Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Оптимістичний Мрин

Мешканці цього села на Чернігівщині випускають унікальний самвидав та готують місцеву «Книгу рекордів»
5 вересня, 2013 - 12:02

Мрин — живописне село на Чернігівщині (Носівський район), що розкинулося на березі колись повноводної річки Остер. На перший погляд, Мрин нічим не відрізняється від багатьох інших сіл у цій гарній околиці: такі ж мальовничі краєвиди, колосисті і доглянуті поля, привітні люди. Враження про село псують хіба що жахливі дороги, напіврозвалені корівники та обшарпане ПТУ, що доживає свого віку. Втім, ритм життя, яке тут невпинно вирує і нагадує метушню невеличкого містечка, все ж додає оптимізму. Мова йде навіть не про колишні промислові чи аграрні здобутки цього нетипового як для Чернігівщини села. Нині Мрин живе творчістю: поезією, образотворчим мистецтвом і журналістикою. Наче свіжого ковтка повітря чекають мриняни чергового номера місцевого видання «Літературний Мрин», бо ж самі є його засновниками, редакторами, видавцями, дописувачами та читачами (нагадаємо, поспілкуватися з ними «День» вирішив, отримавши листа від колишнього мринчанина, див № 145 від 16 серпня цього року).

Мрин — це дещо більше, ніж звичайне село. Одна з особливостей Мрина у тому, що дві тисячі його мешканців живуть поруч з найбільшим у Європі газовим сховищем. На глибині понад 400 метрів природа створила ємність площею 14 км на 6,5 км. Щорічно ДП «Укртрансгаз» закачує в неї стратегічний запас країни — 1,5 млрд кубометрів газу, що регулює споживання блакитного палива трьох областей — Київської, Сумської та Чернігівської. Але не одним газовим управлінням живе громада. Тут працює паркетний цех, діє своє професійно-технічне училище (хоча воно вже і «дихає на ладан»), швейна майстерня, низка магазинів, меліорація та школа.

БЮЛЕТЕНЬ НАРОЗХВАТ

А ще два роки тому в Мрині «прописалася»... муза. Передноворічний задум кількох місцевих ентузіастів, які зробили спробу донести своє поетичне слово до односельців через власний друкований засіб, переріс у значно більше, ніж спробу самореалізації чи захоплення. Всього за два роки місячник «Літературний Мрин» став, без перебільшення, культурним вістрям Мрина.

«Два роки тому ми вирішили створити літературний клуб, — розповідає колишній вчитель, а нині пенсіонер і бібліотекар Олександр Джуломанов. — Почали шукати таланти — і зібрали чотирьох людей. На відкриття літературного клубу ми запросили відомого молодого і перспективного письменника Артема Чехова. А потім директор бібліотеки Олена Ругаль запропонувала випустити власну газету».

Сам Олександр Джолуманов — родом із далекого Сибіру, втім, за тридцять років, які він працює і мешкає у селі, він став корінним мринянином. Таким людям небайдуже минуле, сьогодення і майбутнє рідного краю. Мабуть, саме тому він зі своїми однодумцями почав кропітку роботу з популяризації Мрина, яка невдовзі принесла вдячні відгуки односельців.

За словами Олени Ругаль, перший номер газети «Літературний Мрин» вийшов накладом у 100 примірників, всього на двох аркушах А-5. Тема номера — твори поетів-аматорів.

«Оскільки нам ніхто не допомагав, і ми використали на друк газети в типографії власні кошти, то, щоб покрити витрати, вирішили продати наше творіння по одній гривні за примірник, — розповідає головний бібліотекар Мрина. — За день газета розійшлася по людях, всі були задоволені».

Такі успіхи додали оптимізму творцям народного видання, до того ж, кількість дописувачів «Літературного Мрина» значно росла.

З часом обсяг газети збільшувався, і нині вона друкується один раз на місяць на десяти сторінках, накладом у чотириста примірників.

«Половину газети ми відвели для учасників літературного клубу, — каже Олександр Джолуманов. — Тут присутні різні жанри та творчі напрями: проза, поезія, сатира, гумор, малюнки і карикатури місцевих художників, дитяча сторінка, спогади односельців та новини Мрина».

Одним словом, на шпальтах видання висвітлюється все — від подій минулого до новин теперішнього, від серйозного до смішного. Збираючи інформацію з вуст старожителів, журналісти проводять певною мірою і етнографічну роботу.

Газета користується популярністю не лише в самому селі, але й далеко за його межами.

За словами видавців «Літературного Мрина», деякі мешканці села купують одразу по декілька примірників видання і надсилають їх до різних куточків України та світу. Відтак в Україні «Літературний Мрин» читають в Харкові, Сумах, Дніпропетровську, Ніжині, Києві, Броварах.

«Особисто я надсилаю газету своїм рідним до Сибіру, в Іркутську область, дехто з односельців шле поштою наше видання до Петербурга та Караганди, — каже Олександр Романович. — Нашу газету із задоволенням читають у Росії та Німеччині і навіть в далеких США та Австралії».

«Літературний Мрин» став настільки популярним, що його навіть крадуть! Так, у передвеликодньому номері редколегія газети звернулася до своїх читачів з наступним посланням: «Шановні читачі! Ми хочемо сказати, що приємно вражені! Бюлетень став настільки популярним, що всі його примірники розходяться за день чи два. Їх навіть, буває, крадуть (2 примірники — в сільській раді і 2 — в клубі). Чудово! Користуйтеся на здоров’я! Це — найбільша похвала нам! Ви ж узяли їх, щоб почитати! Спасибі Вам за це!»

ПИШУТЬ УСІ

За два роки число постійних дописувачів «Літературного Мрина» перевищило 20.

«Хтось приносить цікавий факт, хтось — новину, бабусі — свої спогади: все друкуємо, нікому не відмовляємо, — каже Олександр Джолуманов. — Тому й байдужих до нашої роботи в селі немає. Наше видання — це не просто видання, а центр культурного життя Мрина».

Дописують всі — від старого до малого.

Електромонтер Мринського управління підземного зберігання газу (газо-компресорної станції) Володимир Бобок прийшов до літературного клубу на другий місяць по його заснуванню. Відтоді поетичному слову чоловік присвячує увесь свій вільний час. «Пишу переважно вірші, пробую себе в прозі, але головним моїм «коником» є сатира, — зізнається поет-аматор. — З часу заснування видання моє життя різко змінилося, односельці стали привітнішими, багато з них з нетерпінням чекають моїх нових творів, і мене це надихає».

За час існування літературного клубу мриняни встигли видати дві збірки віршів. До першої із них, яка носила назву «Соборність сердець», увійшли вірші 22 авторів. Зображення на обкладинку малювала місцева художниця Юлія Бобок, яка працює в стилі петриківського розпису, декоративно-орнаментного народного малярства. Кошти на видання збірки також збирали самостійно. 210 примірників «Соборності сердець» мриняни буквально розмели з полиці бібліотеки.

Наступна збірка творів — «Миттєвості життя», вийшла вже у глянцевій палітурці. Окрім віршів редколегія використала й фото місцевих фотографів і зіграла на аналогії сучасності та теперішнього. Наклад у 200 примірників розійшовся за лічені дні. На залишок зібраних коштів ентузіасти випустили поліетиленові пакети з емблемою Мрина.

Нині літератори працюють над дитячою книгою віршів, родзинкою якої має стати її внутрішнє оформлення малюнками дітлахів. Також мриняни працюють над місцевою книгою рекордів.

«До книги увійдуть незвичайні факти з історії Мрина, — ділиться планами Олександр Джолуманов. — Приміром, це буде найстаріша людина, найбільші картопля, соняшник, помідор, гарбуз, огірок тощо. В цьому році додався ще один рекорд — місцевий житель Григорій Ковбаса знайшов гриба вагою в кіло триста і діаметром шапки 34 сантиметри. Всі ці факти ми фіксуємо і невдовзі плануємо видати».

Літератори встигли налагодити зв’язок з подібним гуртком у Сиктивкарі (республіка Комі, Російської Федерації) і вже декілька років обмінюються своїми доробками та діляться творчими задумами. Без перебільшення, мринська інтелігенція за своєю згуртованістю і наближеністю до народу може «втерти носа» досвідченим літераторам, а «Літературний Мрин» за легкістю подачі інформації — деяким обласним і навіть усеукраїнськими виданням.

Віталій НАЗАРЕНКО, Чернігів, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments