Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Парасоль над вершинами

Врятувати льодовики можуть космічні технології та земні «ноу-хау»
27 січня, 2010 - 00:00

Згідно з рейтингом головних наукових відкриттів десятиліття, перше місце віддано доказам реальності прискореного танення льодовиків: про це, перш за все, свідчить суттєве скорочення їхньої площі, що переконливо вказує на розвиток процесу глобального потепління.

В ООН стурбовані тим, що швидкість танення льодовиків на планеті подвоїлася за останні кілька років, що може призвести до загибелі деяких екосистем і зміни клімату. Згідно з даними ООН, в 1980 — 1999 роках середньорічне танення льодів становило 0,3 метра, досягши 0,5 метра до 2000 року, а зараз прискорилося до 1,5 метра. І найшвидші темпи танення льодовиків фіксуються в Європі — Австрії, Швейцарії, Швеції, Франції, Італії, Іспанії.

Зокрема, як стверджують гляціологи, швейцарські льодовики відступають настільки стрімко, що більшість із них може зникнути ще в цьому столітті. Відповідно до досліджень Федерального технологічного інституту в Цюріху, 1500 льодовиків втратили кілька десятків кубічних кілометрів льоду за період з 1999 по 2008, що становить приблизно 13%.

За даними вчених, через підвищення температури за останні 50 років льодовики в Таджикистані вже втратили третину свого об’єма. Особливо помітно деградували льодові утворення Паміру. Тенденція дуже небезпечна, адже танення льодовиків на Памірі призведе до нестачі води й масової міграції населення в Центральній Азії.

Значні темпи скорочення льодовиків мають місце і на Кавказі: за останні 50 років вони зменшилися на 16%.

Відомо, що на території Перу перебувають 70% льодовиків гірської системи Анд, що проходить через територію семи країн Південної Америки. За останні 30 років через потепління клімату вони втратили п’яту частину своєї площі: якщо не вжити термінових заходів, то до 2015 року на континенті зникнуть всі льодовики, розташовані нижче 5,5 тисячі метрів над рівнем моря; зрозуміло, що все це призведе також до катастрофічних наслідків у Амазонії.

Танення льодовиків у Гімалаях загрожує екологічною катастрофою Індії, Китаю й Непалу. Там за останні 30 років площа льодовиків зменшилася на 10% (з 48860 км2 в 1970-х до 44438 км2 в останні роки). Поточна тенденція танення льодовиків дозволяє припустити, що великі ріки Індії й Китаю можуть в найближчому майбутньому стати сезонними ріками: спочатку це танення буде сприяти сильним повеням на великих ріках Індії й Китаю, але через кілька десятиліть рівень води в ріках, що живляться льодовиками, різко впаде.

Останнім часом стрімко тануть льодовики Кіліманджаро (найвищої африканської гірської вершини — 5895 м.). Професор Л. Томпсон з Університету штату Огайо разом зі своїми колегами дійшли висновку, що льодовики Кіліманджаро тануть через підвищення середньорічної температури в тропосфері. Причому, якщо в період з 1912 по 1953 рік площа льодовиків скорочувалася приблизно на 1% у рік, то потім процес значно прискорився, і в період з 1989 по 2007 р. вони скорочувались уже на 2,5% у рік. Тобто до 2007 р. площа льодовиків Кіліманджаро (у порівнянні з 1912 р.) зменшилася майже на 85%: з 12 км2 до 2 км2. За підрахунками проф. Л. Томпсона, з 2000 р. значно скоротилася й товщина льодовиків: у північній частині вона зменшилася на 2 м, а південній — на 5 м. Якщо така тенденція в кліматичних змінах продовжиться, то приблизно до 2033 льодовики цієї унікальної частини ландшафту Танзанії повністю зникнуть.

До чого це може призвести. Пов’язане зі зміною клімату танення льодовиків від Гімалаїв до Анд у найближчі десятиліття може призвести до зміни клімату, загибелі деяких екосистем; порушити водопостачання та пов’язаних з ним проблем у виробництві гідроелектроенергії, іригації полів. Все це суттєво вплине на життя мільярдів людей.

Що ми пропонуємо. Ідея захисту льодовиків (в першу чергу — Кіліманджаро) від танення може реалізуватись різними способами:

1. За допомогою супутника на спеціально розрахованій еліптичній орбіті, витягнутої в бік Сонця. Цей затіняючий пристрій має обертатись на навколоземній орбіті майже у площині земного екватора з періодом, рівним часу обертання Землі навколо своєї осі так, щоб його «зависання» (тобто знаходження практично на прямій між Сонцем й горою) в найбільш спекотні денні часи було максимальним. ( Діаметр Сонця — 1 392 000 км, його відстань до Землі — від 147 000 000 до 152 000 000 км; г. Кіліманджаро — висота 5,895 км — височіть на відстані 300 км від екватора).

Для реалізації проекту слід відправити в космос супутник Землі й змонтувати своєрідну парасоль, платформу у вигляді еліпса чи паралелограма (з нанотехнологічних пластин для сонячних батарей, тонуючих захисних плівок з використанням сучасних матеріалів з комбінацією різних характеристик), яка б, розташовуючись перпендикулярно променям Сонця, могла не тільки заслоняти (чи штучно «захмарювати» за допомогою розсіювання хімічних речовин, зміни фізико-хімічних характеристик у розрідженій атмосфері) певну ділянку Землі (поки що 2—3 км) від прямих сонячних променів, а й виконувати інші «космічні» завдання (зв’язок, «космічна електростанція», частина глобальної системи позиціонування — GPS тощо).

2. Вимоги до параметрів орбіти (період, радіус) такої своєрідної космічної парасолі можна значно спростити за умови «відкидання» нею й утримування штучного шлейфа (подібного до «хвоста» комети) з безпечних хімічних речовин, частинок пилу, краплинок, кристалів льоду — тобто утворення своєрідного «сріблястого захмарення».

3. Ідея може бути реалізована також при використанні «космічних ліфтів», над створення яких наразі активно працюють науковці (в цьому випадку в майбутньому в людства буде можливість Землю перетворити в глобальну оранжерею зі штучним кліматом, системами очистки повітря);

4. Захистити льодовики можна й «земними» методами: утворенням штучних хмар, «провокацією» випадання свіжого снігу, прикриттям льодовиків й оголених скель захисними плівками білого кольору чи поверхнями «сонячних батарей», підняттям повітряних куль, «зміїв», тощо.

Наш проект може бути здійснений за допомогою сучасних технологій. Про це свідчить, наприклад, функціонування американсько-європейської сонячної обсерваторії NASA/ESA SOHO, з якої ведеться спостереження за Сонцем (вона обертається безпосередньо між Землею й Сонцем в ідеальному місці — в точці Лагранжа L1,тобто в своєрідній точці рівноваги, для утримання в якій витрачаються мінімальні енерговитрати), розробка космічних електростанцій, системи GPS тощо. Зрозуміло, над проектом доведеться попрацювати інженерам, фізикам, матеріалознавцям.

Врятуємо сніги Кіліманджаро! Такий проект в плані вирішення проблем глобального потепління Національне космічне агентство України могло б запропонувати (як міжнародний) спочатку для захисту льодовиків Кіліманджаро (наразі залишилось біля 2 км2!) й залучити до нього Росію, США, Японію, Китай, Індію, Бразилію, Канаду, Францію, Велику Британію, Німеччину, Італію... Розроблені методи доставки космічних об’єктів на задану орбіту й систем їхньої орієнтації, нові розробки в галузі нанотехнологій, досягнення при вивченні процесу хмароутворення дозволяють розпочати впровадження цього міжнародного проекту в практику негайно, адже затримка з його реалізацією призведе до незворотних кліматичних змін.

ДОВIДКА «Дня»

Павло Васильович БІЛОШИЦЬКИЙ — патофізіолог, математик, доктор медичних наук. (1983), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000). Академік Української академії наук та Міжнародної академії безпеки життєдіяльності; перший лікар, який в колишньому СРСР отримав спеціальність «космічна фізіологія» (1964). Автор близько 300 наукових праць, монографій та винаходів у галузі авіакосмічної, екстремальної, гірської та спортивної медицини, математичної біології, біоінформатики. Засновник програми «Прапор України на вершинах світу» (1990), чемпіон України з альпінізму у висотно-віковому класі (1997); організовував та брав участь у першосходженнях з синьо-жовтим прапором на найвищі вершини Європи (Монблан — 09.08.90, Ельбрус — 17.09.90), Африки (Кіліманджаро — 1995), Америки (Гаяна Потосі — 1994, Аконкагуа — 1997 та ін.). Автор статті знайомий з проблемами глобального потепління не тільки з джерел літератури, а й на власні очі впевнився в прискореному таненні льодовиків, неодноразово побувавши в усіх описаних ним гірських регіонах.

Павло БІЛОШИЦЬКИЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments