«Новий рік в Австралії зустрічав із борщем»

Де і з ким зустріти Новий рік? Які страви приготувати? У якому одязі краще бути? 10 років тому Валерій Петущак разом із дружиною Наталею не замислювалися над цими питаннями — вони якраз здійснювали першу в історії України навколосвітню подорож на маленькій яхті «Лелітка» («День» уже писав про це). Для мандрівників набагато важливішим було вирішити, де взяти кошти на пальне чи як полагодити яхту після неодноразових штормів. А нагородою за такі випробування стало знайомство з багатьма країнами і народами світу, те, що зустрічали Новий рік і в Австралії, і на Канарських островах. Отож хто, як не Валерій Петущак, знає майже все про особливості святкування Нового року далеко за межами України?! Своїми спогадами про це з «Днем» поділився кандидат технічних наук, яхтсмен Валерій ПЕТУЩАК напередодні свята.

— Валерію Дисановичу, пригадайте, де зустрічали перший Новий рік під час подорожі?

— Це був 1996 рік, тоді ми були в Мельбурні, в Австралії, де познайомилися з земляками — українцями. З ними і зустрічали свято у доволі теплому родинному колі. А потоваришували ми з ними, коли зустрічалися з українською діаспорою, яка нас часто запрошувала в Австралії. До речі, нині вони й досі приїздять до нас у гості. Це родина емігрантів, чоловік Вадим із Києва, а дружина Елеонора — з Дніпропетровська. Їх ще дітьми вивезли батьки за кордон (піч час німецької окупації), спочатку до Німеччини, а потім до Австралії. На той Новий рік до них поприїжджали діти з онуками, а їх у цій родині немало — аж 21. Вони мене просто замучили (Сміється. — Авт.), кожного я вітав, вручав подарунок: роликові ковзани або ключки для гольфу, а ще грався з ними. Не обійшлося і без прикрашання ялинки. На відміну від українців, австралійці вибирають великі, до самої стелі ялинки, до речі, теж живі, а не штучні. Може, тоді питання про збереження хвойних не стояло так гостро. Іграшки, які чіпляли на ялинку, теж нагадували наші, українські, тож здавалося, ніби ми опинилися у себе вдома. Навіть святкові страви були суто національними: і борщик, і вареники, і відбивні. Адже сучасні австралійські страви — це мікс кухонь інших народів. Дуже багато кулінарних традицій привезли до Австралії українці. Коли в цю країну прийшли емігранти, вона була надто бідною, навіть не було дороги вздовж узбережжя, яка б з’єднувала всі міста. Нині ця квітуча та багата країна — результат роботи інших народів, у тому числі й українців, які переїжджали сюди. Наприклад, місто Канберру будував архітектор Пилип Грін, українець за походженням. Те ж саме стосується і страв. Так, часник, цибуля, ковбаси теж прийшли сюди з України.

— За чотири роки мандрів ви побачили весь світ. А яке святкування Нового року вам найбільше запам’яталося?

— Напевно, на Канарах. Тут ми зустрічали Новий рік у компанії яхтсменів, причому були вони з Нової Зеландії. Капітан їхньої яхти за кілька днів до Нового року прийшов до нас, показав на мене пальцем і сказав: «Я пам’ятаю твій виступ по телебаченню в Новій Зеландії». А п’ять років тому я дійсно був в Новій Зеландії, де в ніч на Різдво, 7 січня, нашу яхту «Дніпро» викинуло штормом на берег. Рано-вранці приїхало місцеве телебачення, щоб показати нашу аварію. Оскільки я був єдиний із членів екіпажу, хто знав англійську мову, давав інтерв’ю саме я. Воно вийшло досить кумедним, бо я не досить грамотно відшукав слова, та ще й розмахував руками, а вітер куйовдив мою бороду. А новозеландський капітан запам’ятав це інтерв’ю і впізнав мене, коли ми випадково зустрілися на Канарах. Так зав’язалося знайомство. Виявилося, що новозеландець теж мандрує з дружиною та донькою. Саме з їхньою родиною ми зустрічали черговий Новий рік нашої навколосвітки. Ми з дружиною прийшли до них на яхту в українських сорочках із національною вишивкою. Наших іноземних друзів здивував такий одяг, а найбільше була вражена дружина капітана, полінезійка. Згодом я зрозумів, чому її так вразила наша вишивка. Коли ми пройшли на яхті Нову Зеландію, зрозуміли, що наш український ромбовидний орнамент дуже подібний до вишивок та розписів полінезійців. Гостюючи у нашої знайомої полінезійки, помітив, що на столі лежить скатертина, ніби вишита на Полтавщині.

— А чим відрізняється Новий рік в Україні та на Канарах?

— На Канарських островах — це карнавали, карнавали, карнавали... Увечері, коли ми гуляли Санта-Крусом в українському одязі, нас усі розглядали з цікавістю. Нам же, у свою чергу, було цікаво спостерігати за карнавальним дійством. Усі школи виводили учнів на вулиці, всі вони були одягнені в однакові й досить кумедні костюми: ведмедики, лисички тощо. Усі діти йдуть, танцюють, стрибають, їм акомпанує невеличкий оркестр. Потім вони виступають на сцені — знову веселі співи та запальні танці. То було дійсно чудове і незабутнє свято, причому відбувалася ця краса просто на вулиці.

— А в якій країні ви зустрінете 2009 рік?

— Я б хотів зустріти його в Голландії, де живе мій молодший син та онучки, і звідки я нещодавно повернувся. Я б хотів поїхати у США, де живе українка Олена Бойко, яка запрошує мене відремонтувати їй яхту і перетнути цим літом Атлантичний океан. Я радо зустрів би свято з новозеландцями, серед яких маю багато друзів. А ще не проти зустріти Новий рік з австралійцями, бо в цій країні теж лишилися душевні та товариські зв’язки. Але найкращий варіант для таких непростих часів — зустріти його в Україні. Все-таки ми повинні підтримати нашу батьківщину у скрутний період, адже вона — це найдорожче, що у нас є.