Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів
Олег Ольжич, український поет, політичний діяч, археолог, очолював культурно-освітню референтуру ПУН (1937)

Очi та радiацiя: український ліміт для світу

Доктор біологічних наук Вадим ЧУМАК — про плідну співпрацю українських і американських учених
21 квітня, 2016 - 10:42
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

«Обґрунтування нових стандартів безпеки при професійному опроміненні на основі вивчення ризиків для здоров’я учасників ліквідації аварії на ЧАЕС» — так звучить цикл наукових робіт, виконаний кількома київськими дослідницькими закладами у співпраці з відомими американськими центрами — Колумбійським університетом та Національним інститутом раку. В чому полягає цінність новацій? Про це розповідає завідувач лабораторії дозиметрії зовнішнього опромінення Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України Вадим ЧУМАК.

— Розпочнемо з вже далекого фіналу ХІХ століття, — говорить Вадим Віталійович, — коли Вільгельм-Конрад Рентген створив джерело незвичайних Х-променів, як їх назвав винахідник. Аби довести їхню унікальну проникність, 22 грудня 1895 року він виконав перший у світі рентгенівський знімок. На ньому постають кістки ніжної руки його дружини Анни-Берти Рентген із тінню обручки на одному із пальців. Зображення стало класичним, і невдовзі розпочався стрімкий поступ рентгенології та радіології. Здавалося, що метод нестиме тільки користь. Та ось 1911 року виявилося, що вже 5     рентгенологів захворіли на лейкемію. Це був сигнал, що радіаційні впливи є й небезпечними.

Власне, від тих днів, враховуючи й інші негативні радіаційні прецеденти, зареєстровані ще 1900 року (перша смерть від раку опроміненої руки) і розпочався розвиток радіаційної медицини. Коли ж стався чорнобильський вибух, наука, ясна річ, не лишилась осторонь від низки соціально-медичних проблем, які виникли й розгорталися. Ось чинники організації 1986 року державної установи, в одній із лабораторій якої ми й розмовляємо. Ідея створення Центру належить його першому керівнику академіку НАМН України Анатолію Романенкові, тоді міністру охорони здоров’я УРСР. Саме він ініціював і очолив з вітчизняної сторони українсько-американський проект із вивчення та попередження феномену післячорнобильських лейкемій.

— Втім, наше інтерв’ю дозвольте назвати так — «Радіація та очі». Адже орган зору фактично перший потрапляє під радіаційну «зливу». І в іншому проекті та подальшому циклі робіт такий напрямок ризиків ретельно враховано.

— Так, йдеться про плин подій та реагування медицини стосовно виникнення радіаційних катаракт. Тема щодо започаткування цих робіт має свій знаковий сюжет. Ще до чорнобильської аварії було відомо, що гамма— та бета-опромінення при великих дозах спричиняють помутніння кришталика. Найбільш вагомими даними щодо таких ексцесів володів офтальмолог-експериментатор професор Василь-Володимир Воргул у Колумбійському університеті, до слова, науковець українського походження. Він запропонував відомому київському вченому-гігієністові, директорові Інституту медицини праці НАМН України академіку Юрію Кундієву розпочати спільні дослідження. Адже цей інститут перебуває у світовому авангарді вивчення професійних захворювань. До планування таких досліджень, переважно в когорті ліквідаторів, приєднався видатний офтальмолог, член-кореспондент НАМН України Микола Сергієнко. Значний внесок у виконанні проекту належить одному з провідних співробітників Інституту медицини праці кандидату наук Петру Вітте. Вже у 1992 р. було розглянуто попередній протокол досліджень, згідно з яким, за рішенням колегії МОЗ України, було створено етичний комітет в Інституті медицини праці, котрий було затверджено комісією з етики Колумбійського університету та зареєстровано і рецензовано комісією з біоетики Конгресу США.

— Тут доречні деталі й подробиці...

— Було розроблено стандартизовані методи досліджень в обох проектах із позицій діагностики, епідеміології й дозиметрії. Щодо офтальмологічної лінії, до неї увійшли 8607 ліквідаторів із точно встановленою дозою отриманого радіаційного впливу. Вони мешкали у шести областях України. За статтю — 96% становили чоловіки. До обстежень за спеціальною програмою долучилися лікарі-офтальмологи у цих регіонах. До 2001 року проект фінансувався американською стороною. У випадках катаракти, які потребували операції, було імплантовано близько 2200 штучних кришталиків сучасного американського виробництва із втішними клінічними результатами, зрозуміло, безкоштовно.

— А що загалом можна припустити щодо збільшення випадків катаракти серед чорнобильців?

— Частота випадків цього помутніння помітно збільшилася. Адже станом на 2001 рік у майже третини ліквідаторів з досліджуваної когорти були зареєстровані катаракти, з них, за нашими оцінками, 9/10 — виникли за рахунок чорнобильського опромінення. Справа в тому, що катаракта не є характерною недугою для молоді, натомість середній вік на час аварії становив лише 33 роки.

ОБ’ЄКТИВНИЙ ІНДИКАТОР – ЗУБНА ЕМАЛЬ

— У вашій лабораторії зберігається незвична медична колекція — кілька тисяч законсервованих зубів. В чому її науковий сенс?  

— Реконструкція дози опромінення — на час та певний період після аварії, навіть щодо ліквідаторів    — складне питання, бо належних дозиметрів тоді було обмаль, і не все точно реєструвалось. Та, виявляється, зубна емаль слугує досить об’єктивним індикатором дози опромінення. Технологію відновлення доз за емаллю зубів вдосконалив до рівня практичного застосування співробітник центру радіаційної медицини Сергій Шолом, який нині працює в США. Виявилось, що це, так би мовити, «золотий стандарт» ретроспективної дозиметрії. Йдеться, зрозуміло, про зуби, які з медичних показань видалялися в учасників ліквідації аварії хірургами-стоматологами у 167 лікувальних закладах України. 5875 ліквідаторів дали згоду на подальше вивчення незвичайного індексу. Всього протягом 1998–2011 років було зібрано понад 10 тисяч зубів ліквідаторів, понад половина зразків виявилась придатною для дозиметрії. До речі, пошук методів біологічної дозиметрії не обмежувався зубною емаллю. У понад 1700 прооперованих ліквідаторів було відібрано матеріал епітелію капсули кришталика — є гіпотеза, що кількість мікроядер у цих клітинах є дозозозалежним проявом дії опромінення. Їхні мікрофотографії є на сайті проекту в Колумбійському університеті у відкритому доступі.

— Втрата або погіршення зору — велика неприємність, проте життю вона безпосередньо не загрожує. Торкнімося, Вадиме Віталійовичу, питання лейкемій та споріднених захворювань.

— У когорту вивчення, в межах даного проекту, було включено понад 110 тисяч ліквідаторів чоловічої статі, котрі входять до Державного реєстру України осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з періодом спостереження 1986–2006 рр. Лейкемії, тобто злоякісні зміни у системі кровотворення, на щастя, досить рідкісне захворювання. Було вивчено, із застосуванням найсучасніших методів, у цій вагомій когорті 137 випадків лейкемії, серед них 29 — у гострій, практично незворотній формі. Висновки, порівняно із загальною статистикою таких захворювань, довели: вплив аварії призвів до збільшення частоти виникнення таких захворювань крові серед учасників ЛНА на 16%. Лікування хворих здійснювалось у гематологічному відділенні клініки Центру. До дослідження хвороби та здійснення терапії приклали снагу й досвід доктор медичних наук Ірина Дягіль та відомий вчений-гематолог член-кореспондент НАМН Володимир Бебешко.

НОВІ ЛІМІТИ ДОЗ ОПРОМІНЕННЯ

— Та повернімось до офтальмологічної епопеї...

— Під впливом новаторських результатів досліджень щодо ліквідаторів-чорнобильців у рамках проекту UACOS (Українсько-американське чорнобильське окулярне дослідження) Міжнародна комісія радіологічного захисту (МКРЗ), МАГАТЕ та Євросоюз (ЄВРАТОМ) нещодавно переглянули ліміт дози професійного опромінення кришталика і зменшили його в 7,5 разів (від 150 до 20 міллізівертів на рік). Цей міжнародний крок має суттєве профілактичне значення. Використання радіаційних методів — ознака ХХІ століття — і в техніці, й особливо в медицині, де все ширше використовуються інтервенційні ендоваскулярні хірургічні методики під безпосереднім рентгенконтролем. Таких фахівців стає дедалі більше, і введенні нові ліміти доз опромінення допоможуть зберегти їхній зір         — основне знаряддя необхідного мистецтва. Бо дія радіації на око не має порогів!

— Інколи, Вадиме Віталійовичу, з’являються заяви, що Чорнобильська аварія — вже минуле, а нові дослідження недоцільні.

— Це неаргументована й фактично блюзнірська позиція. Гадаю, навіть даний з вами огляд доводить: зарано списувати все в архів минулого століття. Саме непересічний досвід української радіаційної медицини, а він значно ширший від цих проектів, було використано в Японії, коли сталася аварія на АЕС у Фукусімі. Маємо сказати ще більше: щоб мирний атом залишався безпечним, людство повинно бути застрахованим і щодо навіть стохастичних (випадкових) негативних наслідків у радіаційних технологіях та ядерній енергетиці. І тут уроки дій української медичної науки після Чорнобиля є повчальними для світового суспільства.

Розмовляв Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments