Подолинські
Активний громадівець, соратник Михайла Драгоманова, економіст і предтеча екологічного світогляду Сергій Подолинський належить до грона найталановитіших українських мислителів останньої третини ХІХ століття.
Предки цього роду були у XVIII ст. дрібною шляхтою і мешкали цілою околицею в селі Подол чи Подоли у Берестейському воєводстві. Писалися вони «на Подолах Подоленські» і користувалися гербом Вуж.
Піднесення Подолинських у Київській губернії пов’язане з особою Івана Наумовича. Він був сином священика с. Зазим’я неподалік Києва та навчався в Київській академії «по философский класс». 15 вересня 1795 року Іван обійняв скромну посаду підканцеляриста в Київській духовній консисторії. Початкову кар’єру зробив у Київському губернському правлінні. Тут 1812 р. він отримав чин титулярного радника та служив секретарем. Влітку 1813 р. Івана призначили секретарем директора Поштового департаменту, проте до Санкт-Петербурга він не переїхав, бо вже наприкінці року його було призначено секретарем київського цивільного губернатора.
В той час Івану Подолинському належав у Києві будинок, при якому мешкали його дворові селяни (троє чоловіків і двоє жінок). З дружиною Агафією Антонівною він мав сина Андрія. Згодом Іван Наумович увійшов до кола найвищих чиновників Київської губернії, обійнявши посаду голови Київської палати карного суду.
1837 року Іван Подолинський купив у Куколь-Яснопольського село Ярославку в Звенигородському повіті, що лежало на межі Київської і Херсонської губерній. Серед сусідів Подолинських була родина князів Кудашевих — поміщиків с. Мала Виска Єлизаветградського повіту. Так службове знайомство Івана Наумовича з князем Сергієм Даниловичем Кудашевим могло набути завдяки сусідським візитам приятельського характеру та скріпилося шлюбом їхніх дітей. Вінчання дійсного статського радника і камергера Андрія Івановича Подолинського з князівною Марією Сергіївною відбулося 24 квітня 1849 р. у церкві Покрова Пресвятої Богородиці с. Мала Виска. Так син і онук простого священика стали близькими родичами не лише російської, але й французької та польської аристократії, адже наречена була онучкою графа Октавія Шуазель-Гуфьє та правнучкою графа Станіслава-Щенсного Потоцького, власника Тульчина, Умані з Софіївкою та неозорих маєтків на Поділлі й Київщині.
Андрій Іванович був вихованцем Благородного пансіону при Імператорському санкт-петербурзькому університеті і зробив двадцятирічну кар’єру в Поштовому департаменті, почавши її з посади помічника секретаря. Наступного року після одруження він вийшов у відставку. Поза маєтком він мав чимало часу проводити в Одесі, адже саме там йому виплачували пенсію (381 рубль 15 копійок на рік).
З початком нового життя Андрія Подолинського була пов’язана важлива подія — народження 19 липня у Ярославці та хрещення 6 серпня 1850 р. у тамтешній церкві Преображення Господнього його сина Сергія. Хрещеними стали дідусь — чинний статський радник Іван Наумович Подолинський і бабуся княгиня Матильда Октавівна Кудашева.
Андрій Іванович, відомий поет-романтик (видав 1860 р. два томи власних творів), разом із дружиною подбали про найкращу освіту свого сина. Він закінчив фізико-математичний факультет Університету св. Володимира в Києві із золотою медаллю та продовжив навчання на медичних факультетах закордонних університетів. Під час навчання та мандрів, Сергій Подолинський познайомився з більшою частиною еміграційної російської та української соціал-демократії, зокрема з Герценом. Він був добре знайомий із Марксом та іншими тогочасними європейськими інтелектуалами.
Важко переоцінити творчий та фінансовий внесок Подолинського в громадівський рух. Його видавнича і публіцистична співпраця з Драгомановим та праці з української економіки стали помітним явищем в українському науковому і громадсько-політичному житті.
У цій бурхливій діяльності знайшлося місце і для власної родини. 29 червня 1877 р. у Києво-Либідській Троїцькій церкві відбулося вінчання Сергія Подолинського з донькою надвірного радника Наталією Якимівною Андреєвою. Їхній син Сергій народився 17 серпня, а хрещений 18 вересня 1879 р. у Парижі в Посольській церкві. Хрещеними стали надвірний радник Яким Петрович Андреєв (заочно), граф Микола Миколайович Муравйов-Амурський і Марія Сергіївна Подолинська.
У другій половині 1870-х рр. інтелектуальна діяльність Сергія Подолинського досягла свого апогею. Надзвичайно важливою стала його стаття «Праця людини та її відношення до розподілення енергії» (1880 р.). Розвиваючи її ідеї, Вернадський, Ціолковський та інші створили вчення про ноосферу.
Тим часом на родину чекали важкі випробування. Андрій Іванович помер 4 січня 1886 р. у віці 80 років від запалення легенів і був перепохований з Києво-Печерської Спаської церкви. Місцем його останнього спочинку стало елітарне кладовище на Аскольдовій могилі. Не виключено, що його кінець прискорила важка хвороба Сергія, якого в 1885 р. мати привезла до Києва. До метричної книги тієї ж Спаської церкви згодом внесли запис про смерть 30 червня 1891 р. «от продолжительной нервной болезни» Сергія Андрійовича. Його поховали 2 липня поряд із батьком.
Так закінчилося життя цих двох видатних людей, із яких батько став російським поетом, а син — українським ученим-енциклопедистом, громадським і політичним діячем.
У той час Марія Сергіївна докладала великих зусиль і змогла викупити за 25 000 рублів у матері-нігілістки, яка залишилася за кордоном, свого онука — Сергія Сергійовича. З 1886 р. вона стала його офіційним опікуном. Згодом він дослужився до посад саратовського та ліфляндського віце-губернатора.
