«Не жаліти себе!»

Авдіївка. Тут досі чути вибухи, а цілі квартали понівечені прямими влучаннями ворожих мін та снарядів. Журналісти «Дня» намагалися вийти на зв’язок з відомим тренером із дзюдо Євгеном ПОПОВИМ. Він став одним із найвідоміших паралімпійських тренерів світу й виховав багато спортсменів. Аж раптом ранком Попов випадково сам зустрічає нас на одній із вулиць Авдіївки. Сміється, запрошує до свого клубу... Він без ніг — на візку, але щоденно тренує учнів дзюдо. Його учні здебільшого мають фізичні вади, і приклад учителя їх надихає. Один із них — Ваня, котрого з народження лікарі прирекли невиліковним діагнозом. Але вчитель запевняє — не можна прирікати людей штампом «каліка».

Для Євгена Попова, котрий залишився без ніг в автомобільній катастрофі, діагнози стали не вироком, а викликом. У нього було знищено прямим влучанням міни дві квартири — в Донецьку та Авдіївці. Фактично він виявився безхатченком. Доля остаточно мала приректи його на зневіру...

«Мені дехто сказав, що моє місце — під церквою просити милостиню. Вони цього не дочекаються. Соромно бути слабким», — сказав тренер, коли маленький Ваня пробіг чергове коло.

«ПІДЛІТКАМ ПОТРІБЕН ВЗІРЕЦЬ»

— В Авдіївці існує відчуття того, що життя тут начебто зупинилося. Місто, яке пережило активну фазу війни, і досі перебуває під загрозою. Але життя тут триває, і ви особисто суперечите обставинам, адже є прикладом мотивації.

— Ви знаєте, я все ж таки маю змогу спілкуватися з різними людьми, які мають великий вплив. Але, тим не менше, я сам можу захистити себе. В цьому одна з найважливіших рис людини. Війна підняла нові сили в людях, хоч як це дивно. Це страшно, але ми маємо брати себе в руки. Це боротьба. Я — спортсмен, абсолютно усвідомлюю необхідність захисту себе, ближніх та всієї країни. Як я тренував дітей? Мені допомогли з транспортом, і я їх возив до міста Селідова. Там ми проводили спаринги. На жаль, в Авдіївці тренувати майже ніде і небезпечно. Але я все це робив, бо знав — так треба робити. Безумовно, багато чого пов’язано на нормальних зв’язках, особистих стосунках, коли тобі довіряють. Все ґрунтується на адекватних, добрих взаєминах. Але існують і перешкоди.

— В чому?

— Відверто скажу — заздрість. Не всі можуть усвідомити можливість стати вище за себе, вище за свої слабкості та умови. Боляче, страшно... Інколи опускалися руки. Але, мабуть, існує якийсь внутрішній стрижень. Для мене важливо — не здатись. Хоч би який був відчай.

— Що вас мотивує?

— Я, звичайно, не філантроп. Але не можу спокійно дивитися на те, як велика кількість дітей вештаються вулицями. Хто їх догляне? Хто виховає? Скільки хлопців в Авдіївці навіть не знають, як будувати своє життя. Я ж намагаюся їм відкрити цю дорогу. Вони мають відчувати внутрішню опору. Уважно спостерігаю за тим, що відбувається навколо. Залучення молоді до спорту завжди було актуальним. Війна взагалі внесла свої драматичні корективи в життя нашого прифронтового краю. Куди йти дітям? На кого орієнтуватися? Підліткам потрібен взірець.

«Я НЕ МОЖУ ЗУПИНИТИСЬ»

— Війна багатьох мотивує для пошуку себе?

— Якби не було війни, то багато хто все одно почав би самовдосконалюватися. Це природне прагнення людини. Але це прагнення інколи потрібно підтримати — порадою, ділом, а головне — мотивацією. Силу треба здобувати. І здобувається вона крізь подолання перешкод. Призи, нагороди — все це дуже важливо. Але найголовніше — це усвідомлення сенсу своєї боротьби з обставинами. Подолав — переміг. І так щоразу. Життя — це постійне подолання перешкод.

— Знаходяться ті, хто допомагає вам?

— Звичайно. Але, ви знаєте, є й ті, хто каже відверто, що воліють краще пропити ці гроші, ніж дати на дитячий спорт.

— А вам так не хотілося?

— Не можу. Не моє це. Природа моя інакша. Так, у перші місяці після аварії я прокидався серед ночі й не хотів жити. Але, мабуть, щось вживлено в мені — боротись. Я не можу зупинитись. Тим паче, коли відчуваєш, що діти на твоїх очах роблять неймовірні успіхи. Вчора вони були приречені лікарями, а сьогодні — бігають, перемагають, розвиваються.

— «Если я заболею, к врачам обращаться не стану».

— Це звичайно жарт, адже участь лікарів надважлива. Але не треба діагноз перетворювати на вирок. Людина має право на подолання перешкод.

— Ви зараз відчуваєте більше допомоги, перешкод чи байдужості до своєї справи?

— Я відчуває себе великим подразнювачем.

— Тобто?

— Деякі люди не можуть змиритися з тим, що можна воювати з дійсністю і перемагати.

— У письменника Короленко було оповідання «Парадокс», де є така фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту».

— Я вже захистив кандидатську роботу і захищатиму докторську. Багато спостережень, багато роботи. І не формальної, а практичної. Присвячені мої дослідження психологічному стану спортсменів під час підготовки до виступів. А це величезні навантаження не лише фізичного плану. Найголовніше — це дух. А щодо того, що когось я дражню, то скажу відверто — були розмови, які мене загартували. Може, це звучить дивно, але справді, були і є ті, хто мене недолюблює. Мені радили в кращому разі йти під церкву і просити милостиню. Немає ніг... Кульгай лише туди! Не дочекаються! Я не маю права здатись. Взагалі, соромно бути слабким.

«Я БИВ, ХОЧ МАЛО ХТО ЦЬОГО ОЧІКУВАВ»

— Як ви реагували на такі «поради»?

— Це закінчувалось мордобоєм. Я бив, хоч мало хто цього очікував. Не можу дозволити знущатися із себе. І не можу дозволити дітям не вірити в себе, у свої можливості. У вас має бути енергія, сила. Її треба збільшувати в собі й спрямовувати на добрі справи. І не треба забувати про необхідність себе захищати. Захист себе — це ціла наука і філософія життя. Будуть такі, хто всіляко намагатиметься вас ослабити чи пригальмувати. Мене взагалі погрожували вбити. Мене це не злякало. Вам начебто будуть говорити — зупиніться. Цього робити не можна.

— В Авдіївці, яка настраждалась від атак, постійно відчувається поруч війна...

— Саме так. І я переконаний, що для військових, які дістали травми, просто необхідно бути залученими до спорту. Повторю — не можна ставити людині вирок. Їй треба знайти мотивацію. Багато хто не очікував, що я в такій ситуації зможу не лише тренувати, а ще й захистити себе. Абсолютно здорові люди інколи виявлялися слабкими. А я хочу подарувати силу всім, хто здатен її корисно використати.