Не варто протиставляти патріотизм естетичній цінності творів
У «Дні» № 61 було опубліковано статтю доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віри Агеєвої «Інтелектуалка чи класна дама?». На мій погляд, автор, виступаючи проти тоталітарних тверджень, сама застосовує ці ж методи: тільки так і не інакше, хоча життя різнобарвне й мають право на існування різні думки, різні методи викладання літератури.
Я погоджуюся з автором, що треба вивчати у школі кращі твори кращих українських письменників. А якщо не так, то це некомпетентні дії Міністерства освіти. Згоден я і з тим, що треба більше вивчати оптимістичних творів, у тому числі про перемоги українського козацтва у боротьбі проти ворогів. Треба нагадати про те, як українці воювали з Наполеоном (що замовчувалося як у СРСР, так і в Росії), створювали за власний кошт кінні козачі полки, бо царський уряд обіцяв повернути їм вiдiбрані у них права. А замовчувати Голодомор — те ж саме, що замовчувати Голокост, це злочин проти людства.
Я підтримую Віру Агеєву і в тому, що треба більше уваги приділяти творчості Тараса Шевченка, і особливо вивченню напам’ять його віршів, бо це знання мови, висока моральність і практично на все життя.
Автор пише, що «школа перебуває у глибокій кризі не в останню чергу тому, що слід поміняти саму модель стосунків між учителями й учнями». Погоджуюся з цим, але вважаю, що основною причиною кризи в школі є те, що вчитель має зарплатню, на яку не може прожити й одна людина. Тому більшість молодих енергійних вчителів покинули школу або перейшли у приватну, платну, школу. Вчитель на Заході отримує зарплатню у 25—30 разів більшу, ніж в Україні, тому вони й навчають дітей як своїх товаришів, тому вони вільно спілкуються між собою. Голодний вчитель — поганий вчитель. Та й голодні напівроздягнені учні — не кращі учні. Тому іншого шляху, як збільшити зарплатню вчителю до 750—1000 гривень, для подолання кризи в школі немає.
Вірі Агеєвій не подобається патріотичне виховання, що радянський патріотизм швиденько замінили на український. Але більшість країн світу виховує своїх дітей у дусі патріотизму. Чому Україна повинна від цього відмовитися? Під час війни в Іраку ми побачили, наскільки сильний патріотизм в США. А в Росії навіть переробили всю історію, створивши «альтернативну історію» Євразійства (за останні роки видали близько 20 книжок, які складають понад 10000 сторінок, великими накладами).
На мій погляд, хибним є висновок автора, що «любити Україну», тобто свою Вітчизну, як і свою матір, рівнозначно любові до будь-якої країни світу, любові до чужої матері в Оклахомі. Цим самим автор фактично проповідує радянську тезу: «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз», навіть більше — Всесвіт. Віра Агеєва вважає, що можливо любити дівчину, якщо вона інтернаціоналістка, а дівчину-патріотку любити не можна. Це абсурд. Хай ті, хто любить, самі обирають, кого їм любити. Головне — любити й не зраджувати.
Гадаю, що не треба протиставляти патріотизм естетичній вартості творів. Гадаю, творам Тараса Шевченка властивий патріотизм, естетична вартість та філософський зміст. І сьогодні актуальні слова Тараса:
Все йде, все минає, і краю немає...
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... Одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло,
І листя пожовкле вітри рознесли.
