Пішки, на човнах чи конях

Чому варто зберігати історичні ліси, суспільству пояснюють доволі давно. Праліси вже охороняються законодавством, їх досліджують учені, через них ведуться дискусії між лісниками та екологами. Інша ситуація з річками. Як стверджують учені, водойми зі своєю історією та унікальним ландшафтом потребують такої ж охорони, як і праліси, відповідно, вимагають теж особливого статусу. Тому Всесвітній фонд природи WWF пропонує ввести на законодавчому рівні поняття особливо цінної ділянки річки. Це має допомогти зберегти природне та культурне середовище, пов’язане з такими ділянками.

Наприкінці минулого року фахівці Всесвітнього фонду природи WWF зустрічалися з депутатами екологічного комітету Верховної Ради. Під час зустрічі експерти презентували методику, за якою можливо вишукувати та визначати особливо цінні річкові території. Депутати ідею підтримали, тепер мають напрацювати текст відповідного законопроєкту та проголосувати за нього у сесійній залі. «День» з’ясовував, наскільки важлива та необхідна ініціатива міжнародного фонду.

НАВІЩО ЗАХИЩАТИ РІЧКИ

«З року в рік в Україні збільшується кількість річок зі зміненим природним станом через будівництво гідростанцій, дамб, гребель, промислового водозабору, — пояснюють у WWF. — Разом зі зміною стану річок змінюється і рельєф прилеглих до неї територій. Комплекс цих змін призводить до значних екологічних збитків, через це погіршуються умови життя населення, оскільки зменшується кількість доступної питної води, знижується туристичний  потенціал регіону, а також виникають загрози паводків».

У зв’язку з цим особливий статус зможуть отримати не всі річки, а тільки ті, які відповідають певним критеріям. У Всесвітньому фонді природи WWF пропонують визначати цінними річковими ділянками ті частини водойм, що мають вільну течію, перебувають у відмінному чи доброму екологічному стані та є місцем проживання видів тварин, які потребують охорони і збереження. У світі такі території прийнято називати «no go areas», тобто недоторканні ділянки. Будь-яке втручання людини на цих землях заборонено.

Присвоєння такого статусу є однією з вимог Водної рамкової директиви ЄС. В Україні основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону та відновлення  водних ресурсів, є Водний кодекс, що набрав чинності ще 1995 року. Але він не передбачає всіх можливих загроз для українських річок. Через це у нас досі не існує законодавчого механізму пошуку та захисту унікальних водойм. Як додають експерти Всесвітнього фонду природи WWF, приміром, русла особливо цінних рік слід визнавати національною природною спадщиною України. Але яким чином це зробити?

«Щоб не допустити подальшого погіршення стану річок та відновити їхні ресурси, необхідно застосувати цілий комплекс науково обґрунтованих, природоохоронних заходів, включно з виділенням окремої природоохоронної категорії — особливо цінна ділянка річки. Її узаконення дозволить зберегти для нащадків найбільш цінні річкові екосистеми, — додає координаторка з екополітики Всесвітнього фонду природи WWF України Світлана МАТУС. — Наразі в Україні, наприклад, взагалі відсутня стратегія розвитку малої гідроенергетики та досить часто проводиться неефективна оцінка впливу на довкілля таких річок. Це призводить до знищення цілих екосистем. Особлива небезпека загрожує гірським річкам, де все ще збереглись недоторканні ділянки. Вони мають важливу природоохоронну, наукову, етичну та господарську цінність. Малочисельні, недоторканні ділянки річок є місцями проживання тварин і рослин, що занесені до Червоної книги України».

ПОШУКОВИЙ МЕХАНІЗМ

Деталі майбутньої процедури присвоєння річкам особливого статусу експерти фонду прописали у «Методиці визначення особливо цінних ділянок річки з метою їхнього збереження та охорони». Документ підготували спільно з науковцями та юристами, що знаються на природоохоронній тематиці.

Відповідно до методики спочатку обираються ділянки, котрі можна у майбутньому визнати особливо цінними. Далі проводяться польові дослідження та аналізуються дані гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних, іхтіологічних, ботанічних та зоологічних обстежень. Наступний етап — отримання висновку про належність обстежуваної території до особливо цінних та погодження документа з усіма необхідними інстанціями, що території дійсно можна присвоїти новий природоохоронний статус.

Потенційно його можуть отримати ділянки, де ростуть червонокнижні рослини, або ж ті, які вважаються оселищами, що охороняються Смарагдовою мережею, чи належать до водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарські угіддя).

Як відомо, прописати у законі певні норми — лише пів справи. Важливо, аби задокументоване втілювалося в життя. Приміром, на особливо цінних ділянках річок забороняється змінювати рельєф прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, не можна змінювати русла та поглиблювати їх дно нижче від природного рівня, недопустиме будівництво будь-яких споруд, забір води, а також зміна природного рослинного покриву, випалювання тощо. Таким чином збереження водойми передбачає цілий комплекс заходів. Як показують реалії, саме території довкола водойм приваблюють забудовників, часто тут ведеться несанкціоноване видобування піску. Тому особливий статус — це ще один ступінь захисту річок від незаконного знищення.

До прикладу, у США збереженням особливо цінних рік займаються ще з 1968 року, після прийняття закону «Про дикі й мальовничі річки». Відповідно до закону на таких водоймах заборонено будівництво гребель, водоводів, водостоків, електростанцій, ліній електропередач та видобуток корисних копалин. На перший погляд жорсткі заборони зробили свою справу. Якщо в 1970-х роках під охорону було взято вісім водойм, то нині держава охороняє понад 20 тисяч кілометрів річкових долин, їхня загальна площа становить приблизно 4,4 мільйона гектара. Відвідувати такі місцини дозволяється лише пішки, на човнах чи на конях.