Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Пересторога

Згадаймо на державному рівні 70-ті роковини Великого терору
4 квітня, 2007 - 00:00
УКРАЇНЦІ НА ВІДКРИТТІ КОЗАЦЬКОГО ХРЕСТА В УРОЧИЩІ САНДАРМОХ (2005) / ФОТО АВТОРА СЕРЕДОХРЕСТЯ ПАМ’ЯТНИКА «УБІЄННИМ СИНАМ УКРАЇНИ» В КАРЕЛІЇ ФОТО АВТОРА

Нинішній рік — ювілейний для прихильників комуністичної ідеї: ленінці святкуватимуть 90-річчя Великого Жовтня. Цей самий рік згуртує і національно свідомі сили — на жалобу з нагоди тієї ж таки історичної події під назвою «жовтневий переворот» і на 70-ті роковини Великого терору — кампанії репресій, що була наслідком панування в СРСР сталінського режиму з його диктатурою парткомів.

Роки, що закінчуються на цифру 7, відчутно вплинули на долю України: жовтень 1917 го,терор 1937 го, голод 1947 го...Нині живемо в часі, який змінює міфологізовані оцінки минулого. Саме час, за висловом історика Юрія Шаповала, і перетворює історію взагалі та історію конкретного людського життя на долю.

Згадаймо так звану українізацію, проведену за вказівкою з Кремля. Судовий процес 1930 гонад міфічною «Спілкою визволення України», зрежисований каральними органами, відбувався в театральній залі, де підсудних частували чаєм з тістечками... А коли лицемірна гра більшовиків у гуманізм закінчилася, у 1937-му, за законами жанру, «рушниця» ГПУ, що маячила на сцені Харківської опери, вистрелила. У кульмінації драми, суттю якої був масовий терор як інструмент державної політики, ленінградський чекіст Матвєєв п’ять ночей розряджав револьвер у в’язнів Соловецької тюрми. Серед розстріляних були й українці: Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Олекса Слісаренко, Степан Рудницький, Матвій Яворський, Антін Крушельницький, його сини Богдан і Остап та багато інших із творчої і наукової інтелігенції, селян і робітників... Ці страти вчинено в переддень ювілею згаданого перевороту — в жовтні — листопаді 1937-го. Тоді, як відомо, в карельському урочищі Сандармох було вбито 1111 осіб. А за кілька місяців у північних широтах закатовано ще два великі тюремні етапи соловчан, приречених на смерть рішеннями особливої трійки...

Час назавжди пов’язав долі діячів національного «розстріляного відродження» з комуністичним Великим терором. Цього року минає сім десятиліть від початку однієї з найбільших трагедій червоної епохи (незадовго до того Україна пережила Голодомор 1932—1933 років). Від серпня 1937-го до листопада 1938-го в СРСР було вчинено акцію упокорення — апокаліптичну «чистку» суспільства від елементів, які не годилися в будівничі комунізму. За лімітами, затвердженими Кремлем, без слідства і суду розстріляно сотні тисяч людей. А отже, страчено і «стрілочників» з радянських каральних органів, котрі завжди були «озброєним загоном партії». І досі, за словами історика Станіслава Кульчицького («День», 31.03.2007), сталінський терор тримає нас мертвою хваткою, адже ми не відчуваємо приниження, живучи в містах чи йдучи вулицями, названими іменами чекістів та їхніх начальників...

Нині державні мужі й політики, попри запеклу боротьбу за владу на межі громадянського протистояння, шукають шляхів об’єднання розколотого постгеноцидного суспільства. Пам’ять про невинно убієнних могла б поставити пліч-о- пліч захід і схід, лівих і правих, так само, як разом лежать у розстрільних ямах колишні безпартійні та партійці, інтернаціоналісти й націоналісти, віруючі та атеїсти, робітники і селяни, українці та росіяни... Терору немає виправдання. І хоча дотепер скрипить у коаліційному возі української влади комуністичне п’яте колесо, — це не привід вкотре відкладати всенародну поїздку до пантеону. З цієї нагоди, як і під час вшанування Кобзаря, в Україні знайдуться, звичайно, охочі співати «Заповіт» лише у власному політичному хорі. А як хотілося б почути «зведений хор» у святій справі відновлення історичної пам’яті про Великий терор! Згадаймо нарешті на державному рівні невинно убієнних наших співвітчизників і водночас поцінуймо здобутки демократії та свободи. Саме тут усім нам — бути водночас і борцями, і однодумцями.

Спромоглися ж торік, хоч і кожний у власних інтересах, впрягтися в коаліційну владну хуру і новітні буржуа, і «могильщики буржуазії». Добре це чи погано, «продалися» політики чи запобігли розпуску парламенту — не про це мова. Головне — показали, що можуть виступити разом, хоч не з кимось, то проти когось або проти чогось. Ще не пізно, хай і в такий непростий час, який переживає нині країна, підготувати документ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору». Як і Великдень, як і «батьківські дні» на кладовищах, прийдуть незабаром скорботні дати нашої важкої історії. До них маємо бути готовими.

Добре було б з метою забезпечення належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги громадськості до трагічних подій в історії України та утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства постановити, приміром, таке. Кабінету Міністрів — забезпечити проведення у 2007—2008 роках в Україні наукових конференцій, круглих столів, тематичних заходів у закладах культури, мітингів-реквіємів на вшанування пам’яті жертв Великого терору, а також передбачити видання книжок, плакатів, публікацію архівних документів і матеріалів про політичні репресії 1937—1938 років, зокрема, — про українське «розстріляне відродження» і соловецьку трагедію. Забезпечити фінансування підготовки і проведення заходів, пов’язаних з організованим відвіданням меморіальних місць 5—7 серпня 2007 року українськими паломниками — учасниками традиційних Днів пам’яті в урочищі Сандармох (Карелія) та на Соловецьких островах (Архангельська область, РФ). Цю роботу могли б взяти на себе Український інститут національної пам’яті, Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» ім. В. Стуса, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, а також неформальне товариство «Українські Соловки». До складу групи, яка відвідає меморіали, ввести нащадків репресованих, представників вищих органів влади, об’єднань закордонних українців, відомих громадських діячів, дослідників та журналістів. А ще — звернутися до релігійних організацій в Україні з пропозицією про проведення у 2007—2008 роках поминальних панахид за жертвами Великого терору.

У день початку масових розстрілів соловецьких в’язнів 1937—1938 років (це буде субота 27 жовтня) оголосити в Україні хвилину мовчання на вшанування пам’яті жертв політичного терору, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту в населених пунктах з подаванням відповідних звукових сигналів. Обмежити у цей день проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення. Міністерство освіти і науки України разом з місцевими органами виконавчої влади забезпечило б проведення в навчальних закладах лекцій, уроків пам’яті, інших заходів на тему Великого терору, організувало б залучення учнівської молоді до збирання документальних матеріалів про політичні репресії для поповнення фондів шкільних і краєзнавчих музеїв. Державний комітет телебачення та радіомовлення України міг би забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів із вшанування пам’яті жертв Великого терору і його складової — соловецької трагедії 1937—1938 років, організувати тематичні радіо- і телепередачі.

Хай би священна пам’ять про жертви Великого терору, як і про страхіття Голодомору-геноциду стала пересторогою від небезпеки повторень тоталітарних режимів.

Сергій ШЕВЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments