Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця.
Улас Самчук, український письменник, журналіст і публіцист, редактор

Правда про Iнгігерду

Національний заповідник «Софія Київська» пропонує щороку вшановувати дружину Ярослава Мудрого — і в такий спосіб розвінчати поширені про неї історичні міфи
19 лютого, 2021 - 10:50
ЗОВНІШНІСТЬ ІНГІГЕРДИ-ІРИНИ РЕКОНСТРУЙОВАНА ПОЛЬСЬКИМИ АНТРОПОЛОГАМИ (2016 Р.) ЗА ТОМОГРАФІЧНИМИ ДОСЛІДЖЕННЯМИ ЧЕРЕПА ІЗ ПОХОВАННЯ У САРКОФАЗІ СОБОРУ СВ. СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ
ОЛЕНА ЯСИНЕЦЬКА

У кабінеті Олени Ясинецької на стіні — родоводи князівських династій Київської Русі. За роки наукової роботи вчена змогла дослідити численні шлюбні союзи київської князівської династії та реконструювати родоводи, зокрема й  генеалогію нащадків від Володимира Великого до Єлизавети ІІ — діючої Королеви Великої Британії...  Науковець розкладає на історичні полиці дати, імена та факти. Під кожну свою тезу збирає вагомі аргументи. На часі — публікація авторської книжки про три покоління одного роду — Інгігерду Шведську, Анну Київську та Едігну Баварську. Власне, наша зустріч стосувалася саме Інгігерди — принцеси шведської, великої княгині київської, дружини Ярослава Мудрого. Для мене це став цікавий історичний екскурс у маловивчену сторінку історії. Готуючись до розмови, намагалася зібрати по максимуму інформацію про князівну. Крім загальновідомих фактів, на кшталт, що Інгігерда — друга дружина Ярослава Мудрого, котра мала в шлюбі з ним дев’ятеро чи десятеро дітей (різні джерела наводили відмінні цифри), похована у Софії Київській, більше нічого вагомого не вдалося відшукати. У заповіднику ж назбирали стільки наукових ексклюзивів про княгиню скандинавського походження, що взяли на себе непросту місію — повернути її ім’я в українську історію та започаткувати нову традицію. Власне, з неї й почали розмову з кандидатом історичних наук, завідувачем сектора міжнародного співробітництва Національного заповідника «Софія Київська» Оленою ЯСИНЕЦЬКОЮ.


 

— Пані Олено, чому заповідник пропонує вшановувати 23 лютого кожного року княгиню Інгігерду?

— 23 лютого (10 лютого за старим Юліанським календарем) — день смерті дружини Ярослава Мудрого Інгігерди. Усіх християн прийнято поминати у день їхньої смерті — це теж своєрідний «День народження» — перехід у життя вічне... Ми хочемо долучитися до належного вшанування видатних дійових осіб нашої історії, особливо тих, які пов’язані із Софією Київською. Інгігерда-Ірина — шведська принцеса і велика княгиня Київська, дружина Ярослава Мудрого — безпосередньо пов’язана з Софією Київською. У Києві вона провела більшу частину свого життя (понад 30 років), тут вона разом із чоловіком розбудовувала державу, засновувала монастирі, поширювала християнство та його цінності. Спільно з Ярославом вона завершувала спорудження і оздоблення собору Святої Софії Київської — головної святині Русі-України. Тут вона пізніше була похована у мармуровому саркофазі, тут вона покоїться й нині.

Цього року, саме 23 лютого, виповнюється 970 років від дня її смерті. Крім того, у Києві були князівські резиденції та палаци, щонайменше, два монастирі. Тобто постать безпосередньо з нами пов’язана. Чому ми вирішили ще раз привернути увагу до Інгігерди? Є необхідність розвіяти міф, що досі активно тиражується в сучасних наукових роботах і церковній житійній літературі, в яких Інгігерда-Ірина ототожнюється зі святою Анною Новгородською, яка похована у Софійському соборі Великого Новгорода (нині РФ).

«ІНГІГЕРДА — НЕ АННА НОВГОРОДСЬКА, ЦЕ ПІДТВЕРДЖЕНО ДЖЕРЕЛАМИ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИМИ ЕКСПЕРТИЗАМИ»

— А звідки виникло ототожнення саме з Анною Новгородською, певний час Інгігерда з Ярославом були у Новгороді, це пов’язано саме з цим місцем їхнього перебування?

— Коли Інгігерда вийшла за Ярослава заміж у 1019 р., він став уже повноправним правителем нашої держави і займав великокняжий київський престол, тобто все життя правлячої пари, їхня благодійна та державна діяльність пов’язана насамперед з Києвом. Про Інгігерду є певна кількість правдивих публікацій, але й досі в історичній та житійній літературі (особливо російській) її часто називають Анною Новгородською. Що мені прикро, і за кордоном, на батьківщині принцеси — у Швеції — теж так вважають. Інгігерду, яка походить зі шведського королівського роду, вони шанують як святу Анну Новгородську.

Нещодавно Шведська церква у Сигтуні звернулася до Софії Київської, аби Заповідник взяв участь у розробці паломницького проєкту «Слідами Інгігерди» (так умовно назву його, бо назва ще обговорюється). Мене попросили розробити історичну «дорожню карту», яка поєднає всі місця, пам’ятки, що пов’язані з її іменем в Україні та Швеції. Я давно досліджую матримоніальні династичні відносини княжої родини Русі-України та персоналії нашої династичної історії домонгольського періоду. З іменем Інгігерди пов’язана чергова спроба російської пропаганди в дусі імперської традиції привласнити, анексувати не лише землі та території, а й чужу історію, зокрема — українську історію та її видатних дійових осіб. Я почала працювати над життєписом Інгігерди, збираючи всі аргументи, чому вона не може бути Анною Новгородською. Історія Русі ХІ століття безпідставно припасована, як писав наш видатний історик Михайло Грушевський, «штучно пришита» до історії Росії, яка не має права присвоювати т.з. київський період та його дійових осіб. Це наша історія, історія Русі-України. Нам захотілося ще раз привернути увагу до цієї теми і пролити світло на життєпис Інгігерди та інших видатних жіночих постатей цього періоду.

Я якраз завершила книгу, присвячену Інгігерді, Анні та Едігні, трьом поколінням одного роду (мама — донька — онука). Кожна з них багато послужила церкві, поширенню християнства та його цінностей — саме на таких якостях і вчинках цих трьох видатних жінок і зосереджена увага у книжці. Анна Ярославна, князівна київська, донька Інгігерди і Ярослава Мудрого, мала маловідому для дослідників доньку Едігну, яка стала Баварською святою, небесною покровителькою Баварії. На прикладі цієї родини я хотіла показати, як багато робили жіночі члени князівської сім’ї для держави, культури та церкви, скільки будували церков та монастирів, як утверджували християнське віровчення. Також хотілося ще раз привернути увагу до Інгігерди, зібрати усі аргументи на користь того, що вона — дійова особа шведської, та ще більшою мірою нашої, української історії. Вона була похована і досі покоїться у саркофазі собору Святої Софії Київської. Це доведено джерелами та антропологічними експертизами, які досліджували жіноче поховання у Софії Київській. Найближчим часом книга буде надрукована.

Віднині ми хочемо започаткувати традицію вшанування Інгігерди, щороку в день її смерті — 23 лютого — лунатиме молитва на її спомин і будуть організовуватися інші заходи — церковні та світські, наукові тощо. Я радію, що все це ми будемо здійснювати у співпраці з Православною церквою України.

— Чому у шведів нині є такий значний інтерес, аби в Україні теж пошановували Інгігерду?

— Шведи її шанують, як ми шануємо Анну Ярославну, яка є спільною історичною особою для Франції та України. Окрім того, Інгігерда — не лише рівноважлива постать для Швеції та України, від неї походить доволі рясний родовід, що можна прослідкувати зв’язки від Інгігерди та її доньки Анни Ярославни до діючої королеви Великої Британії Єлизавети ІІ. Нащадки наших князів і князівен і досі живі, є членами європейських королівських династій, дехто з них досі на престолах.

Анна Новгородська та Інгігерда — це дві різні історичні особи. Анна, на наш розсуд, може бути першою дружиною Ярослава, адже відомо, що він був одружений двічі. Німецький церковний діяч і хроніст Титмар Мерзебурзький, сучасник подій початку ХІ століття, який навіть у цей період сам відвідував Київ, писав, що під час походу 1018 р. польського князя Болеслава І на Київ багато родичів Ярослава, в т.ч. його дружина, потрапили в полон і були вивезені до Польщі. Очевидно, це і була перша дружина Ярослава. Вірогідно, вона загинула в полоні, про неї більше нічого не було відомо. Через це стало можливим друге одруження князя.

Близько 1019 року відбувся шлюб Ярослава із принцесою шведською. Міждинастичні взаємини Русі-України та Швеції були дуже тісними, ми потребували підтримки скандинавів, а вони — нашої. Ми взаємно впливали одне на одного у культурному, державному, військовому відношенні. Дослідження династичних матримоніальних відносин дає змогу переконливо свідчити, наскільки наша династія була вагомою, шанованою, інші європейські королівські роди хотіли з нею поріднитися. Через це так багато було династичних шлюбів нашої правлячої родини у цей період.

РОСІЙСЬКА ВЕРСІЯ ПРО АННУ-ІНГІГЕРДУ — НЕДОСТОВІРНА

— Повернуся все ж до питання, що Анна Новгородська та Інгігерда — це дві різні історичні особи. Росіяни вважають, що це одна і та ж жінка, на підставі чого вони так стверджують?

— На підставі дуже опосередкованих даних. Уперше в XVІ столітті з’явилася грамота Івана Грозного, в якій було зазначено, що в Новгороді покоїться Володимир, син Ярослава, і поруч знаходиться гріб його матері Анни, шанування яких було встановлено за архієпископа Євфимія († 1452). Все — більше нічого. Тобто про Інгігерду там ані слова. Можна припустити, що це була перша дружина Ярослава, яка прибула у Новгород, померла там і була похована поруч з Володимиром Ярославичем. Хоча я думаю, що помилка закралася в тому, що це могла бути дружина самого Володимира. Був установлений день їхнього спільного шанування — 4 жовтня. Отже, з XVІ століття поминали Володимира Ярославича та матір його Анну, не ототожнюючи її з Інгігердою.

У дусі класичної російської історіографії Микола Карамзін у ХІХ столітті створив версію: Інгігерда на схилі свого віку пішла в Новгород і прийняла там постриг, отримала при цьому нове ім’я — Анна, хоча в жодних джерелах про це нічого не сказано. Історик вирішив зв’язати непов’язувані речі, коли пройшло 800 років після подій. Потім ця версія була відображена у житійній літературі.

Чому можна вважати таку історичну побудову алогічною? По-перше, Інгігерда померла у 1051 році, за кілька років до смерті свого чоловіка. Ярослав Мудрий помер 1054 р., переживши свою дружину на три роки. Дуже мало вірогідно, щоб дружина великого князя, правителя держави Русі-України, при живому чоловікові прийняла постриг та ще й не у Києві, а в далекому Новгороді. Саме з Києвом пов’язані благодійні фундації Ярослава та Інгігерди, зокрема чернечі обителі, присвячені патронатним святим князівської пари — св. Георгію та св. Ірині, якими вони опікувалися, очевидно, до кінця життя. Логічніше, що місцем постригу, якби такий відбувся, княгиня обрала б заснований нею жіночий монастир.

По-друге, коли помер Володимир Ярославич, найстарший син Ярослава (у 1052 р.) і був похований у соборі святої Софії в Новгороді, «яку збудував сам», літописне повідомлення не містить жодних згадок, що тут уже була похована його матір. Собор був освячений після смерті Інгігерди, тим більше, задовго після смерті першої дружини Ярослава, що ще раз говорить про вірогідність версії: Анна Новгородська — може бути дружиною самого Володимира Ярославича, і була похована тут пізніше.

По-третє, писемні джерела, які вказують на встановлений день шанування Володимира та його матері Анни — 4 жовтня, свідчать, що це не може бути Інгігерда. Померлих, а тим більше визнаних святими, прийнято поминати у день їхньої смерті. Наш літопис виразно зазначає точний день смерті Інгігерди — 10 лютого (23 лютого за новим Григоріанським календарем). Цей факт підтверджує, що Анна Новгородська та Інгігерда — дві різні історичні особи.

Окрім того, в кінці XVІ століття Київ відвідав австрійський дипломат Еріх Ляссота, який у своєму щоденнику спогадів про Україну, про подорож нашими землями писав, що він побував у соборі Святої Софії у Києві, де в саркофазі покоїться князь Ярослав разом із дружиною.


САРКОФАГ ЯРОСЛАВА МУДРОГО ТА ІНГІГЕРДИ В ІНТЕР'ЄРІ СОБОРУ СВ. СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ / ФОТО НАДАНО ОЛЕНОЮ ЯСИНЕЦЬКОЮ

Існують також і свідчення антропологічних експертиз. У 1936 році, коли відкрили саркофаг, у ньому виявили два скелети — жіночий та чоловічий. При наступному відкритті саркофага в 1939 році відомий російський антрополог Вульф Гінзбург, дослідивши це поховання, зробив висновок, що жіночий скелет із саркофага Софії Київської належить особі, яка померла у віці понад 50 років, що відповідає свідченням джерел про роки життя Інгігерди (вона народилася на зламі Х та ХІ століть, бл. 1000 року). Було підтверджено, що жіночий скелет належить до скандинавського північноєвропейського типу. Більше того, той самий вчений-антрополог В. Гінзбург дослідив і новгородське жіноче поховання. Він аргументовано написав, що кістяк належить жінці, яка померла у віці близько 30-35 років. Це повністю мало б спростувати хибні твердження про тотожність Інгігерди та Анни Новгородської. Однак, як я вже згадувала, ця версія досі тиражується...

«КНЯГИНЮ Є ЗА ЩО ШАНУВАТИ — ТІЛЬКИ ПІД ВЛАСНИМ ІМЕНЕМ»

— Я зібрала усі аргументи, щоб розвіяти нарешті цей міф. Буквально днями заходила на сайт шведського музею у Сигтуні — а Інгігерда до 18-19 років жила у цьому місті, — де був королівський палац. На офіційному сайті музею вказано, що під час археологічних розкопок у Сигтуні було знайдено золотий перстень, який, як вважають, міг належати Інгігерді. На сайті зазначено коротку інформацію про Інгігерду: «Принцеса шведська, дочка короля Олафа Еріксона, яка вийшла заміж за російського короля Ярослава Мудрого Новгородського, та пізніше була канонізована як Анна Новгородська...». Жодного слова про Київ, Україну чи саркофаг Софії Київської. Чим більше цієї неправди залишається в історичних публікаціях, сайтах і підручниках, тим більше має бути наших ґрунтовних контраргументів.

— Тобто досі у міжнародному історичному середовищі поширено більше подібної недостовірної інформації про наших персоналій, ніж спростувань, чому виникла така викривлена картинка?

— Добросовісні вчені вказують як мінімум обидві версії, наші вчені, на жаль, теж часто пишуть про Анну Новгородську. Зокрема, «Енциклопедія історії України», сучасне довідкове видання авторства найшановніших українських вчених-істориків, у статті про Інгігерду зазначає: «Інгігерда — в хрещенні Ірина, в чернецтві — Анна...», що не є правдою. Тому й досі це питання є актуальним, і є потреба ще раз і ще раз говорити про Інгігерду.

— Це сміливо з боку заповідника — взяти на себе таку місію та розвінчати міф, поставити жирну крапку над «і» в історії з Інгігердою та ініціювати її вшанування, можливо, канонізацію?

— Ми би хотіли, щоб церква звернула увагу на цю історичну постать, і переконані, що Інгігерда варта канонізації. Але це справа церкви, а не робота науковців. Ми можемо зібрати тільки всі історичні аргументи, показати, засновуючись на різних джерелах, що вона дійсно була відданою християнкою, поширювала християнство, будувала церкви, навчила своїх дітей жити у християнській вірі, що дуже важливо. Особливо зараз, коли такі постаті можуть слугувати добрим прикладом для сучасних правителів, часто далеких від християнських чеснот і цінностей. Інгігерду є за що шанувати, але під власним іменем.

«НАШ ЛІТОПИС «МОВЧИТЬ» ПРО ДОНЬОК ЯРОСЛАВА ТА ЙОГО ДРУЖИНУ»

— А що відомо загалом українцям про Інгігерду? Якщо взяти інтернет-джерела — інформації мало, бачила, що готувалися короткі відеоролики про неї, були музейні акції «Ніч у музеї», присвячені князівні, тобто на загал — наукових праць досить мало, порівняно з тим, як могло і мало бути. Як оцінюєте інформатизованість суспільства про Інгігерду, зважаючи на брак історичних даних?

— Дуже мало інформації у шведів, у нас тим більше. Це пов’язано з тим, що наші джерела оминали увагою представниць княжої родини жіночої статі, навіть найбільш видатні жінки часто не згадуються літописами. Наприклад, «Літопис руський» говорить про шістьох синів Ярослава, про дочок — ані слова. Незважаючи на те, що вони потім стали відомими королевами європейських держав. Ми довідуємося про них завдяки іноземним західноєвропейським анналам і хронікам. Дякуючи французьким королівським документам і французькій історіографії, ми знаємо про Анну Ярославну. Якби не французькі листи, хартії, хроніки, а також інші західноєвропейські джерела, ми б про неї зовсім нічого не знали. Наш літопис повністю мовчить про всіх дочок Ярослава. Про Інгігерду — теж. Єдине, що він вказує — день і рік смерті дружини Ярослава, при цьому не згадуючи ні її імені, ні її походження, ні часу укладення шлюбу, ні особливостей її життя в Русі-Україні — нічого.

Про друге ім’я Інгігерди, яке вона отримала тут — Ірина, ми довідуємося зі «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона. Це був перший митрополит-русич, якого Ярослав поставив на чолі нашої церкви. У фрагменті «Слова...», де оспівувалися діяння Володимира Великого — хрестителя Русі-України, автор пише: «Поглянь же і на благовірну невістку твою Ірину! ... Поглянь на онуків твоїх і правнуків, як живуть, як хранить їх Господь, як благовір’я держаться, заповіданого тобою, як у святі церкви учащають, як славлять Христа, як поклоняються імені Його!».

Окрім того, вітчизняне літописання згадує про благодійні ініціативи Ярослава Мудрого, серед заснованих ним храмів згадуються два монастирі, споруджені поблизу Софії Київської, — святого Георгія та святої Ірини. Вчені зробили слушний висновок, що перший було засновано на честь небесного покровителя князя (хресне ім’я Ярослава — Георгій), а другий, очевидно, ? на честь святої Ірини — небесної покровительки княгині Інгігерди. Припускаємо, що до цієї фундації причетна сама Інгігерда-Ірина, оскільки, за традицією тих часів, чоловічі монастирі як правило засновували чоловіки та опікувалися ними, а жіночі — відповідно жінки.

Ісландські саги та інші західноєвропейські джерела свідчать, що з юних років Інгігерда проявляла себе сміливою, мудрою, рішучою, благодійною. Вона брала участь у державних справах, намагалася замирити воюючі держави. На початку ХІ ст. Швеція ворогувала з Норвегією за прикордонні території, від цього потерпали люди по обидва боки кордону, занепадала економіка, торгівля. Усе це негативно позначалося на добробуті й благополуччі обох держав. За іронією долі, обох очільників звали Олафами: Олаф Шведський («Шетконунг») — батько Інгігерди — не міг пробачити багатьох кривд Олафу Норвезькому (при житті названому «Кремезним», а після загибелі він був канонізований і нині відомий як «Олаф Святий»). Інгігерда розуміла, що ворожнеча спричиняє шкоду жителям обох держав, і таємно від батька вела перемовини з впливовими людьми, аби укласти мир між державами, та готова була скріпити такий мир своїм шлюбом з королем Норвегії... Тож свої якості вона проявила ще в юному віці.

Зрештою, все закінчилося шлюбом «з більш достойним чоловіком, який вартий дружби», ? як говорив Олаф Шетконунг своїй доньці, — з Ярославом Мудрим. Для нас це радісно. І в мене є всі підстави вважати, що Ярослав дуже любив та поважав свою дружину, оскільки навіть заповів поховати себе в одному саркофазі з нею, як свідчить Житіє Святого благовірного князя Ярослава. Це, мабуть, унікальний випадок у нашій історії. Саги також описують про великий вплив Інгігерди на чоловіка, Ярослав прислухався до її мудрих порад при ухваленні важливих державних рішень.

«САГИ ОПИСУЮТЬ, ЩО ІНГІГЕРДА МАЛА БЛАГОТВОРНИЙ ВПЛИВ НА КНЯЗЯ»

— До речі, також натрапляла на такі думки, що Інгігерда дуже позитивно впливала на Ярослава, навіть робила його щедрішим. Що відомо вам про вплив Інгігерди на князя, можливо, за її втручання були прийняті важливі політичні рішення?

— Сага про Еймунда, зокрема, описує такий момент... Ярослав Мудрий воював зі своїм племінником — Брячеславом Полоцьким, Інгігерда потрапила в полон, але завдяки своїй мудрості не лише звільнилася, а й замирила родичів. Автор саги змальовує дружину Ярослава часом у більш світлих і яскравих кольорах, ніж самого князя, і наголошує, що вона дійсно мала на Ярослава благотворний вплив — робила його щедрішим, мудрішим... Звичайно, потрібно враховувати, що це скандинавське джерело, а вона — скандинавська принцеса. Давні тексти теж бути політично заангажовані. Щодо поетичних моментів, то художник слова має на це право. А ми як вчені мусимо дивитися і між рядків, і крізь рядки, аби збирати зерна історичної достовірності, зв’язувати разом усі натяки, свідчення багатьох джерел і археології, щоб висловити й обґрунтувати якесь припущення, твердження.

— У Софії Київській знаходиться поховання Інгігерди. Натрапляла на інформацію, що в Україні є ще залишки церкви Святої Ірини. Що загалом є у нас із пам’ятних місць, пов’язаних з іменем другої дружини Ярослава?

— Від Ірининської церкви нічого не залишилося. Ми цим «завдячуємо» радянському періоду та владі, коли було знищено чимало об’єктів нашої історії та пам’яток. Важливим місцем була церква Святої Ірини, вона зазнала перших руйнувань ще за часів батиєвої навали. Тривалий час існували просто такі «священні руїни» колишньої святині. У ХІХ столітті на місці цього храму, як вважалося, спорудили стовп Святої Ірини. Він був облицьований цеглою із Десятинної церкви, тож це теж був сакральний об’єкт нашої історії. Стояв він у районі перетину сучасної Ірининської та Володимирської вулиць. У 1932 році, в контексті тотальної антирелігійної кампанії радянської влади, коли було зруйновано безліч унікальних старовинних храмів та інших пам’яток, цей пам’ятний стовп також знесли. Нині, до речі, вчені дещо уточнили локалізацію церкви св. Ірини — вірогідно, не сучасна Ірининська вулиця, а, ймовірніше, ? на північний захід від собору Святої Софії, в районі сучасного Георгіївського провулку. Питання це досі дискутується у наукових колах.

— Відновлення імені Інгігерди, повернення її в нашу історію — це є більше важливим зараз для історії чи для церкви?

— Мені б дуже хотілося, щоб це було важливо для всіх — для церкви, для науковців, для суспільства та освіти. Я вважаю, що Інгігерда варта вшанування на церковному та світському рівнях. Християнське подружжя є єдиним цілим. Ярослав Мудрий був канонізований у 2008 році й нині вшановується серед святих благовірних князів. Усі діяння він звершував, я певна, разом зі своєю дружиною Інгігердою. Так і Анна Порфірородна, дружина Володимира Великого, була своєрідною спонукою для прийняття християнства великим князем, а згодом — хрещення цілої держави. Візантійські майстри, які прибули разом з Анною Порфірородною, споруджували тут перші храми спільно з нашими місцевими зодчими.

Жінка — дружина правителя, відігравала вагому роль у державі та культурі, поширенні християнства та його цінностей. Тоді як чоловічою цариною була війна, політична активність, авторитет на міжнародній арені, жіночою цариною були якраз справи благодійні та просвітницькі, церковні фундації та опікування ними.

— Історикам, певно, зрозуміло, навіщо зараз повертати ім’я княгині, а як це пояснити широкому загалу, навіщо нам саме зараз Інгігерда?

— Усі теми, які розвіюють міфи, важливі. Ми — європейська держава, з дуже глибоким корінням, тривалим досвідом тісної взаємодії з європейськими державами та королівськими династіями. Ми культурно, політично, генетично пов’язані з усією християнською Європою. Усі теми, усі історичні постаті, які уособлюють цю спадкоємність, демонструють наші тісні європейські зв’язки, нашу вписаність у європейський контекст, поєднують нас і зараз із сучасною Європою, показують нашу взаємність та глибину нашого історичного розвитку.

На прикладі Інгігерди добре видно, що жіночі історичні постаті часто були і залишаються в тіні своїх відомих чоловіків, в тіні історії. Це щонайменше — несправедливо. Світ дуальний, і лише в такому разі — гармонійний. Треба виводити ці жіночі постаті з темряви забуття і проливати світло на їхні життя та діяння.

Газета: 
Рубрика: