Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Освіта на виріст

Яких навичок варто зараз навчати школярів, щоби підготувати їх до невідомого майбутнього
18 грудня, 2020 - 11:17
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Замість гуртків юннатів батьки віддають дітей на робототехніку, а замість тенісу — на уроки із швидкочитання. Це данина моді, гонитва за трендом, що кожна дитина має бути унікальна, ледь не вундеркінд, а якщо ні — то батьки неодмінно перетворять її саме на такого розумника. Дехто з дорослих реалізовує на своїх дітях колишні нездійснені мрії, влаштовуючи їх у різні секції і рідко цікавлячись тим, а що, власне, цікаве для їхнього підлітка чи дошкільняти?

Усе для чого? Вважають, що вкладаючи кошти, емоції та сили у дітей зараз, отримають успішних людей на виході. Можливо, в деяких випадках так воно і є. А коли ж ні? Як стверджують психологи, сучасні батьки готують дітей до світу, який на час дорослішання дітлахів стане позавчорашнім. Незважаючи на те, що час від часу чуємо прогнози від міжнародників — скажімо, експертів Всесвітнього економічного форуму, які саме професії будуть запитаними на ринку праці через 10 — 15 років, — стовідсотково вгадати не вийде.

Тому психологи радять розвивати в дітях універсальні навички та риси характеру, які допоможуть їм вижити, стати успішними й щасливими в невідомому наразі майбутньому. Скажімо, навчити дитину довіри та впевненості в собі, підтримувати їхні, на перший погляд, безглузді ідеї (на помилках все ж таки вчаться) і прищеплювати волелюбність. Ніби банальні речі, але без них рухатися вперед, переконані фахівці, неможливо.

«День» розпитав своїх експертів, то які ж риси характеру слід розвивати у дітей зараз із проєкцією на майбутнє? Поки що невідомо, чи буде це успішний айтішник чи дизайнер, але хотілося б закласти основи основ, які знадобляться в будь-якій ситуації          — хай би в якому світі жили ми... Також важливо розуміти, які навички може (і чи може взагалі) дати сучасним дітям нинішня забюрократизована школа, коли досі у школярів контролюють форму одягу?

«ШКОЛА ПРОПОНУЄ ВЧОРАШНІ ЗНАННЯ»

Освітній експерт Віктор ГРОМОВИЙ у можливості школи не вірить. Він критично ставиться до ідей Нової української школи, хоча ця реформа якраз ставить на меті розвивати у дітей математичні, читацькі та пізнавальні компетентності, чого раніше у шкільній освіті не було взагалі й на чому роблять ставку європейські країни. «Проблема в тому, що сучасна освіта — це «кіт у мішку», — пояснює він. — Бо нам доведеться вчитися упродовж усього життя і здобувати якісь нові знання. Школа ж пропонує вчорашні знання. До того ж, вимагає від дітей тягнути вантаж непідйомних знань, наче одягати костюм не за розміром! Має бути hi teach у світі hi tech. Пора будувати насправді нову школу, в якій діти вчаться: «як думати», а не «що думати»; отримують «рівні можливості», а не привчаються до зрівнялівки; усвідомлюють потребу в навчанні упродовж усього життя, а не засвоюють що-небудь раз назавжди й на все життя; активно сприймають новітні знання, а не зазубрюють «учорашні»; розуміють, що світ різноманітний і що можна бути «не таким, як усі», а не схилятися до одноманітності; розвивають у собі інформаційну культуру, а не пасивно й некритично сприймають поточну інформацію; включаються в розвиток горизонтальних партнерських зв’язків, мережевої взаємодії, а не зациклюються на вертикальних ієрархічних зв’язках.

Адже має вагу не перевірка завченого нами, обраного вами за нас змісту освіти, а вміння розуміти, аналізувати, синтезувати, тобто мислити, і практичні навички — активного розв’язання проблем, критичного ставлення до інформації, використання комп’ютерних мереж та інших компетентностей, за матеріалами Марка Пренскі. Адже ТОП-5 навичок 2025 року — це аналітичне мислення та інновації; активне навчання і навчальні стратегії; розв’язання комплексних проблем; критичне мислення та аналіз; креативність, оригінальність, ініціатива».

Чи вчать цього в нинішній школі? Риторичне запитання. І чи є кому вчити навичок майбутнього, якщо більшість педагогів, на жаль, вчилися за радянськими шаблонами. Хто спромігся перелаштувати себе на новий лад і навчився розуміти потреби покоління зумерів, народжених в епоху гаджетів та інформаційних технологій, — тому окрема подяка. Молодше покоління вчителів більш гнучке до змін, готове до нових форматів навчання, але таких теж поки що небагато.

Діти повинні мати право на власну думку, їх не треба пригноблювати. Якщо дитина буде пригнічена, то навіть вивчившись на айтішника, з мізковитою головою, вона не зможе застосувати ці знання, бо не зможе про них заявити. Добре, якщо їй вдасться знайти своє місце в житті, а якщо ні — то де ці знання застосовувати? Так само — дизайнер: сьогодні модно бути брендом, бути собою, вигідно вирізнятися серед інших, заявляти суспільству про себе. Але багато хто, маючи фантастичні можливості для самореалізації, не може себе реалізувати, тому що були порушені межі між дітьми й батьками, коли ті можуть сказати, що ти ніхто або займаєшся дурницями, — зазначає Ольга Сайфуліна. — І дуже добре, коли батьки приходять з дітьми років 14 — 15, бо розуміють, що їм варто знати, які здібності є в дитини, що слід враховувати при виборі майбутньої професії. Адже батьки п’ять років вчилися, ще стільки ж ходили на роботу, і виходить нестиковка. Коли є можливість вибрати з психологом, з аналізом, з перевіркою на собі, — це чудово. Скажімо, батьки пропонують приготувати каву чи зробити копію паперів на роботі, де працюють їхні друзі. Якщо дитина береться за такі речі з радісною готовністю — значить, це її сфера. Треба щось спробувати на смак, на запах, треба вчасно вловити, що дитина саме до цього має певні здібності

Фактично, щоб готувати дітей до життя, треба спочатку перевчити вчителів. Вони теж мусять зрозуміти, що зазубрені знання і каліграфічний почерк — це аж ніяк не гарантія успішної кар’єри. На думку заступника директора ліцею «Універсум» Марка БОБРОВСЬКОГО, визначатися з правильним напрямком розвитку освітнім закладам зараз допомагають... аудити.

«Саме в такому ракурсі вивчається педагогічна діяльність під час проведення інституційного аудиту шкіл. Аудитори рекомендують те, що потрібно змінити чи зробити в закладі освіти. Адже мета аудиту — це кваліфіковані рекомендації з поліпшення освітньої діяльності. Тепер хоч почали говорити про компетентнісний підхід у викладанні та педагогіку партнерства як необхідної складової викладання», — додає Марк Бобровський. Однак загалом перелік вимог до дітей майбутнього у нього співзвучний з тим, що вже озвучив «Дню» Віктор Громовий.

«Передусім потрібно розвивати в дітях так звані м’які навички: уміння працювати в команді, співпереживання, уміння налагоджувати співпрацю. Це знадобиться в майбутньому. Крім цього, сучасна школа може і повинна розвивати критичне мислення, уміння знаходити потрібну інформацію, уміння аналізувати і прослідковувати причинно-наслідкові зв’язки. Це обов’язкові навички для дітей у майбутньому», — наголошує педагог і додає, що, на жаль, нинішня школа не спроможна повною мірою розвивати зазначені речі.

ПОТРІБНІ ДОВІРА ТА ПІДТРИМКА

Ольга САЙФУЛIНА, дитяча та сімейна психологиня, також переконана, що на школу як інституцію не варто покладатися — вона сама не робить цього й іншим теж не радить: «Наприклад, у моєї доньки класна керівничка — молода, це її перший клас після інституту, вона настільки толерантна до дітей, так виважено хвалить їх, що я просто дивуюся. Я працюю з учителями віком за 40, бачу, що їм це все важко, вони роблять все за старою схемою, як їх вчили в школі та виші. Коли працювала з директорами шкіл, то чула від них, що є вчителі-зірки і є звичайні, які просто достойні хорошої оплати. А багато ж педагогів стали вчителями, бо була відповідна династія, і це теж було насилля над дітьми, вони пішли в педінститут не тому, що хотіли. Не слід перекладати все на школу — вона може навчити якимось азам. Я працюю зі старшокласниками і бачу, що вчителі не висувають до них взагалі жодних вимог: хочеш вчитися — вчись, не будеш на уроці — просто скажи. І діти це розуміють і користуються цим».

«Щодо гуртків — мої діти на них не ходять. Вони будуть на них ходити і вибирати пізніше, коли це буде усвідомлений вибір. Я поки що воджу їх на майстер-класи, які їм цікаві. Це триває кілька годин, дитина не втомлюється, і жінки не вимотуються, бігаючи від одного гуртка до іншого. І незрозуміло — навіщо дітям ці гуртки. Гуртки допомагають формувати характер, розвивати якісь творчі здібності             — це насправді потрібні в житті речі. Але якщо не навчитися будувати взаємини й цінувати себе, то нічого не допоможе», — додає пані Ольга.

Вона наголошує на ключових тезах, про які пишуть і розповідають на лекціях авторитетні психологи: потрібно повірити в дитину, дати їй право вибору й розвивати її здібності до тих навчальних предметів, які даються найкраще.

«Діти повинні мати право на власну думку, їх не треба пригноблювати. Якщо дитина буде пригнічена, то навіть вивчившись на айтішника, з мізковитою головою, вона не зможе застосувати ці знання, бо не зможе про них заявити. Добре, якщо їй вдасться знайти своє місце в житті, а якщо ні — то де ці знання застосовувати? Так само   — дизайнер: сьогодні модно бути брендом, бути собою, вигідно вирізнятися серед інших, заявляти суспільству про себе. Але багато хто, маючи фантастичні можливості для самореалізації, не може себе реалізувати, тому що були порушені межі між дітьми й батьками, коли ті можуть сказати, що ти ніхто або займаєшся дурницями, — зазначає Ольга Сайфуліна. — І дуже добре, коли батьки приходять з дітьми років 14            — 15, бо розуміють, що їм варто знати, які здібності є в дитини, що слід враховувати при виборі майбутньої професії. Адже батьки п’ять років вчилися, ще стільки ж ходили на роботу, і виходить нестиковка. Коли є можливість вибрати з психологом, з аналізом, з перевіркою на собі, — це чудово. Скажімо, батьки пропонують приготувати каву чи зробити копію паперів на роботі, де працюють їхні друзі. Якщо дитина береться за такі речі з радісною готовністю — значить, це її сфера. Треба щось спробувати на смак, на запах, треба вчасно вловити, що дитина саме до цього має певні здібності».

На думку Ольги Сайфуліної, крім цих основ, нинішнім дітям бракує ще однієї важливої складової виховання, якої уникає і школа, і батьки: «Зараз багато важить сексуальне виховання. Діти знецінюють одне одного за допомогою незрозумілих для них слів. А сексуальне виховання дає можливість розвиватися відповідно до віку дитини. Це не розкриється згодом, як думають батьки, що діти закінчать школу і будуть поступово все пізнавати. Ця табуйована тема передається далі. По батьках я бачу, що незважаючи на безліч різних книжок із цієї теми, вони не читатимуть їх самі для себе й не читатимуть своїм дітям, якщо мали якісь психотравми в дитинстві, вони нічого не зможуть дати дитині, бо їм соромно, або взагалі починають кричати на дітей», — пояснює психологиня.

До речі, деякі школи зараз звертаються до фахівців, щоб ті проводили зі школярами періодичні заняття на тему сексуальної освіти.

Звісно, це все ремарки до глобального процесу виховання дітей. Комусь це стане в пригоді, комусь ні. Буває, що комусь вдається змінити професію в 40 років і дати фору знайомим, відкривши власну справу. Багато що залежить від внутрішніх ресурсів людини. Як приклад — знайома розповідала, як її мама стала дизайнером глянцевих журналів у 60 років, самостійно опанувавши програми і графіку, тепер жінка навчає також доньку сліпого друку на комп’ютері. Втім, одна порада спрацює напевне — вірте у своїх дітей!

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: