони вимагали щоденної турботи, уваги, піклування. Олександр їх виховував сам — без допомоги батьків дружини та власних батьків. Потрібно було думати й про житло, оскільки на той час сім’я Мазурів його винаймала, і про заробітки, і про виховання дітей.

— Я їм дав усе — ніжність, турботу, тепло, любов, але, на жаль, жоден батько не дасть того, що може дати тільки рідна мама, — материнську любов. Це може пережити тільки та людина, яка сама була позбавлена материнського піклування, — зізнається Олександр.

Переживши трагедію в дитинстві, сьогодні ці діти виглядають дорослішими за своїх однолітків. Юля заочно навчається в Черкаському університеті (вона вже сама заробляє, надаючи послуги няні), а мета Назара — стати футболістом. І не просто професіональним футболістом, а найкращим футболістом України. Цього літа родина вирішила питання із житлом: завдяки молодіжному кредиту Мазури отримали нову трикімнатну квартиру. За ці десять років Олександр навчився робити все, що зазвичай робить удома жінка. «На кухні можу позмагатися з будь-якою жінкою», — каже Олександр.

«ЛЮДИНА, ЩО МАХАЄ ШАБЛЕЮ...»

Три роки тому Олександр Мазур заснував Усеукраїнську громадську організацію «Об’єднання батьків-одинаків України» — щоб допомагати таким же людям, як і він. Сьогодні його мета — мати представництва організації по всій Україні.

— Після трилітньої діяльності з батьками-одинаками до мене почали звертатися жінки, які самі виховують дітей, і я не мав морального права їм відмовити. Усе, що ми робимо, — заради дітей. Допомагаю з різних питань — працевлаштування, пошук житла, оздоровлення дітей. Але основне — щоб сам батько чи мати хотіли цього, — каже Олександр Мазур.

Бували випадки, коли по допомогу до нього зверталися батьки, родичі яких «відсудили» їхніх дітей заради того, щоб квартира покійної дружини і матері дісталася їм. Сьогодні Олександр Мазур веде таку справу: чоловік і жінка жили в цивільному шлюбі, батько дитини записаний у її свідоцтві про народження «зі слів матері». Коли померла дружина, дитину забрала держава, а потім над нею встановила опікунство родичка померлої, яка, поки нещасний батько бігав і встановлював батьківство шляхом медичної експертизи, переселилася в квартиру покійної матері дитини. Олександр Мазур подав клопотання в прокуратуру і каже, що «ляже кістьми», щоби справедливість перемогла. Власне тому Олександр й проти громадянських шлюбів: занадто багато потім проблем у дітей.

— Таке враження, що держава робить все, щоб люди йшли на обман. Наприклад, візьміть розмір пенсії по втраті годувальника. Вона призначається так: на одну дитину — 100% від прожиткового мінімуму, на двох — 120%, і 150% — на трьох і більше. А якщо в сім’ї п’ятеро чи більше дітей, які втратили годувальника? Тоді ця пенсія становитиме 1170 гривень — це на всіх дітей. При цьому опікуну (мама, сестра, брат померлого), який взяв під опіку дитину, на кожну дитину держава виплачуватиме два прожиткових мінімуми! А це близько 1900 гривень. Тобто, якщо в сім’ї п’ятеро дітей, у разі втрати годувальника хтось із батьків, який залишився з дітьми, отримуватиме 1170 гривень; якщо ж батько чи мати відмовиться, то родичі отримуватимуть 9,5 тисячі щомісяця. І держава сьогодні свідомо штовхає людей так «використовувати» дітей, — каже Олександр.

Найважливішою проблемою батьків-одинаків (як і матерів-одиначок) є працевлаштування. Як вважає Олександр, найкраще таким людям бути самозайнятими. Він пропонував київській владі створити для таких категорій людей пільгові умови, щоб ті могли відкрити свою справу. На жаль, поки що безрезультатно.

— За тими умовами, які є сьогодні в Києві, оренда приміщення МАФа коштує 10—12 тисяч гривень. Чи зможе одинокий батько в ньому, наприклад, ремонтувати одяг? Звичайно ж, ні, — каже він.

Щоб хоч якось допомогти таким же, як і він (принаймні за статусом), на сайті організації «Об’єднання батьків-одинаків України», у розділі «Актуально», він розміщуватиме прохання для роботодавців працевлаштовувати людей.

Зазвичай Олександр Мазур усе робить власним коштом (у нього є невеличкий бізнес). Зрідка допомагають меценати.

— Якби знайшлася людина, що зацікавилася б нашою роботою і давала на неї кошти, я б усі справи, окрім справ організації, відклав і розв’язував би тільки проблеми людей. Бо щодня до мене звертаються десятки, — каже Олександр.

Він називає себе «найпозитивнішим батьком» серед одинаків. Каже, що навчився цінувати життя й насолоджується кожним днем — адже щодня є можливість допомогти неповній сім’ї. Це для нього найбільша радість. Що ж до «Дня батька», то Олександр Мазур вважає — поки в Україні немає що святкувати: батьки-одинаки — у режимі виживання.

— Якщо самі батьки-одинаки зініціюють цей день, якщо вони самі захочуть святкувати, отже, у державі щось змінилося, і є підстави для святкування, — переконаний Олександр Мазур.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments