Нові завдання Майдану

Два тижні тому автор статті купив квиток до Чернівців пану Петру — майданівцю зі стажем. Одного дня він сам подзвонив і сказав, що хоче додому, але коштів не вистачає доїхати до рідного села у Чернівецькій області. Йому 60 років, і на Майдані він був з початку грудня — приїхав одразу після розгону студентів. «Для передової я був застарий, для цього є молодь, але на Грушевського я підносив шини і бруківку, розливав коктейлі Молотова. 20 лютого, коли на Інститутський вбивали хлопців, я був з того боку Майдану, де готель «Козацький», — допомагав носити поранених і вбитих», — розповів пан Петро. Каже, що в березні до них у намет підселилися нові хлопці  — у новеньких камуфляжах, з раціями. Він їх не бачив раніше. Після трагічних подій 20 лютого пан Петро все ще лишався на Майдані — разом з побратимами вони лагодили лавочки, висаджували клумби, фарбували парканчики біля готелю «Козацький»... За це отримували їжу і сигарети. Казав, буде на Майдані до виборів, але, зрештою, поїхав додому раніше. «Не бачу сенсу вже бути тут — Києву поки нічого не загрожує, ми свого, по суті, досягли: Янукович втік. Аби лише знайшли тих, хто розстрілював хлопців», — пояснив Петро. Вдома на нього чекає город і кіт, який останні місяці живе в сусіда. «Котя вже стежку протоптав від хати сусіда до моєї», — сміється Петро.

Киянин Степан брав участь абсолютно в усіх подіях Майдану. Він вийшов на головну площу країни у перший же день — 21 листопада. У ніч розгону студентів був під стелою Незалежності, 1 грудня — на Банковій, потім брав участь у захисті Майдану від штурму в ніч на 11 грудня, з початку протистоянь на Грушевського постійно був в епіцентрі подій, 18 лютого — в Маріїнському парку, а 20 лютого — на Інститутській... Спочатку він ходив на Майдан до і після роботи, потім взяв відпустку, а згодом звільнився, щоб весь час перебувати тут. Але вже на початку березня, переживши Інститутську і розстріл хлопців, знайшов постійну роботу і на Майдан приходить хіба на вихідних — ненадовго пройтись. «Треба жити далі», — коротко пояснює він.

З паном Володимиром зі Львівської області я познайомилась, коли шукала учасників подій 20 лютого. Після Інститутської він на кілька тижнів поїхав додому — оговтатися від пережитого та поправити здоров’я. Коли повернувся на початку квітня, побачив на Майдані багато нових облич — молодих хлопців і дівчат в камуфляжі, бронежилетах, з раціями... «У тих, хто 20 лютого був на Інститутський, не було і близько подібного екіпірування — люди йшли в бій з фанерними щитами та в будівельних касках», — розповідає він. Ми подружилися з паном Володимиром і час від часу прогулювалися вже мирним Майданом, розмовляючи про трагічні події та про те, що чекає на Україну далі. Але буквально через тиждень я, приїхавши на площу, вже не знайшла там пана Володимира — виявилось, він проходить військовий вишкіл у складі Нацгвардії. Згодом він подзвонив і розповів, що на Майдан не вернувся, а вже перебуває в Одесі у складі місцевої самооборони — це було якраз після трагічних подій 2 травня. А вже за кілька тижнів він повернувся додому як спостерігач на виборах...

Сьогодні на Майдані мені немає до кого піти, бо всі мої знайомі вже роз’їхалися. Хтось лікується від отриманих поранень, хтось вернувся додому до родин, роботи та городу, хтось записався добровольцем і нині перебуває на сході країни чи проходить військовий вишкіл під Києвом. Пояснюють це просто: бути на Майдані вже немає необхідності, адже Києву нічого не загрожує, вибори відбулися, і нині час розбудовувати нове суспільство та захищати цілісність держави на сході.

Але є й ті, хто не планує найближчим часом покидати головну площу столиці — попри спеку, відсутність необхідних санітарних умов, їжі та загалом  будь-якої роботи та потреби бути на Майдані. Нині тут тихо, жарко і пасивно.  Вибори відбулися, а намети й досі стоять. На питання, чому хлопці не розходяться, чуємо досить загальні фрази про те, що ще «не всіх політиків люстрували», «не відбулося повне перезавантаження влади», що «Майдан зрадили» тощо. Для тих, кому немає куди повернутися, Майдан Незалежності став просто місцем постійного перебування. Втім, дедалі частіше лунають думки, що Майдану треба переходити на новий рівень — від фізичної присутності на площі людей до якісно нових важелів впливу та контролю за діяльністю новообраної  влади. Такі ідеї озвучують як учасники Майдану, так і кияни, які вже практично перестали підтримувати Майдан фінансами, їжею та іншими необхідними речами.

«НАМЕТИ ЗАРАЗ — ЦЕ БУТАФОРІЯ, АЛЕ ПОВЕРТАТИ АБСОЛЮТНИЙ СТАТУС-КВО, ЯКИЙ БУВ НА МАЙДАНІ ДО  ПРОТЕСТІВ, НЕ МОЖНА»

«Майдан — це не намети і не сцена, це люди і їхня енергія. Коли є енергія і намір — вони облагороджують і надають сенсу атрибутам. Коли енергії немає, то атрибути порожні. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб прибрати сцену і намети, бо Майдан — це поштовх, відсутність страху у людей, він може зібратися будь-коли. І наметам стояти для цього не треба. Натомість у такому вигляді, як Майдан є зараз, він створює дискомфорт», — розповідає Богдан Гдаль, графічний дизайнер та співзасновник культурологічного порталу, присвяченого українському народному мистецтву «Рукотвори». —  Намети і туалети, барикади і сцена — це була необхідність на той час. Зараз її немає. Майдан — це адміністративне серце Києва. Коли на ньому безлад, продають шкарпетки і килимки, торгують шаурмою, то оця атмосфера транслюється на все місто. Якщо люди хочуть нової країни, то повинні вийти разом і змінювати її зсередини, з центру міста. І ця робота має бути з обох боків: народ збирається і прибирає той безлад, а влада наводить порядок з МАФами, з паркуванням у місті, з тими всіма речами, які роблять життя для киян некомфортним».

Богдан — з тих киян, хто підтримував Майдан увесь цей час, але зараз він не бачить сенсу у присутності на площі наметів і такої кількості людей. Він розмірковує над тим, що Майдан має розійтися, але сам міський простір у центрі столиці вже не можна повертати до його попереднього стану. «Намети зараз — це бутафорія, але повертати абсолютний статус-кво, який був на Майдані до протестів, не можна. Хрещатик і Майдан повинні бути пішохідними. Принаймні, частково. Це місце тиші і думок про важливе. Я не прихильник пафосних пам’ятників Небесній Сотні, але якийсь візуальний образ має бути. Мені подобається пам’ятник з граніту французького скульптора, який стоїть на Майдані. Він пройшов крізь вогонь і заслужив своє місце. Як мінімум, пішоходною має бути зона між Інститутською і ЦУМом чи Прорізною. Повністю відновлювати рух не варто. До речі, пішохідна зона — це і буде своєрідний пам’ятник Небесній сотні», — пояснює Богдан.

«СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ «ЗАСТРЯГЛИ» В ЛЮТОМУ І ДОСІ ЖИВУТЬ ТИМИ ПРОБЛЕМАМИ. АЛЕ ЖИТТЯ СТАВИТЬ НОВІ ВИКЛИКИ І ВИМОГИ»

Журналістка і фотограф з Києва Олена Максименко практично жила на Майдані всю зиму — то була волонтером, то знімала і писала репортажі з епіцентру подій. Була поранена гранатою 18 лютого на Шовковичній...Нині продовжує час від часу навідуватися на головну площу країни. «Зараз там мало людей, котрі були на Майдані під час бойових дій. А ті, хто є, видаються, по-перше, дуже вразливими, по-друге, мало поінформованими. Складається враження, що вони «застрягли» в лютому і досі живуть тими проблемами. Але життя ставить нові виклики і вимоги. З негативного — на Майдані багато п’яних, багато хамства. Навіть обличчя інакші, ніж були. Це дійсно дискредитує той Майдан, який стояв. На мою думку, його не треба прибирати остаточно, а треба трансформувати. Приміром, залишити активістам Український Дім (там якась конструктивна діяльність відбувається, митці працюють), одну барикаду — як пам’ять і як попередження, і два-три намети, зокрема, інформаційний тент. Це був би компромісний варіант, зручний для всіх», — говорить Олена. На днях журналістка стала свідком того, як на Майдані потрощили офіс «Сбербанка России», який пережив цілим і неушкодженим всі буремні події січня — лютого, а постраждав  лише зараз.

«Майно банку було конфісковано самооборонівцями, офіційно воно піде на користь біженцям з Криму. На практиці це виглядало досить дико: під вигуки «Слава Україні!» хлопці розтрощили битою камеру відеоспостереження, трохи постраждали вікна... За даними «Інтерфакс-Україна», у вівторок міністр юстиції України Петро Петренко заявив, що у випадку, якщо Москва вдаватиметься до «націоналізації» українського майна в Криму, то Київ компенсує збитки за рахунок майна Росії. Але сама ж сценка погрому мені видавалася запланованою, аби дати випустити хлопцям пару. Хтось із керівників Самооборони кинув репліку на кшталт: «Та заспокойтеся, усе з цим банком владнано і узгоджено», — розповідає журналістка.

«ТРЕБА ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМУ МАЙДАНУ, АЛЕ ВИРІШУВАТИ ЇЇ ПО-ДІЛОВОМУ І НЕ ПОСПІШАЮЧИ...»

У середу координатор «Майдан-прес-центр» Наталія Соловйова озвучила заяву спільноти Майдану, що «він не розійдеться, поки не буде виконано усіх його вимог, і має плани розвитку на час після травня. «Ми — організації, що не просто фізично присутні на площі, але ті, що маємо намір зберігати дух Майдану, дух пропозицій, розвитку та контролю змін в Україні, — цитує її «Укрінформ». — Майдан не розходиться, поки не виконано вимоги Майдану: покарання злочинців; люстрація; пакет законів для зміни системи влади; не встановлено конституційний лад у частині громад; не покарані винуваті у масових убивствах; не створено територіальну громаду Києва щодо самоврядування», — сказала Соловйова. Вона заявила, що «фізичний Майдан» має бути збережений та облагороджений.

У той же час, вчора з’явилася новина, що інавгурація новообраного президента України Петра Порошенка відбудуться на Майдані Незалежності. Відповідне розпорядження підписав в.о. президента України Олександр Турчинов. Серед завдань, покладених на спеціально створену робочу групу щодо підготовки до урочистостей, є й такий пункт: «...опрацювати питання та розробити заходи щодо нормалізації ситуації на Майдані Незалежності і прилеглих до нього вулицях у місті Києві та створення інших умов для забезпечення належного здійснення містом функцій столиці».

Також новобраний мер Києва Віталій Кличко заявив, що барикади на Майдані Незалежності «виконали свою функцію і повинні бути розібрані». «Задача Майдану виконана. Ми позбулися диктатора. Люстрацію влади здійснено. Київ повинен повернутися до нормального життя і провести реформи», — заявив Кличко. 

Культуролог, публіцист, історик Вадим Скуратівський, який не раз виступав на сцені Майдану, розповідає «Дню», що проблему Майдану треба вирішувати, але не поспішаючи і дуже коректно. «Я думаю, що треба вирішувати проблему Майдану, але вирішувати її діловим чином і не поспішаючи. І ті, хто вирішують цю проблему, мають безперестанку консультуватися, спілкуватися з репрезентантами Майдану. І навпаки -Майдан має консультуватися безперестанку з нинішньою владою, особливо, після президентських виборів», — сказав пан Скуратівський.

Тут варто ще згадати цитату головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, сказану нею під час ефіру на каналі 112: «На Майдан потрібно вчасно вийти. Але не менш важливо — вчасно піти...».

КОМЕНТАРІ

«ПРИСУТНІСТЬ ЛЮДЕЙ У ЦЕНТРІ МІСТА — ЦЕ ВЖЕ ЕЛЕМЕНТ АНАРХІЇ»

Ігор КОГУТ, голова Ради громадської організації «Лабораторія громадських ініціатив»:

— Майдан і громадянське суспільство повинні моніторити і впливати на владу. Але присутність людей в центрі міста — це вже елемент анархії. Фізичний Майдан повинен розійтися. Має відбутися реорганізація Майдану. Будинок профспілок треба реставрувати, перший поверх віддати під меморіальний музей Майдану, а решту — для громадських організацій, які б мали моніторингову функцію, допомагали політикам у прийнятті кращих рішень. Політики мають прислухатися до голосу людей, інакше на нас чекає новий Майдан.

Треба дуже чітко встановити, що всі розуміють під люстрацією. Сьогодні дуже часто люстрацію використовують як інструмент політичної розправи, а так не має бути. Люстрація має бути тільки для недоброчесних політиків, які хворіють на хворобу  корупції, які не є фахівцями у своїй сфері. Що стосується обраних політиків, депутатів районів, то тут стоїть питання до політичної свідомості та культури громадян. Важливо, щоб політики навчилися дбати про свою репутацію, навчилися розрізняти бізнес та політику, навчилися виконувати обіцянки.

У суспільстві має існувати політична недовіра, потрібно дивитися на рішення, які ухвалюються, можна надавати кредит довіри, але треба перевіряти все, що приймається.

«ТРЕБА ШУКАТИ НОВИЙ ФОРМАТ ДЛЯ МАЙДАНУ»

Ірина БЕКЕШКІНА, соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва:

— Ми опитували Майдан десь 4 лютого, і можна сказати, що змінився освітній рівень. У своєму попередньому стані він відрізнявся вищою, ніж в середньому по Україні, часткою людей з вищою освітою. Той Майдан був, в основному, Майданом середнього класу, білих комірців, інтелігенції, багато було підприємців. Зараз очевидно знизився рівень освіти, і залишаються люди, яким часто нема куди їхати. Здебільшого це люди робітничих професій або безробітні.

Існує «синдром Майдану». Його називали «Майданом гідності», бо люди відчували те, що вони творять історію, впливають на події в Україні, й багатьом з тих, хто залишився, по-перше, вже нема куди їхати. І вони бояться повернутися до свого приниженого стану. Майдан давав людям відчуття, що вони герої, й вони досі це відчувають. Коли в них запитують, чому вони не розходяться, відповідають, що не всі завдання виконано. Насправді основні умови було виконано: і відставка Януковича, і уряду Азарова, і призначення дострокових президентських виборів. Але деякі умови все ж таки залишилися невиконаними — покарання тих, хто розстрілював Майдан; корупціонерів. Досі, наприклад, не розслідувано та не покарано людей, причетних до побиття Тетяни Чорновол. Існує багато претензій і до нинішньої влади. І близько 60% людей із сьогоднішнього Майдану вважають, що він переміг, але не повністю.

Сьогодні на Майдані немає явних лідерів, він роз’єднаний. Є багато людей справді ідейних, які готові стояти «до кінця», вони тримають дисципліну. Але є люди, яким просто нема куди дітися. Деякі там живуть, а в Києві підробляють. Деякі люди були найняті на роботу для ремонту Майдану і вулиці Грушевського. А є купка людей, які на Майдані взимку не були, але просто зручно влаштувалися й живуть.

Очевидно, треба шукати новий формат для Майдану, треба справжніх ідейних людей переорієнтувати на те, щоб вони продовжили громадську активність, але в інших формах. Їх можна навчити і показати, як можна контролювати владу, долучати до існуючих громадських організацій. Комусь можна просто знайти роботу.

«НЕОБХІДНО СТВОРИТИ ПРЕДСТАВНИЦТВО МАЙДАНУ»

Юлія ЖАДАН, учасниця Революції Гідності, Чигирин:

— Як на мене, поки недоцільно постійно проводити вуличні акції й блокувати майдан Незалежності. Необхідно створити представництво Майдану, в яке увійдуть по кілька представників від різних організацій і об’єднань, які представляють інтереси Майдану, зокрема й від Самооборони та її сотень. Вони можуть системно й організовано працювати (для цього їм, на мій погляд, варто виділити якесь приміщення в центрі Києва) й підтримувати зв’язок з активістами в усіх областях, а також у Києві. За потреби вони скликатимуть народ на віче. Це потрібно зробити для того, щоб не було неконтрольованих стихійних речей, які б дискредитували весь рух.

Головне завдання такого організованого представництва Майдану — люстрація і контроль за діями влади. Потрібно зробити все, щоб у країні провели люстрацію і реформи, щоб знищили корупцію, покарали всіх тих, хто чинив злочини проти народу. Бо, якщо суспільство знову пустить все на сапоплив, змін на краще не буде. Добровільно влада себе не люструє. На жаль, поки люстраційний комітет так нічого й не зробив. Потрібно знайти дієвий механізм контролю влади.

Представники Майдану, які об’єднаються в якусь структуру і постійно працюватимуть, повинні вимагати від Верховної Ради ухвалити закон про люстрацію. Хоча б один із тих, які вже розроблено. І зробити це потрібно до перевиборів парламенту.

Тож нинішній Майдан у Києві треба трансформувати, залишити лише групу представників у приміщенні, які координуватимуть роботу всіх інших активістів. Можна скликати недільні віча...

«СЕНС ІСНУВАННЯ МАЙДАНУ ЗАКІНЧИВСЯ 20 ЛЮТОГО»

Олег КУЦИН, голова Закарпатської облорганізації «Свобода», учасник подій на Майдані в січні — лютому:

— Сенс існування Майдану закінчився 20 лютого. Ще кілька днів Майдан потрібен був для організації голосування в парламенті за відсторонення Януковича від влади. Саме після цього з Майдану й пішли «ідейні», а залишився «майданний люмпен». Усе, що відбувається після цього, — не що інше, як використання «недоторканного» в брудних політичних маніпуляціях.

«ЩО ШВИДШЕ МИ ПОСТАВИМО КРАПКУ, ТО БІЛЬШЕ ШАНСІВ БУДЕ У СПРАВЖНІХ ГРОМАДСЬКИХ РУХІВ І СИЛ ЗБЕРЕГТИ СВІЙ ВПЛИВ НА ВЛАДУ»

Отар ДОВЖЕНКО, медіа-експерт, активіст Євромайдану, Львів:

— «Циганський табір» на Майдані повинен бути ліквідований, але якомога обережніше й гуманніше. Значна частина людей, які там залишаються, потребує психологічної та соціальної реабілітації. Тому з ними передусім мають працювати психологи, священики та соціальні працівники, пропонуючи кожному не тільки моральну, а за потреби — й матеріальну та організаційну допомогу. Комусь потрібні гроші на дорогу додому, комусь — робота, комусь — ще щось. Було б чудово, якби до цієї роботи долучились Ольга Богомолець, Руслана та інші уособлення світлої сторони Майдану. Людей потрібно переконати в тому, що в новій Україні є місце для них. А також представити їм прийнятний проект реконструкції Майдану та околиць, їхнього перетворення на гідне місце пам’яті й водночас на зручний публічний простір.

Звісно, навіть після такої роботи залишиться група затятих, які скажуть, що стоятимуть на Майдані до виконання їхніх вимог або до якоїсь уявної перемоги. Якщо вони не перекриватимуть дороги й не розводитимуть антисанітарію, нехай стоять. Адекватні люди чудово бачать, що Майдан із березня перестав виконувати функцію громадського регулятора політичного процесу, й поволі стає пародією на самого себе. Тому що скоріше ми поставимо крапку в його історії, то більше шансів буде у справжніх громадських рухів і сил зберегти свій вплив на владу.

«ПОДАЛЬША ДОЛЯ МАЙДАНУ — СТВОРЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ»

Михайло БАЛАНОВИЧ, активіст Майдану, Рівне:

— Майдан однозначно повинен бути, але вже не в такому форматі, як раніше. Намети й казани — це не те, що потрібно. Майдан зібрався, щоб скинути злочинну владу. Це вже відбулося. На часі — створення громадянського суспільства, яке взяло б на себе контролюючі функції нової влади. Йдеться, зокрема, про ту ж люстрацію. Зрозуміло, що це буде нелегко. Не тому, що ми ліниві, що нас пограбували, що нам нав’язали війну. До речі, активісти Майдану нині там не стоять. Частина з них обороняє країну, а частина займається громадською діяльністю. Річ у тім, що революція нас не врятує. Вона може бути безкінечною. Натомість необхідно, щоб було свідоме громадянське суспільство. Тому, на мою думку, подальша доля Майдану — це створення громадських організацій, інших об’єднань, які виконували б контролюючі функції та, зрештою, мали вплив на перебіг подій.