Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

Освіта з особливими потребами

За даними експертів, в Україні 6% шкіл працюють з інклюзією. Як планують виправляти ситуацію?
12 липня, 2018 - 10:11
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Серед новин про вступну кампанію чи підготовку до впровадження «Нової української школи» на сайті Міністерства освіти і науки знайдете чимало інформації про інклюзивне навчання. Так, нещодавно група наших учителів повернулася із Чехії, де переймала досвід тамтешніх педагогів з інклюзії. Спільно з Мінздоров’я відомство береться за створення освітнього простору в медзакладах, щоб діти могли навчатися й лікуватися одночасно. Це також частина інклюзії. У школах і дитсадках створюють команди психолого-педагогічного супроводу, які розроблятимуть індивідуальні програми розвитку особливих дітей. Крім того, вчителі можуть пройти онлайн-курс із інклюзивної освіти. А нещодавно Міносвіти винесло на обговорення порядок організації інклюзивного навчання в закладах профтехосвіти і закладах вищої освіти. Це передбачає дистанційне навчання, необхідні навчальні матеріли, зокрема шрифтом Брайля, наявність асистентів викладачів, тифлопедагогів, реабілітологів, психологів та створення інклюзивних груп.

Масштаби запровадження інклюзії небачені. Якщо раніше батьки дітей із синдромом Дауна, аутизмом чи церебральним паралічем оббивали пороги навчальних закладів, щоб дітей взяли на навчання на рівні з іншими (хоча це право давно їм гарантоване), то сьогодні Міносвіти створює такі умови, за яких відмова в інклюзії — майже злочин.

«НАУКОВЦІ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ТАКА ДИТИНА МОЖЕ БУТИ У КЛАСІ»

Флагманом у розвитку інклюзивного навчання можна назвати київську середню загальноосвітню школу І — ІІІ ступенів № 168. Редакція була тут у гостях чотири роки тому. Взяти до класу дитину на візку чи з особливостями розумового розвитку тут не проблема. Кожен п’ятий учень цієї школи, як прийнято казати, особливий. Шкільна адміністрація домоглася, щоб тут працювали спеціальні ліфти, були пандуси і поруччя, плюс відповідні фахівці у колективі. Процес пішов. Сюди на навчання ідуть діти з усієї України, бо досі не кожен директор школи готовий відчинити двері перед особливою дитиною.

Тож, готуючи матеріал про перспективи інклюзії в Україні, хотілося почути думку директора цієї школи Наталії КРАВЧУК. Та разом із позитивними новинами почули й негативні, пов’язані з Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук. Річ у тім, що школа бере участь у конкурсі МОН на найкращі інноваційні методики навчання — як успішний практичний інклюзивний проект. Роботу кожного конкурсанта аналізує Інститут соціальної та політичної психології. І його висновки вразили педагогів.

«Інститут написав, що ми не мали права експериментувати над дітьми і на нас треба подавати до суду, — розповідає «Дню» Наталія Кравчук. — Мої вчителі й заступники — в шоці. Науковці не розуміють, що таку дитину можна посадити у клас. І знову я повернулася до моменту, коли ми почали впроваджувати інклюзію років десять тому. Тоді до мене приїхала ціла команда із Національного педагогічного університету імені Драгоманова і заявила, що я не маю права брати у школу дітей з інвалідністю. Сьогодні повторюється та сама історія».

«Моїй сильній і вмотивованій команді обрізали крила, — продовжує директорка. — Сусідні школи не беруть дитину з інвалідністю, навіть учительську. Навіть Президент приїздив у нашу школу і дякував так, що ні райвно, ні департамент ніколи так не дякували. Із 1 вересня у нас навчатимуться 120 таких дітей. Мої заступники об’їхали багато країн, виграли чимало грантів на забезпечення інклюзії. Повірте, такого досвіду не має жодна школа в Україні».

«ЛЕЖАЧА ДИТИНА У КЛАСІ — ЦЕ ФАНТАСТИКА, ДО ЯКОЇ МИ ЙДЕМО»

Можливо, в Інституті соціальної та політичної психології не до кінця вивчили досвід цієї школи. Адже позиція Міністерства освіти і науки абсолютна протилежна до висновків цієї установи. Днями в міністерстві учасники згаданого конкурсу представили свої проекти. Заслухавши презентацію Наталії Кравчук про інклюзивну школу, заступник міністра освіти Павло Хобзей пообіцяв навідатися сюди на початку навчального року. Восени дізнаємося й ім’я переможця конкурсу.

Разом із тим, потреба в інклюзивному навчанні є дуже гострою. За даними громадської спілки «Освіторія», в Україні 165 000 дітей мають особливі освітні потреби. Це приблизні цифри. На навчання їх беруть лише 6% шкіл. Таким чином, загальний показник інклюзії в Україні становить 7%. Для порівняння: у Норвегії — 90%, в Італії — 99%, у сусідній Польщі — 42%. Щоб підтримати Міносвіти на інклюзивному шляху, «Освіторія» спільно з громадською організацією «Бачити серцем» цього літа проводить курси з підготовки спеціалістів та підтримки інклюзії. Експерти цих ініціатив вважають приклад школи № 168 винятковим, але загалом бачать зрушення в ситуації.

«За останні роки про дітей з інвалідністю почали говорити. Раніше якщо й говорили, то виключно в жалісливому руслі. Ніхто не казав — а давайте створювати навчальні заклади, де б вони вчилися разом зі звичайними дітьми, — зазначає Наталя ГЛАДКИХ, методистка ГО «Бачити серцем», соціальний психолог київської школи «Надія». — Я працюю з дітьми, які мають комплексні порушення розвитку. Чесно кажучи, про них взагалі нічого не знали, ця тема стала актуальною кілька років тому. Лежачі діти взагалі не навчаються в навчальних закладах, і до цієї теми також зверталися. За кордоном для дітей із комплексними порушеннями створені спеціальні заклади, де вони навчаються по четверо-п’ятеро осіб у класі. Саме так, лежача дитина присутня у класі! Для нас це фантастика, але ми йдемо до цього».

«Усі ці теми стали актуальними саме завдяки інклюзії. Ми ще не кажемо, що все ідеально, є дуже багато пробілів. Зараз варто робити акцент на якихось таборах та арт-просторах для всіх дітей, де були б діти з інвалідністю, діти з ВІЛ, щоб почати змінювати думку і світогляд кожної людини. Бо інклюзія передбачає створення простору для всіх. Так змінюється світогляд кожного з нас, ми починаємо розуміти, що кожна людина унікальна і може приносити користь суспільству», — резюмує Наталя Гладких.

«ГОЛОВНА ПЕРЕШКОДА — МАСОВА СВІДОМІСТЬ»

Ще один бік інклюзії, про який наразі мало говорять, — навчання обдарованих дітей. Звісно, чи не всі батьки вважають своїх дітей талановитими, найкращими. Але є настільки яскраві зірки, що їх вважають буквально геніями всі. Таким дітям також потрібні особливі умови навчання. Директор столичної загальноосвітньої школи І — ІІІ ступенів № 148 Сергій ГОРБАЧОВ наводить кілька варіантів навчання для обдарованих дітей. Наприклад, дитина, яка швидко схоплює навчальну програму, може «перестрибнути» через кілька класів. Батькам і педагогам можна спільно продумати механізм створення класу для обдарованих дітей. Або можна віддати дитину до приватної школи з маленькими класами та індивідуальними планами навчання.

n Варіантів багато, але на перше місце педагог радить ставити інтереси дитини. Також варто працювати з власним сприйняттям ситуації. «Головна перешкода інклюзивного навчання в усіх його проявах — це масова свідомість, — продовжує Сергій Горбачов. — У будь-яких освітніх процесах це найінертніша річ, що є у світі. Ті, хто намагається щось змінювати, зазвичай залишаються без підтримки. От є така банальна фраза, що кожна дитина має свій талант. Але немає надійних методик, щоб цю обдарованість вчасно і коректно виявляти. Я з цим стикався у 1990-х роках. Тоді ми розробили систему, яка враховувала не тільки навчальні досягнення дитини та рівень її інтелекту, що можна визначити за табелем і тестами, — також ми звернули увагу на мотивацію дітей. Обдарованість полягає не в тому, що дитина щось краще знає-вміє, а в тому, що вона сама хоче знати без зовнішнього примусу. У нас існує система художніх чи музичних шкіл, це фактично інклюзія в сенсі творчої обдарованості. І коли ми говоримо про інклюзію як навчання дітей з особливими освітніми потребами, що вони можуть отримати більше, ніж пересічна дитина, то потрібно це осмислити і створювати систему визначення обдарованості».

Тож роботи у Міністерства освіти і науки ще непочатий край. Важливо знайти сильну групу підтримки, щоб історія школи № 168 не повторилася в більших масштабах.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments