Завжди був націоналістом, пишаюсь цим. Негативних підтекстів цьому означенню надають неграмотні люди, плутають його із шовінізмом. Націоналізм – це любов до Батьківщини, а шовінізм передбачає ненависть до інших націй.
Роман Іваничук, український письменник, патріарх української історичної романістики, громадський діяч

«Подяка — пам’ять серця»

Обговорення у Львівському національному університеті імені Івана Франка бестселера «Дня» виявилось для багатьох студентів «світоглядним переворотом»
21 травня, 2020 - 20:40
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Журналістика «Дня» є прикладом видання, на яке майбутні фахівці можуть сміло орієнтуватися, щоби не розгубитися в потоці інформаційного буму і розмитих журналістських стандартів, позаяк газета виставляє планку журналістики не сервільної, а суспільно відповідальної. Газета «День» чи не єдина обстоює думку, що без розкриття «справи Гонгадзе» не буде держави, в якій панує дух закону, а не олігархічне беззаконня. Це єдина газета в Україні, яка упродовж десятків років свідомо й системно працює зі суспільством, формуючи корпус текстів своєї Бібліотеки. Війна в наші дні ведеться не лише за майбутнє, а передовсім за минуле. Нині не досить просто читати — потрібно знати, що саме читати, щоб можна було відповісти собі на онтологічне запитання: «Хто я?». А це тривала робота з ідентичністю. Якби в державі належним чином здійснювалася гуманітарна політика, то нині не було б російсько-української війни, ми б вкотре не повторювали «якби ми вчились так, як треба...» — і не оплакували б тих, хто не повернувся додому. Бо розв’язанню війни сприяли ті, хто не міг собі відповісти на запитання «хто я?». Натомість державу боронять ті, хто знайшов для себе відповідь на це запитання. До речі, немає числа, в якому газета не писала би про події на фронті — нашому східному, на відміну від інших українських ЗМІ. Тому позиція «Дня» — це громадянська позиція, яка стає моральним камертоном для українського суспільства. Нині це унікальна платформа для згуртування однодумців, стартовий майданчик для майбутніх фахівців. Тому обговорення книги «День вдячності» в межах круглого столу «Дискурс газети «День» як світоглядний орієнтир у професійному становленні журналіста» — з одного боку, приклад фахової журналістики, а з другого — приклад вдячності на рівні чину.

До участі в круглому столі, який відбувся на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка в межах ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих учених, запросили і головного редактора «Дня» Ларису Івшину. Захід викликав у студентів-першокурсників чимало рефлексій.

«МИ ВЧИМОСЯ В МАККЕЙНА ПАТРІОТИЗМУ, У НАНСЕНА — ЛЮДЯНОСТІ, У НОВОДВОРСЬКОЇ — СМІЛИВОСТІ, А В ТЕТЧЕР — ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»

Софія ЯВОРСЬКА:

— «Хто управляє минулим, той управляє майбутнім; хто управляє сьогоденням, той управляє минулим», — так написав Джордж Орвелл у своєму романі «1984».

Книга «День вдячності» — для вдумливого читання. Гортаючи сторінки, ми відкриваємо знану історію по-новому і простежуємо багато незнаного у становленні нашої держави. З відшліфуванням спільної історичної пам’яті оповідь поверне нам усвідомлення історичної тяглості. Ми читатимемо про те, як Богдан Хмельницький наблизив становлення капіталізму, як Й.-Х. Енгель поклав коштовний камінь під назвою «Україна» до світової скарбниці першою історіографією, як литовський князь Вітовт ненадовго досягнув створення окремої Київської митрополії, а Варфоломій І надав Українській православній церкві Томос.

Наш народ не раз хворів на історичну амнезію і через це проходив тяжкі випробування. Та в цих випробуваннях завжди знаходилися ті, хто простягав нам руку. Історики часто ставлять запитання: «Кому це вигідно?». Книга дає розуміння того, що людина керується не лише власними інтересами, а й що вона здатна чинити і з інших мотивів — ідеалістичних, таких нині непопулярних. Ми читатимемо про норвежця Фрітьофа Нансена, який організував численні відділення для допомоги голодуючим; про аргентинця Енріке Мартінеса Кодо, який сприяв тому, що статті про УПА з’явились у провідних військових виданнях світу; про Гарета Джонса і Джеймса Мейса, які відкрили світові табуйовану тему Голодомору. Тож, запалюючи свічку пам’яті увечері останньої суботи листопада, вшануймо і Джеймса Мейса, який захистив нашу національну пам’ять більше, ніж ми самі.

Ми матимемо змогу подякувати політикам-іноземцям, які привертали увагу Європи до українського питання і чиї слова залишаються до болю актуальними для нас сьогодні... Г. Трумен: «Ми хочемо тільки миру, але ми будемо за нього битися!» — Р. Рейган: «Історія вчить, що війни розпочинаються тоді, коли уряди вважають, що ціна агресії мала». Особливо хочеться підкреслити слова Л. Лоутона: «Глибокий інтерес до України зумовлений її впливом на європейський мир і демократію». Україна — стратегічно важлива держава Європи. Вона була такою ще на мапах Боплана, ще за часів Пієтро делла Валле, який хотів зробити Трапезунд «козацькою республікою», і Володимира Великого, який, охрестивши народ, відчинив нам двері у світ Європи, адже «почутим і зрозумілим на Заході можна бути лише тоді, коли сповідуєш ті ж переконання й цінності...» «Україна є духовним центром, серцем Східної Європи, а Київ — одним із найбільших осередків історії та культури християнства», — так казав Папа Іван Павло ІІ. І хай би скільки Путін заперечував українську незалежність, хай би скільки паплюжив нашу історію — Україна є і завжди буде! Як були і є свідомі росіяни, які відверто й мужньо виступали проти російської тоталітарної системи і тим самим підтримували українську націю в її прагненні до свободи: малоросійський губернатор М. Рєпнін-Волконський, класик О. Герцен, правозахисник А. Сахаров, лібералка В. Новодворська. «День вдячності» постає, щоби вкотре нагадати нам, за словами Джона Маккейна: «Лише народ України має визначати своє майбутнє».

Уся книга проникнута паралелями минулого і теперішнього, даючи читачам поживу для розуму. Ми вчимося в Маккейна патріотизму, у Нансена — людяності, у Новодворської — сміливості, а в Тетчер — відповідальності. І нам ще учитися й учитися. І не лише історії, а перш за все, моральних чеснот. Саме вдячність робить нас людьми, бо хіба може бути хорошим громадянином погана людина? Вдячність — це сміливе почуття, бо воно справжнє. А поки що доречно процитувати Ларису Івшину, яка згадує фразу гетьмана Павла Скоропадського у вступному слові до книги: «Що ви хочете від народу, вихованого театром?» Проте зараз ми маємо чудову нагоду глибоко пірнути в нашу історію, читаючи «День вдячності».

«ІСТОРІЯ НЕВГАМОВНОЇ ПРАЦІ АНРІКЕ МАРТІНЕСА КОДО ВРАЖАЄ»

Соломія IЛЬКIВ:

— Історія невгамовної праці Анріке Мартінеса Кодо вражає. Його інтерес до УПА і бажання розповісти світові правду про цю армію насправді дуже надихають, адже людина, яка не мала жодного стосунку до України, водночас зробила для нашої держави справді багато. Розповівши у своїх статтях і книгах про героїв УПА, показавши їх такими, якими вони були насправді, Кодо відслонив завісу СРСР, який постійно демонізував Українську повстанську армію у своїх інтересах.

Деякі українці досі знають дуже мало про УПА, то що ж говорити про іноземців? Про такі речі варто пам’ятати, а головне — пам’ятати правду, а не те, що роками СРСР втовкмачував у голови людям: УПА — це колабораціоністи або ж прибічники радянських партизанів. Праці аргентинця допоможуть краще зрозуміти історію України, а також уникати історичних маніпуляцій.

 

«ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ» ВКОТРЕ ПЕРЕКОНУЄ, ЩО НАША НАЦІЯ ПОТРЕБУЄ МОРАЛЬНОГО ОДУЖАННЯ»

Катерина МАКСИМОВИЧ:

— Історія та культура — невід’ємні складові у формуванні національної самосвідомості й історичної пам’яті, бо націю найперше ідентифікує культурне, історичне і мовне надбання. Для цього потрібні певні рушії, одними з яких є ЗМІ, зокрема й газета «День», яка обстоює винятково проукраїнську позицію. Прикметно, що видання дбає не лише про якісне наповнення газети, а й про формування бібліотеки свідомого українця. Книга «День вдячності» вкотре переконує, що наша нація потребує морального одужання, якого можна досягти шляхом подяки, зокрема й іноземцям, які в різний час творили світову та українську історію, дієво допомагали українцям поступово вибудовувати незалежну державу. І хоч мета досягнута, проте сьогодні ми забуваємо про ці сторінки історії, про те, що ми маємо бути вдячними тим, хто в часи випробувань подав нам руку допомоги. Книга не лише містить пізнавальні та цікаві матеріали про постаті, а й має просвітницьку мету, будує національний характер, повертає нас до історичної пам’яті.

 

«УСІ, ХТО ДОЛУЧИВСЯ ДО СТВОРЕННЯ ЦІЄЇ КНИГИ, ВНЕСЛИ СВОЮ ЧАСТКУ У «ВИЗВОЛЕННЯ» УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Валерія ГОПКО:

— Уміння бути вдячним — засаднича риса, яка розрізняє раба й вільну людину. Після прочитання «Дня вдячності» я усвідомила, наскільки цінним є те, що зробило видання газети «День»: усі, хто долучився до створення цієї книги, внесли свою частку у «визволення» українського народу. Хочемо ми це визнавати чи ні, та все ж у нас є невеличка частинка «рабської душі». Особливу увагу я звернула б на статтю під назвою «Вір лише в себе». Наскільки чіткими й актуальними є ті три уроки, що їх нам доносить Володимир Жаботинський: урок національної гордості, урок захисту національної культури та ідентичності, українське національне відродження — доконаний факт, який мають вітати всі народи. «Те, наскільки ми поважаємо себе, показує іншим, як нас потрібно поважати». Тому хочу висловити щиру вдячність усьому колективу газети «День» за їхню щоденну працю, високі журналістські стандарти і такий важливий внесок у розбудову суспільства, як «День вдячності».

 

«ЩИРО ДЯКУЮ ГАЗЕТІ «День» ЗА ТАКІ ДОРОГОВКАЗИ»

Ольга КАМЕЦЬ:

— Цілковито погоджуюся з думкою, що невдячність — одна із характерних рис рабської нації. Тому книга «День вдячності» допомогла мені зрозуміти, що є дуже багато великих людей, які долучилися до розвитку і становлення української державності, проте досі залишаються невідомими для широкого загалу. Вважаю, що вони мають посісти своє гідне місце поряд з уже визнаними культурними та історичними діячами України. Радянська система не лише несправедливо викреслювала їхні імена та вчинки із нашої історії та пам’яті, а й навмисно замовчувала, щоб ми не відбулися як самодостатня нація. На мою думку, це несправедливо не лише стосовно нас самих, що ми маємо право знати, хто і якою ціною творив Україну, в якій ми живемо, а й особливо нечесно щодо тих людей та їхніх нащадків, про яких ми «успішно» забули. Для більшості з них Україна стала очевидним пріоритетом з усіх можливих в їхньому житті. Вони витрачали свій час, зусилля, а хтось навіть клав на вівтар проукраїнської мети власне життя. Це певний світоглядний переворот, усвідомлення того, що жили на цій землі люди, які готові були вмирати за свої ідеї. І вони були! Ми повинні пам’ятати про них передусім тому, що вони робили те, на що більшість із нас нині не спромоглася б, точно не на рівні політичного істеблішменту. Щиро дякую газеті «День» за такі дороговкази, як книга «День вдячності».

«ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ» СТАНЕ ПРИЄМНОЮ НЕСПОДІВАНКОЮ АБСОЛЮТНО ДЛЯ КОЖНОГО ЧИТАЧА»

Юлія БОЙЧУК:

— Книга для тих, кому інколи здається, що в цьому світі мало що варте подяки, — тих, хто прагне заглибитися в історію України й пізнати її надбання крізь призму особистостей, а також для поціновувачів мотивуючих життєвих історій. Це своєрідний дороговказ на шляху до подолання невдячності й путівник, який знайомить читача з людьми, котрі в різний час присвятили себе нашій державі: від Папи Івана Павла ІІ, котрий перший, перебуваючи на Апостольському престолі, приїхав до України і закликав: «Не боятися!» — до Джеймса Мейса, американського історика, який запропонував українцям вшановувати жертв Голодомору, запалюючи свічку пам’яті у вікні; Єжи Гедройця, з чиєї ініціативи і коштом вийшла антологія Юрія Лавріненка «Розстріляне Відродження», де вперше світ побачила низка творів митців тієї доби; Джорджа Орвелла, котрий безстрашно писав про тоталітарний режим СРСР. «День вдячності» стане приємною несподіванкою і вартісною знахідкою абсолютно для кожного читача.

«НАМ СЛІД ЗАМИСЛИТИСЯ, КОМУ ДЯКУВАТИ»

Яна ГАВРИШКО:

— На тернистому шляху України до незалежності були не лише вороги, а й друзі, які кричали на весь світ про нас тоді, коли ми були німими. Німими історії, бо держави не було, бо народ було виморено Голодомором. Та зараз ми можемо і мусимо говорити. Перш за все, ми маємо сказати їм «дякую!». Це і зробила газета «День» своєю книгою «День вдячності». Тут зібрані історії про людей, яким була не байдужа доля України. І таких постатей, моральних авторитетів, державних мужів не вистачає нам нині. Нам слід замислитися, кому дякувати. Тому, хто знищив мільйони, чи тому, хто врятував? І подяка — це перший крок на шляху до виправлення нашої викривленої історії. Без неї наше минуле не має сенсу, а майбутнє — перспективи.

 

«ЦЕ НАЙМЕНШЕ, ЩО МИ ТЕПЕР МОЖЕМО ЗРОБИТИ, — ПАМ’ЯТАТИ І ДЯКУВАТИ»

Софія КОСТЮК:

— Луцій Сенека казав: «Про послугу нехай розповідає не той, хто її зробив, а той, хто отримав». Чи то через власну байдужість, чи то через незнання ми, українці, не змогли до кінця віддати шану тим людям, які зробили неоціненний внесок у нашу історію, які поклали на вівтар правди і справедливості кар’єру, волю, ба більше — життя, серед яких часто були й іноземці.

Та ось, через роки й віки, у вересні 2019-го в Україні виходить у світ «День вдячності». Ні, не той, що святкують громадяни Сполучених Штатів та деяких інших країн світу, відзначати який почали ще на початку 20-х років XVII ст. Український «День вдячності» — це книга, невичерпна криниця мудрої історії, з якої щораз дізнаєшся дедалі більше нових фактів, про які не завжди довідаєшся зі шкільних підручників чи «Вікіпедії». Книга, яка вчить чи не найпростішого й водночас найголовнішого  — подяки.

Мабуть, не заради неї валлійський журналіст Гарет Джонс перший під власним іменем повідомив західному світові про геноцид нашого народу 1932 — 1933 років; не задля подяки радянський фізик Андрій Сахаров брав безпосередню участь у боротьбі за права українців, і не задля того, аби почути «дякую» чи то «thank you», американський сенатор Джон Маккейн активно підтримував Україну й відверто критикував Барака Обаму за недостатню увагу до українського питання. Та ми просто не можемо, не маємо права бути байдужими до них, і «День вдячності» нагадує про це. Пам’ять і вдячність — наш національний та моральний обов’язок перед цими людьми. Це найменше, що ми тепер можемо зробити, — пам’ятати і дякувати.

«Я ДУЖЕ ЦІНУЮ ПРОУКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНИЦЬКУ ПОЗИЦІЮ ГАЗЕТИ»

Богдана СЕМЕНЮК:

— Віднедавна я стала постійним читачем газети «День». І таке товариство мені безперечно до душі. Я дуже ціную проукраїнську державницьку позицію «Дня». Газета, контролюючи й критикуючи владу, водночас будує суспільство. На жаль, сьогодні триває війна, і не просто війна за територію, а ще й світоглядна війна, війна за «уми». І в цьому питанні газета «День» дуже компетентна. Адже вона допомагає читачам перейти на новий рівень — рівень масштабного світогляду. Книга «День вдячності» закликає нас дякувати тим, хто подавав нам руку в скрутну хвилину, — тим, хто казав: «Без вільної України не буде вільної Польщі», — тим, хто говорив про Голодомор в Україні на світовій арені, тоді як Росія стверджувала, що голоду не було, — тим, хто ще кілька століть тому визнавав Україну як суверенну державу. Справді, наша історія показує нам славний список тих, хто заслуговує на наше «ДЯКУЮ». А газета «День» дає чудовий приклад. Нам є кому дякувати, тож робімо це нині!

Ольга КВАСНИЦЯ, доцент Львівського національного університету ім. I. Франка
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ