Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Пішов з життя вірний син України

Від лісоруба — до члена Римського клубу. Про головні уроки Богдана Гаврилишина. І як їх засвоїли ті, хто нині — «влада»
24 жовтня, 2016 - 19:03
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Тиждень розпочався з надзвичайно сумної новини. О п’ятій ранку на 91-му році життя пішов з життя видатний українець — всесвітньовідомий економіст, філософ та філантроп — Богдан Дмитрович Гаврилишин. Останні хвилини свого життя Богдан Дмитрович провів у родинному колі у своїй квартирі в Києві. Про це повідомив його Благодійний фонд на сторінці у Facebook.

19 жовтня Богдан Дмитрович відсвяткував свій ювілей, з нагоди якого та за значний внесок в розвиток України був нагороджений орденом Свободи від Президента України та орденом Святого Миколи Чудотворця від Патріархату УПЦ (КП).

За життя вийшло кілька книг Богдана Дмитровича, серед яких «Дороговкази в майбутнє. До більш ефективних суспільств» (1980) та «Залишаюсь українцем» (2011).

Богдан Дмитрович піднявся від хлопця-лісоруба до члена одного з найпотужніших об’єднань провідних інтелектуалів світу — Римського Клубу. Народився 1926 року у с. Коропець Тернопільської області. У 1944-му, коли йому було 18, під час ІІ Світової війни його забрали до Німеччини на роботи. Звідти у 1947 році емігрував до Канади. Там працював лісорубом, згодом став студентом Університету Торонто, де здобув магістра за спеціальністю Інженер-механік. Згодом Богдан Дмитрович отримав MBA в МІМ-Женева і ступінь доктора економіки та суспільних наук у Женевському Університеті.

Богдан Гаврилишин став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер Світовий економічний форум), засновником Міжнародного інституту менеджменту в Індії. Був консультантом компаній «General Electric», «IBM», «Unilever», «Phillips», радником урядів кількох країн.

2013 РІК. В РЕДАКЦІЇ «ДНЯ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

І попри всі світові вершини, які він підкорював, він залишався вірним дієвим сином України.

Радник першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох прем’єр-міністрів Богдан Дмитрович добре бачив стан, в якому перебуває країна, і добре розумів, що ні банківські чеки на кругленьку суму, ні поради з «кафедр конференцій» не здатні дати порятунку його Україні.

Тому він працював з суспільством: створив інституції, які повинні були дати країні нову генерацію таких як він українців — розумних, патріотичних, дієвих. Богдан Гаврилишин ініціював створення ряду молодіжних організацій в Україні, був активним членом Всеукраїнської скаутської організації «Пласт».

Богдан Гаврилишин подарував Україні Міжнародний центр перспективних досліджень та один із найпотужніших інструментів економічного розвитку — бізнес-школу Міжнародний інститут менеджменту МІМ-Київ. 

«Молодь запам’ятає Богдана Гаврилишина як усміхненого філософа. Я бачила Богдана Дмитровича у різних ситуаціях. У нього був надзвичайно сильний характер. Він був людиною залізної волі. Завжди йшов і домагався того, що хотів», — розповідає президент МІМ-Київ Ірина ТИХОМИРОВА.

Ще один створений Богданом Гаврилишиним надзвичайно потужний інструмент розвитку для українців — Благодійний фонд, який носить його ім’я. Програми ініційовані Фондом, а зокрема найвідоміша — «Молодь змінить Україну» — відкрили країні десятки, а то й сотні активних молодих людей. Щоправда, не відомо як Фонд буде працювати надалі — після смерті Богдана Дмитровича. Крім того навесні цього року політолог Петро ОХОТІН повідомив, що у «згорілому» з ініціативи НБУ Банку «Хрещатик» пропали кошти Фонду Богдана Гаврилишина, які планувалося витратити на просвітницькі програми. Сума коштів дорівнювала 50 мільйонам гривень. «Цей фонд фінансував «Пласт», молодіжні програми, управлінську підготовку. Сам пан Богдан міг би спокійно почивати на лаврах члена Римського клубу. Однак вкладав кошти в Україну, пропагуючи розвиток держави, навчаючи молодь тощо, — написав тоді Охотін, і підкреслив, — ...Керівництво держави (яке радісно дякувало Гаврилишину та іншим за меценатство) та «інсайдери» добре знали ситуацію з банком. І «виставили» свої пріоритети». Адже на початку квітня деякі юридичні особи перерахували кошти свої рахунки в інші банки на загальну суму 840 мільйонів гривень. 4 квітня, у вихідні дні, банк провів операції з «дробленню» коштів юридичними особами з подальшим перерахуванням на поточні рахунки фізичних осіб на загальну суму 23 млн. грн. А за кілька днів до введення тимчасової адміністрації банк покинули комунальні підприємства столиці, які були його стратегічними клієнтами. Зокрема пішли «Київводоканал», «Київпастранс», «Київський метрополітен» та інші. Кошти ж Богдана Гаврилишина «згоріли» разом з банком.

«Він міг спокійно жити в Швейцарії та Канаді. Потратити 50 мільйонів гривень (понад $5 мільйонів по старому курсу) на своє задоволення. Однак вирішив допомогти Україні. За що йому й було віддячено», — говорить Охотін.

Готуючи цей матеріал до друку «День» сконтактував з виконавчим директором Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина Оленою Бекреньовою, яка підтвердила: «з банком все так і залишилося, як було». Тобто кошти не повернулись, і перспектив на їх повернення нема. Фонд — юридична особа. Відповідно, не підпадає під дію Закону про Фонд гарантування вкладів.

У «Дня» та Богдана Гаврилишина були особливі стосунки. Він дуже поважав газету та довіряв нам свої думки. У «Дні» Богдан Гаврилишин надрукував багато знакових текстів та інтерв’ю. Особливо тішила Богдана Гаврилишина наша Літня школа журналістики, гостем якої він не раз був. Богдан Дмитрович шанував головного редактора «Дня» Ларису Івшину. Вони зідзвонювалися, обмінювалися думками у дружньому листуванні. Про свої особливі стосунки з цим Великим Українцем Лариса Івшина написала у своїй колонці до його 90-річчя «Реліктовий перспективний українець, або Сім уроків від Богдана Гаврилишина» від 19 жовтня 2016 року.

В березні 2016-го Богдан Дмитрович дав одне з останніх своїх інтерв’ю (видання МИР). Розмова вийшла відвертою — з «холоднокровною» аналітикою про стан країни і еліти та чіткими прогнозами щодо її майбутнього (друкуємо в скороченому варіанті).

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»


Богдан ГАВРИЛИШИН: «Патріотичних, компетентних і порядних людей в українській владі немає»...

— Богдане Дмитровичу, тема «третього майдану» вже стала перманентним фоном нашого життя. Як людина, яка мала змогу спостерігати за політичними трагедіями і тріумфами без перебільшення сотень країн світу, хочу почути вашу особисту думку — наскільки реальним є Майдан-3 в Україні найближчим часом?

— В українському суспільстві панують відчай і безнадія. Суспільство дуже і дуже незадоволене становищем країни.

Існує величезна недовіра до влади, вірніше, до її трьох ключових постатей: президента, прем’єра-міністра і спікера парламенту.

Однак, думаю, Майдану не буде. Необхідною умовою для революції, її каталізатором має стати або якась вражаюча подія, або абсолютно скандальна заява президента чи прем’єр-міністра. Хоча президент більше дбає про свій бізнес, а не про стан України. І пішов на компроміс, не настоюючи на виконанні Мінських угод (з боку Росії. — Ред.)...

Тобто ви вважаєте, що обурення і невдоволення людей, дійшовши до якоїсь точки, не конвертується у черговий сплеск народного гніву? Для революції замало усвідомлення людьми того факту, що нами управляє олігарх, який оголосив у країні «деолігархізацію»?

— Щойно Порошенко став президентом, він мусив передати все своє майно в управління аудиторських кампаній.

Тому одна з причин невдоволення людей — можливість спостерігати, що його бізнес розвивається, не дивлячись на російську агресію.

Щодо деолігархізації — дивно чути від нього вказівки комусь робити те чи не робити те, якщо в першу чергу він це має сказати самому собі.

Він — людина нещира з власним нардом.

Ви знайомі з Порошенком особисто?

— Я його дуже добре знаю — вже років п’ятнадцять чи, може, більше. Не раз вечеряв у нього дома, з ним і його дружиною Мариною.

Мушу сказати, що я був про нинішнього президента досить високої думки. Я захоплювався з того, як він розвинув свій бізнес. Він не отримав його так, як отримав, наприклад, Віктор Пінчук, який дістав великі багатства майже за ніщо. Він дійсно був дуже ефективний лідер підприємства...

Ще коли в уряді був, він до мене приходив (як відомо, Петро Порошенко в березні-грудні 2012 року працював Міністром економічного розвитку та торгівлі України в уряді Азарова — МИР)

Порадитися?

— На дискусію... Або — обмінятися думками — це більш делікатний термін (посміхається).

Однак, коли став президентом, Порошенко не входив в жодний контакт зі мною. Хоча, думаю, я міг би йому порадити щось таке, щоб йому знадобилося...

Моя тихенька порада, гадаю, йому би знадобилася більше, ніж гучна критика суспільства.

Можливо, він не хоче чути ваших порад. Він же недурна людина?

— Ні! Він дуже мудра людина. І у нього є певні козирі. Наприклад, він гарно знає англійську мову. Це полегшує йому спілкування зі своїми візаві, не потребує перекладача. А його попередники мали дурних перекладачів.

Тобто?

— Таких, що не знали мови! Бувало, я мусив поправляти президентських перекладачів — коли приймав участь у якихось офіційний зустрічах — бо вони неточно перекладали слова українського президента.

— Але будучи мудрою, як ви кажете, людиною, Порошенко не звертає уваги на стрімке падіння своїх рейтингів? Чому?

— Я не знаю відповіді. Хоча — так, сьогодні рейтинг Порошенка — 22%. А обрався він з результатом майже 55%. Але я знаю, що у владі повинні бути люди, в яких є три речі. Патріотизм, компетентність, порядність. Я називаю це «Принципом ПКП».

Трагедія України в тому, що усі роки незалежності на найвищих постах держави не було таких людей. І зараз нема.

Є одиниці. І в Кабінеті міністрів, і в парламенті, і в президентській адміністрації. Але вони, ці одиниці, нічого не вирішують, насправді.

— Втім, Яценюк в одному зі своїх відеозвернень до народу заявив, що на вищих щаблях влади корупцію подолано.

— Я вже не слухаю його звернень. Нема жодного сенсу їх слухати.

Чому перші особи держави дозволяють собі брехати своєму ж народу?

— Знаєте, Яценюк на папері — найбільш кваліфікована людина в цілій державі.... Він вже працював усюди (Арсеній Яценюк за роки кар’єри працював міністром економіки Автономної республіки Крим, першим заступником голови Національного банку України, в.о. голови Нацбанку, заступником голови Одеської обласної державної адміністрації, міністром економіки, міністром закордонних справ України,  головою Верховної Ради — МИР).

Вундеркінд...

— Але тепер лишився  із нього лише kind, а wunder десь подівся. (wunderkind у перекладі з німецької, буквально — чудо-дитина — МИР).

Як він веде засідання Кабінету Міністрів? Та навіть за радянської України в Раді міністрів були набагато мудріші люди. Вона й називалася — «Рада», бо там направду радилися.

А тепер — пальцем на якогось міністра тицяє і каже — за місяць маєш зробити те, те і те.

А вони кивають головами...

— Так, вони кивають головами. А він до них, як до офіціантів у ресторані говорить. Знаєте, так засідання уряду не проводять.

Китайська приповідка, якій вже 2500 років, мовить: «Якщо зробиш щось успішно, кажи — «ми це зробили», а не «я це зробив».

По-друге, Яценюк не є етичною людиною.

Чому ви так вважаєте?

— Коли в 2007 році він створював свій фонд «Відкрита Україна», членами Наглядової ради фонду він запросив Мирослава Поповича (академік, директор Інституту філософії НАН України — МИР), професора Василенка (Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України,  представник України в Раді ООН із прав людини (2006—2010) — МИР) і мене. Я був головою тої Наглядової ради.

І от ми приходимо на наше перше засідання, заходимо до кімнати, а в ній вже сидить (правда, мовчки) Віктор Пінчук. Як то так? Я би зрозумів, якби там був Яценюк. Але — чому Пінчук?

Словом, вже ніколи після того Яценюк нас до себе не запрошував (на сьогоднішній день у Наглядову раду Фонду входить дружина Яценюка Терезія (голова), письменник Андрій Курков та публіцист Микола Рябчук — МИР).

Навіщо він взагалі створив цей фонд?

— Очевидно, щоб купити собі таким чином соціальну легітимність. Бо вже на той час не всі вірили, що він — прекрасна і порядна людина.

Яку проблему ви вважаєте найбільш кричущою сьогодні в державі?

— Проблема номер один в Україні — корупція.

Корумповані люди — всюди, у парламенті, у прокуратурі. Той самий Генеральний прокурор — чому його не знімають нарешті? Бо він кум.

МВФ відклав свій черговий транш, бо не бачать жодних серйозних кроків у боротьбі з корупцією.

Тут ведеться дуже багато балачок про реформи, але то є політична косметика. Реформ майже нема.

Тому я не думаю, що всі ці люди зможуть вивести Україну «на чисті води, ясні зорі». Ця влада не зможе реформувати Україну. Та й замало «реформувати», країну треба «трансформувати», докорінно.

Все, абсолютно все треба міняти — структуру політичної влади, економічну систему, соціальну політику, екологічну політику, всі органи влади. Все тотально треба змінювати.

Коли почнуться реальні зміни, на ваш погляд?

— Трансформація країни почнеться за шість років. І буде тривати ще сім.

З чого нам усім починати, аби це стало не казкою, а реальністю?

— З усвідомлення того, що працювати треба, усвідомлюючи свій з обов’язок перед цією країною, а не тільки за зарплату. Чому добровольці пішли в АТО? З обов’язку зберегти свою країну.

Таких в нашому суспільстві відсотків 10 максимум.

— Цього вистачить.

Виховувати суспільство має політична еліта. А в нас її нема. На кого рівнятися?

— Так, сьогодні  ми не мамо політичної еліти. Але ось ці молоді люди, які співпрацюють із моїм Фондом — це і є наша майбутня еліта.

Ви знаєте, що в Україну повернулося тисячу випускників кращих світових університетів? Вони повернулися до України, яка сьогодні є в жахливому стані, хоча там, де вони навчалися, вони могли мати дуже гарну платню. Чому вони повернулися? Щоб працювати  на Україну.

Я знаю, що багато з тих, хто повернувся додому, об’єднавшись, написали такий колективний лист до нинішнього уряду — вони розповіли, яка в кого освіта і попросили — будь ласка, беріть нас, ми готові працювати за вашу мізерну зарплату, аби щось робити для України. Майже жодної реакції від уряду вони не отримали.

Один молодий одесит, Данило Пасько, який закінчив Гарвардську школу бізнесу, самотужки розробив цілу державну стратегію дерегуляції економіки. Він приходив до мене, показував свої напрацювання. Насправді, це стане проривом — якщо його пропозиції будуть реалізовані. Їх тепер вже 28 однодумців, і їх проект називається EasyBusines.

Ось ці люди і є майбутня еліта країни.

А ще ми створили Школу для депутатів усіх рівнів. Ці молоді люди, наші вихованці, підуть на вибори. Вони, можливо, не будуть статистичною більшістю, але вони будуть моральною більшістю законодавчого органу.

Так було в березні 90-го — колишні політв’язні, письменники, мрійники, ідеалісти були меншістю тодішньої Верховної Ради, їх навіть третини не було, але все, що вони пропонували, ідеологічно збанкрутілі комуністи приймали. Те саме повториться й тепер.

До речі, чому в Україні тоді, на початку 90-х, не відбулося державницького  прориву?

— Бо ті мрійники були дурні. Напередодні першої президентської кампанії приходить до мене Юхновський (Ігор Юхновський, професор, академік НАН України, народний депутат України ІIV скликань, один з шести кандидатів на посаду президента України під час виборів 1991 р., серед кандидатів  демократів були також  В’ячеслав Чорновіл і Левко Лук’яненко — МИР) і каже: «Богдане, я буду кандидатом». Я йому кажу: «Ігоре, скільки людей тебе знає?» Ну в Академії наук хтось знає, ще трохи знають на батьківщині, на Львівщині. Скільки отримаєш голосів? Один відсоток. І то ще буде добре. Навіщо розпорошувати голоси?

— Не боїтеся, що помилки 25-річної давності ваші вихованці-політики будуть повторювати й сьогодні?

— Ні. Тому що ми не відшуковуємо лідерів. Ми навіть у своїх студіях ніколи не вживаємо слова «лідер». До влади мають прийти патріотичні, компетентні і порядні люди, про що я вже казав. Амбіції, звичайно, у них мають бути присутні, але вони не мають бути визначальною рисою. А ще людина повинна вміти мріяти.  Я почав мріяти про важливі речі, коли мені було 12. Я народжений у тій бідній, задрипаній Польщі (село Коропець, в якому народився Гаврилишин, належало Польщі, зараз територія Тернопільської області — МИР) мріяв про те, як стати вільною людиною.

Ви вірите в майбутнє України?

— Звичайно. Ми все переживемо. Ми гірше пережили. Ми пережили голодомор. Але корінь народу живий.

Галина ПЛАЧИНДА, видання МИР

 


«ВІН ДОВІВ, ЩО УКРАЇНЦІ МОЖУТЬ БУТИ ЛІДЕРАМИ В ЗАХІДНОМУ СВІТІ»

Юрій ЩЕРБАК, письменник, дипломат:

— Смерть Богдана Гаврилишина для мене є надзвичайно сумною новиною. Колись він запропонував мені спілкуватись на «ти», хоч я і молодший за нього. Він називав мене Юрком, а я його Богданом. З його смертю обірвалася нитка, яка пов’язувала мене з минулим і європейськими обріями, які привніс Богдан сюди в наше життя. З ним я познайомився в 1987-му році, коли він прочитавши «Чорнобиль», запропонував її видати в Швейцарії німецькою мовою. Тоді він виглядав досить молодо і активно. Погоджуюсь з тим, що він був дуже дотепним оптимістом з тонким і добрим почуттям гумору. Це почуття гумору відрізняло його від нас, тому що він був вільною людиною, яка сформувалась у зовсім іншій системі координат. На Заході він пройшов дуже непростий шлях. Але при цьому він довів, що українці можуть бути лідерами в західному світі і повноцінними членами західних суспільств. Богдан Гаврилишин був не просто великим українцем, але й великим громадянином світу. Українець, який був громадянином Канади, жив в Швейцарії, досконало володів кількома європейськими мовами і створив Інститут, який став прообразом багатьох наукових установ, символізував собою постать, яка була знаковою для всього світу.

Богдан Гаврилишин розповідав, як їздив по всьому світові і виступав з лекціями про організацію менеджменту інституції нового типу, яку він створив в Швейцарії і був першим директором цього Інституту. Згодом такий інститут менеджменту виник в Україні. Тільки на підході до 21-го століття людство зрозуміло, що прийоми управління повинні стати не просто знаряддям стихійної боротьби за ринки і капіталістичної агресії, але й повинні регулюватися певними правилами, принципами. Ось ці принципи Гаврилишин і розробляв.

Я згадую, як тут в Києві він провів глобалізаційний форум і став радником. Його добре прийняли в Україні, особливо Президент Леонід Кравчук, радником якого він став. Богдан Гаврилишин дійсно був нашим поводарем, адже ми були свого роду кріпаками і не знали того світу, в якому він реалізувався і чудово орієнтувався. Гаврилишин знав десятки прем’єр-міністрів, міністрів різних країн, багато видатних особистостей світу були його друзями, він підтримував з ними стосунки, відповідно він робив все, щоб вивести Україну в широкий світ, так як мудра людина веде за руку дитину. Богдан Гаврилишин безмежно любив Україну і зрадів можливості надати допомогу Україні. В Верховній Раді він організовував виступи світових авторитетів.

І зараз, коли я говорю ці слова, у мене звучить голос Гаврилишина, його поради. Він мене ввів в Наглядову раду Фонду Сороса. Оскільки я весь час проявляв там особливу активність і подавав усілякі ідеї, то він сміявся й казав, щоб я не брав такого шаленого темпу, бо все треба робити поступово. Необхідно крок за кроком реалізовувати задуми, а не видавати на гора масу ідей. Будь-яка зустріч на з’їздах чи інших подіях з Богданом була для мене величезним уроком мудрості, дипломатичності, адже він зі всіма вмів розмовляти не категоричним тоном наглядачів в концтаборі, до якого ми звикли, а з толерантним підходом. На жаль, до того ми самі були далекі від толерантності і досвід Гаврилишина допомагав нам зламати в собі цей недоречний і невірний стрижень. Він розумів, що не завжди з ним спілкуються люди, які розділяють його погляди і підходи, але його мудрість відкривала цих людей, вони не ставали до нього ворожими.

Пам’ятаю, як Богдан Гаврилишин повіз першу українську делегацію до Швейцарії. Для багатьох з учасників делегації ці спілкування були надзвичайно цікавими і необхідними. Там були українські політики, які зрештою відіграли важливу роль в новітній політичній історії нашої держави. Важко переоцінити роль Богдана Гаврилишина в створенні інтелектуальної європейської і світової атмосфери в Україні. Нагадаю, що він був членом Римського клубу і створив його філіал в Києві, де я за його запрошення працював в екологічній сфері.

На жаль, далеко не всі українські можновладці розуміли його роль. Богдан мені особисто розповідав, що були люди, які дивилися на нього як на якійсь екзотичний, але чужий елемент, який не потрібний Україні. Дехто вважав його своїм радником, але при цьому ніколи не користалися його порадами. Проте ті, хто був здатний оцінити і масштаб постаті Гаврилишина, і користь його досвіду, створили атмосферу вдячності до нього. Нам ще доведеться осмислювати і переосмислювати думки й роль Богдана Гаврилишина. Переконаний, що в Києві має бути вулиця на честь його імені.

«ВСІЛЯКО НАМАГАВСЯ ДОПОМОГТИ ЗДОБУТИ ДЕРЖАВНІСТЬ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник:

— Особистість Богдана Гаврилишина була непересічною. Він дуже багато зробив для України, що ще прийдеться оцінити. Вперше я його зустрів 1990 року, коли було обрано новий парламент під час перших вільних виборів. Тоді ще існував Радянський Союз і Україна не обрала своєї незалежності. ЗМІ ще знаходились під контролем Компартії, але вже була альтернатива — вибори серед кількох кандидатів на одне місце. Саме тоді до Верховної Ради потрапило близько 120 депутатів, які позиціонували себе як представники національно-демократичного руху.

Богдан Гаврилишин уважно відслідковував ці події, але був не лише спостерігачем, а й активним їх учасником. Він всіляко намагався допомогти здобути державність та наситити керманичів, парламентарів якісно новим досвідом. Зокрема завдяки його зусиллям при голові Верховної Ради було створено консультативно-дорадчу раду, до якої увійшов цілий спектр представників експертного середовища, як України так і Заходу. Це були дуже відомі в Європі і світі політики, члени парламентів кількох західних держав. Ще до початку сесії нового парламенту в травні місяці завдяки зусиллям Гаврилишина було організовано просвітницький семінар для українських парламентарів. Лекторами цього семінару були представники парламентів кількох європейських держав. Ці заходи допомогли у налагоджені роботи у Верховній Раді.

Щодо останніх років його діяльності, то я можу сказати, що він і мені жалівся на те, що владна верхівка України практично відмовилась від контактів з ним. Більш того, Гаврилишин не один залишився непотрібним цим новим керманичам. Сьогоднішня влада не дослухається до думок експертного, як українського так і міжнародного середовища. Натомість до влади на конкретні пости запрошуються представники інших країн, що є абсолютно невірним і антиконституційним підходом, адже закордонні експерти мають бути радниками, а не членами уряду. Уряд має бути сформований виключно з українців і у нас досить кваліфікованих фахівців, яким так само треба накопичувати досвід, ставати державниками, як в свідомості так і на практиці. Саме нам потрібні радники такого рівня, як Богдан Гаврилишин, і останнім часом він дуже переживав, що цього не відбувається. 

Підготував Валентин ТОРБА, «День»

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments