Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

«Не сприймаю силових методів»

Міські голови — про допомогу «дружинників» у сесійних залах місцевого самоврядування
9 лютого, 2018 - 12:20
ЗАХИСТ ЧИ ЗАГРОЗА? (Київ. 28 січня 2018 року) / ФОТО З ФЕЙСБУКУ «НАЦIОНАЛЬНI ДРУЖИНИ»

Після «гучного» голосування міського бюджету в Черкасах.  Методом залучення представників «національних дружин» до роботи міського ради скористалися у Тернополі...

В матеріалі «Небезпечна тенденція» від 31 січня 2018 року експерти «Дня» чітко пояснили: чому і чим небезпечна така радикалізація в умовах війни та складної системної кризи, яка є в державі, і чому так важливі процедури та повага до них.

Розвиваючи тему, ми звернулися до представників місцевого самоврядування, щоби ті пояснили, що, власне, відбувається з владою на місцях і чи не стане такий підхід прикладом для використання людей у балаклавах і в інших містах?

КОМЕНТАРІ

«Є ЦИВІЛІЗОВАНІ МЕХАНІЗМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ»

Олексій КАСПРУК, міський голова Чернівців:

— У Чернівцях мешканці міста, представники громадських організацій завжди присутні на сесіях міської ради, вони беруть активну участь у прийнятті різних рішень. Сьогодні є цивілізовані механізми участі громадськості у вирішенні тих чи інших питань: електронні  петиції, громадські слухання, громадські ініціативи тощо. Будь-які методи силового чи морального тиску на депутатів або міського голову вважаю неприйнятними, тим більше, коли люди приховують своє обличчя під «балаклавами».

«БОРОНЬ БОЖЕ, ЩОБИ ХТОСЬ ЗАЙШОВ ЗІ СТОРОННІХ ОСІБ У СЕСІЙНУ ЗАЛУ»

Андрій САДОВИЙ, міський голова Львова:

— Під час роботи депутатів, коли вони ухвалюють рішення в сесійній залі, ніхто не має права бути там присутнім. І не важливо, чи це міська рада, чи обласна рада, чи Верховна Рада. Будь-який тиск на депутатів є недопустимим. Це є нормальна практика всіх цивілізованих країн і верховенства права. В нас, на превеликий жаль, у країні дуже часто є верховенство грошей. У нас дуже часто є внутрішні протистояння, які ініціює та ж сама державна влада, щоб того чи іншого мера спонукати до певної «любові».

У мене в житті був приклад під час минулої каденції, коли більшість у міській раді складали депутати від партії «Свобода». Вони не хотіли голосувати за зміни до бюджету щодо виділення коштів на прибирання міста. Мотивація була дуже проста: мовляв, і без того в місті чисто, тому кошти не потрібні. Так ми їм говорили, що в нас у місті, тому і є чисто, оскільки ми регулярно проводимо оплати, а двірники вчасно отримують кошти. Ці дебати тривали близько двох місяців. Як наслідок, затримувалася заробітна платня для двірників. І тоді декілька сотень львівських двірників прийшли до міської ради, стали біля входу, і кожен із депутатів отримував мітлою по одному місцю. Ось тоді всі і проголосували за необхідне рішення. Однак, боронь Боже, щоби хтось зайшов зі сторонніх осіб у сесійну залу. Це недопустимо.

«ДЛЯ ЧОГО І ХТО ПІДШТОВХУЄ СУСПІЛЬСТВО ДО ПРОТИСТОЯННЯ?»

Валентина ЗАЛЕВСЬКА, берестечківський міський голова (Волинська область):

— Протистояння — це найгірший шлях, який тільки може бути. Не сприймаю силових методів. У нас будь-хто з мешканців міста може прийти на сесію міської ради, ми не закриті. На мій звіт як міського голови прийшли навіть мешканці навколишніх сіл, між якими і Берестечком практично нема кордонів. Наше місто є центром округи, і такий інтерес закономірний. Я вже третій рік міський голова, тож завжди у конфліктній ситуації чи просто у проблемній виходжу з того, що треба сідати, розмовляти і домовлятися. І слухати аргументи іншої сторони.

У ситуації, яка склалася в Черкасах, я взагалі не розумію причини, яка привела цих «дружинників» на сесію. Для чого вони там з’явилися, яку мету переслідували ті, хто їх направив? У кожній ситуації, а в цій особливо, треба шукати: а кому це вигідно? Бо хто платить, той і музику замовляє, як кажуть. Хто оплатив однакову форму для цих хлопців, врешті? На чиєму вони утриманні? У 90-х роках ми вже бачили «активістів», і форму вони мали однакову — спортивні костюми... Я впевнена, що громада, яка обрала цих депутатів, сама розбереться з ними, а якщо знову почнуть звучати слова «не тих ми вибрали», то добре думайте, кого вибираєте, але залякувати — це не вихід і не метод. Я завжди за нормальний діалог, і якщо слідувати цьому правилу, то спільну мову завжди знайдеш.

У Берестечку також недавно відбулася надзвичайна подія: пікет. Небайдужі містяни перекрили дорогу, якою перевантажені машини доставляють буряки з поля, з кагатів на завод. Вони зруйнували нам три вулиці, руйнуються будинки. Звісно, що були гарячі розмови, але між самими мешканцями, я також не ховалася, виходила до людей. А подумати, що би було, який розвиток подій, якби втрутилися незрозумілі нам «дружинники»?.. Погрози, залякування — вони ж були б. Для чого і хто підштовхує суспільство до протистояння, що хоче довести появою таких дружин?.. Маємо шукати відповіді на ці запитання, а між собою — знаходити спільну мову, бо і владу треба не тільки критикувати, владі треба і допомагати. Але не застрашуванням, а своєю участю у справах громади. У Польщі, де я була у групі керівників територіальних громад з України, мене найбільше вразило те, що поляки — без жодних «дружинників» — беруть активну участь у житті своєї гміни. Ні разу не чула посилання на Варшаву, не чула імені їхнього президента, вони говорили лише про справи гміни, про її розвиток. А будуть багатими села-міста, буде багатою і країна.

«КРИЗА СПРАВЕДЛИВОСТІ БУДЕ ПОГЛИБЛЮВАТИСЬ»

Катерина ГАНДЗЮК, керуюча справами виконавчого комітету Херсонської міської ради, радник Херсонського міського голови:

— По-перше, мені абсолютно байдуже, що думає про марші правих зі смолоскипами чи про візити до органів місцевого самоврядування Путін або будь-хто взагалі з-за кордону. Абсолютно індиферентно ставлюся до того, що про нас подумають і чи скажуть, ніби у нас тут відсутня правова держава. Бо, здебільшого, вона таки відсутня. І саме в цьому причина того, що виникають громадські формування, національні дружини чи будь-які інші прихильники швидкого правосуддя. По-друге, система правоохоронних органів під виглядом реформи була майже зруйнована, і я наразі не бачу навіть натяку на те, що відбудуться якісь справжні зміни. Криза справедливості, породжена поліцейсько-прокурорсько-суддівським свавіллям, буде лише поглиблюватись.

Можна скільки завгодно лицемірно закочувати очі, коли ви бачите людей в масках, які чи то змушують депутатів голосувати за суспільно важливі питання, чи проганяють з вашого міста сепаратистів, чи закривають незаконний генделик, валять паркан нахабної забудови або б’ють по руках живодера. Але вам часто більше нема до кого звернутись і на кого сподіватись, окрім тих, кого потім одні назвуть «агресивними радикалами», а інші — «невідомими патріотами». Також не можу не відмітити надто істеричну реакцію саме на марш організації «Національні дружини» з боку медіа. Звісно, дещо дивна естетика у вигляді кольорів сумнозвісного «Беркуту» не могла залишитися поза увагою, але подібні заходи різних організацій проходять достатньо часто і цей був і близько не найчисельніший. Тому, есхатологічна паніка, що її транслювали ЗМІ разом з лідерами громадської думки, свідчить про надмірну заполітизованість питання та чиєсь бажання налякати нас з вами, аби ми не дуже обурювались, якщо раптом влада зрештою захоче позбутись незручних структур.

Я не вірю в існування в Україні, з її звичними сварками, будь-якої структури, яка на загальнодержавному рівні здатна замінити чи то поліцію, чи будь-яку іншу ієрархічну організацію. Це, м’яко кажучи, перебільшення. Навіть в рамках того самого Національного корпусу існують різні громадські формування, не кажучи вже про безліч інших альтернатив у цьому політичному таборі. Звісно, що це перелом кісток держави, коли вона втрачає монополію на насильство. Для того, аби як піна від оцту і соди не з’являлись подібні формування, система повинна сама почати наводити лад і показувати українцям, що справедливості можна досягати в законний спосіб. А поки варто слідкувати, аби бажання пасіонарної молоді створювати громадські формування з охорони правопорядку не переросло в бажання функціонувати як організоване злочинне угрупування. Сподіваюся, хоч це ще під силу правоохоронцям.

Підготували Анна ГАРГАЛЯ, Чернівці, Дмитро ПЛАХТА, «День», Львів, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments